КОНТИНЕНТАЛЬНІ ПЛАТФОРМИ, ЇХ БУДОВА І РОЗВИТОК, СТРУКТУРНІ ЕЛЕМЕНТИ ОСАДОВОГО ЧОХЛА І ПОВЕРХНІ ФУНДАМЕНТУ

Континентальні платформи як один х головних елементів структури материків протиставляються геосинклінальним поясам, від яких відрізняються значно спокійнішими режимами розвитку та чітко вираженою двоповерховою будовою. Вони займають площі в мільйони квадратних кілометрів, мають близьку до ізометричної форму та типову континентальну кору потужністю 35-40 км. Потужність літосфери платформ складає 150-200 км, іноді до 400 км.

В геоморфологічному відношенні платформи – ці рівнинні території, низинні або плоскогірні. Окремі їх території можуть бути покриті мілкими епіконтинентальними морями, подібними до сучасних Балтійського, Білого або Азовського. Це найбільш стійкі частини континентів. Вони характеризуються низькою швидкістю сучасних рухів, пониженими, порівнюючи з геосинклінальними поясами, сейсмічною активністю та тепловим потоком.

Найважливішою рисою геологічної будови платформ є їх двоповерховість. Нижній поверх називають фундаментом: він завжди сильно дислокований, стратиграфічні утворення фундаменту найдавніших платформ часто метаморфізовані і гранітизовані. Платформовий чохол складають неметаморфізовані переважно континентальні та морські мілководні осадки, які на фундаменті залягають з різкою структурною незгідністю. Поширені теригенні, карбонатні, евапоритові та вугленосні утворення. Близьке до горизонтального залягання чохла місцями ускладнюється платформовими структурами різного порядку, особливо у районах поширення соленосних формацій (складчастість нагнітання) та в приграничних зі складчастими поясами зонах. Потужність чохла платформ рідко перевищує 3 км, в окремих западинах може перевищувати 10 км (Прикаспійська западина). Між фундаментом та платформовим чохлом місцями виявлений проміжний комплекс, який виповнює вузькі , лінійні, обмежені скидами прогини (грабени). Їх називають "авлакогенами". Вони виповнені вулканогенними та близькими до молас осадовими утвореннями.

За співвідношеннями віку фундаменту і чохла платформи поділяються на древні і молоді.

До древніх або епікарельських відносять палатформи, фундамент яких складений ранньодокембрійськими утвореннями. Вони займають близько 40% площі сучасних материків, складають їхні давні ядра і, як правило , обрамляються молодшими платформами і складчастими системами. У рельєфі вони виражені великими рівнинами. У їхньому фундаменті переважають

високометаморфізовані утворення (гнейси, кристалічні сланці, амфіболіти) і гранітоїди. Тому такий фундамент називають кристалічним.

Молоді або епібайкальські, епікаледонські та епігерцинські платформи в загальній структурі материків займають значно менші площі. Фундамент молодих платформ складають переважно фанерозойські вулканогенні та осадові утворення. Такий фундамент називають складчастим. У його складі зустрічаються блоки, утворені високометаморфізованими породами. У рельєфі молоді платформи виражені рівнинами і низовинами. Звичайно вони обрамляють древні платформи або розташовуються між ними, не утворюючи самостійних масивів континентальної кори. На молодих платформах переважає плитний простір, в межах якого більша площа припадає на синеклізи порівняно з антиклізами. На них переважають лінійно витягнуті структури (кряжі, вали, зони піднять, прогини). В будові фундаменту молодих платформ велику роль відіграють давні (байкальські і добайкальські) серединні масиви, площа яких дорівнює площі молодих платформ.

До океанічних платформ відносяться тектонічно стійкі області океанічного ложа, практично асейсмічні, які зазнають переважно нисхідних рухів.

Фундамент платформ перекривається верхнім структурно-формаційним поверхом – осадовим чохлом, породи якого

утворилися на платформовому етапі розвитку певної ділянки земної кори. Вони слабо дислоковані, мало порушені тектонічними розривами, залягають субгоризонтально, різко зігнуті в пологі платформові складки. Між фундаментом і осадовим чохлом платформ існує різко виражене регіональне і кутове неузгодження.

Платформовий режим установився не відразу після консолідації колись рухливих ранньодокембрійських структур. Накопичення платформового чохла розпочалося лише через десятки, а в деяких випадках – декілька сотень мільйонів років після того. Фундамент набув більшої жорсткості, монолітності, став однорідним і кристалічним. Тому ряд дослідників перед плитною стадією розвитку давніх платформ виділяють ще дві підготовчі.

Початкова стадія кратонізації припадає на кінець раннього – першу половину середнього протерозою, характеризується активізацією тектонічних і магматичних процесів на фоні переважаючих підняттів.

З пізнього протерозою давні платформи вступають в нову стадію розвитку – авлакогенну. Вона характеризується встановленням режиму розтягнення і утворення численних рифтів та цілих рифтових систем з відповідним виповненням.

Наприкінці докембрію авлакогени перероджуються в прогини і синеклізи, що відповідає початку плитної стадії, яка охоплює на давніх платформах практично весь фанерозой. Плитна стадія давніх платформ характеризується злиттям синекліз і оформленням плитного простору. У формуванні молодих платформ відсутні стадія кратонізації, що призводить до меншої консолідації і стабілізації чохла та стадія синекліз. Початкову стадію молодих платформ виділяють як тафрогенну,яка є аналогом авлакогенної стадії на давніхплатформах. За часом ця стадія може припадати на девон або на пізню перм - ранній тріас. Відразу за тафрогенноюстадією розвивається плитна стадія, яка втягує молоді платформи у загальне прогинання та суцільний розвиток осадового чохла. Часто весь попередній, доплитний розвиток платформ називають доплитноюстадією.

В будові платформ приймають участь різноманітні структурні елементи: щити, хребти, масиви, антиклізи, гряди, склепіння, синеклізи, авлакогени, западини, монокліналі, флексурно-розривні зони.

Щити- великі ділянки давніх платформ, в яких на денну поверхню виведені утворення кристалічного фундаменту, а осадовий чохол відсутній. Частина давньої платформи, вкрита осадовим чохлом, називається плитою. Розрізняють плити окраїнні та внутрішні.

Хребти – це витягнуті аналоги щитів, у яких на поверхню виходять породи складчастого фундаменту. Хребти відносно невеликих розмірів виділяються як кряжі.

Масиви (виступи) – це великі ізометричні платформові структури, перекриті малопотужним осадовим чохлом. В процесі розвитку масиви зазнали чергування висхідних вертикальних рухів і незначного прогинання.

Антеклізи відображають підняття фундаменту. Це масиви втягнуті у занурення і повністю перекриті платформовим чохлом

Синеклізи – великі пологі западини ізометричної або овальної форми, які характеризуються синклінальним заляганням відкладів, які їх виповнюють, збільшенням потужності стратиграфічних підрозділів від країв до центральних частин і відповідними фаціальними змінами.

Гряда – лінійна структура значних розмірів горстового типу, перекрита малопотужним чохлом.

Склепіння – великі заокруглені частини платформ, які характеризуються зменшеною товщиною осадового чохла (до 1-2) км.

Вали – витягнуті платформові структури, значні за розмірами, що об'єднують декілька структур менших порядків. Осадовий чохол в їх межах досягає товщини 2-3 км. за розмірами і особливостями будови розрізняють великі вали, диз'юнктивні вали і противали – витягнуті підняття, що охоплюють декілька антикліналей.

Зони піднять – це лінійні горстоподібні підняття платформ значного простягання, які об'єднують декілька блокових піднять.

Перикратонні опускання формуються в периферійних частинах платформ на межі з геосинклінальними системами. Вони характеризуються пологим моноклінальним або ступінчасто-моноклінальним зануренням поверхні фундаменту в бік рухливих поясів на значну глибину. Фундамент перекривається потужними (до 10-12 км) товщами мілководних осадків. На зовнішній частині перикратонних опускань часто формуються передові прогини суміжних геосинклінальних систем.

Авлакогени – своєрідний тип від'ємних структур платформ. Це чітко лінійні грабен-прогини значної протяжності (сотні кілометрів), обмежені скидами і виповнені осадовими та вулканогенними утвореннями, для яких слабохарактерні базальти, часто підвищеної лужності. Серед олсадових утворень переважають кварцито-пісковики, аргіліти, карбонати (переважно доломіти). Глибина залягання фундаменту - 10-12 км.

Западини – це великі ізометричні платформові структури, які ускладнюють антеклізи і синеклізи та існують самостійно. Витягнуті аналоги западин називають прогинами.

Серед платформових структур розрізняють також однокрилі структури: монокліналі, флексурно-розривні зони, структурні виступи і тектонічні ступені.

Монокліналі – це структури, в яких шари нахилені в один бік.

Флексурно-розривна зона – це великий односторонній згин пласта, інколи ускладнений тектонічними порушеннями. Флексурно-розривній зоні в чохлі відповідає великий розлом у фундаменті платформи.

ЛЕКЦІЯ 12