Економічна суть та форми державного кредиту

Державний кредит є специфічною ланкою державних фінансів, яка не має окремого фінансового фонду та органу управління. В якості складової фінансової системи він обслуговує формування і використання централізованих грошових фондів держави (бюджету і позабюджетних

фондів).

За економічною сутністю державний кредит уявляє собою сукупність економічних відносин між державою в особі органів влади, з одного боку, і фізичними та юридичними особами – з іншого, за яких держава може

виступати в якості позичальника, кредитора або гаранта.

Як економічна категорія, він знаходиться на стику двох видів грошових відносин – фінансів і кредиту з поєднанням їх особливостей. Як один із видів кредиту, він відрізняється від інших фінансових категорій, оскільки функціонує, на відміну від них, на принципах зворотності, терміновості і платності. Водночас державний кредит відрізняється від інших видів кредиту, що відображено у табл. 1.

Таблиця 1

Розрізняють такі види позик :

За правом оформування :

- позики оформлені у вигляді угод або договорів. Такі позики надаються як правило урядами інших країн, або міжнародними фінансовими організаціями та інститутами,

- позики оформлені у вигляді цінних паперів – це облігації і казначейські зобов’язання.

Облігація – це вид боргового зобов’язання держави, за яким у встановлений строк повертається борг і виплачуються доходи у вигляді відсотків або виграшу.

Облігації можуть бути цільовими – це кошти направлені на фінансування конкретних проектів або програм , і знеособлені – це кошти, які направляються на покриття бюджетного дефіциту.

Облігації мають дві вартості :

- номінальна – це загальна вартість боргу, яка зазначена на самій облігації,

- курсова або ринкова – це вартість за якою облігація купується або продається на фондовому ринку.

Казначейські зобов’язання – це вид боргового зобов’язання держави, при якому залучені кошти направлені лише на погашення бюджетного дефіциту.

Залежно від місця розміщення запозичень:

- внутрішні відносини – на внутрішньому фінансовому ринку (надаються юридичними і фізичними особами даної країни),

- зовнішні відносини – це відносини над урядами інших країни, міжнародними організаціями та фінансовими інститутами.

За правом емісії (випуску) :

- державні позики – випускаються центральними органами управління і залучені кошти спрямовані в загальнодержавний бюджет.

- місцеві позики – випускаються місцевими органами управління і залучені кошти спрямовані у відповідні місцеві бюджети.

В залежності від забезпечення держави майном, позики можуть бути:

- заставні – це позики, повернення яких забезпечується фінансовим доходом,

- без заставні ( бланкові ) – не мають конкретного матеріального забезпечення. Їх надійність визначається авторитетом держави.

В залежності від терміну погашення заборгованості- позики бувають :

- короткострокові ( із терміном погашення до 1 року ),

- середньострокові ( із терміном погашення від 1- 5 років ),

- довгострокові ( із терміном погашення від 5 і вище ).

За характером виплати доходів державні позики поділяються на :

- відсоткові – це позики, які передбачають виплату фіксованого відсотку за користування коштами.

- виплачені – передбачають купівлю цінних паперів з повною знижкою, а при погашенні видається повна сума.

За характером погашення заборгованості :

- позики з одноразовою виплатою, при яких здійснюється погашення загальної суми боргу з відсотками на повну дату.

- виплати частинами.

Як фінансова категорія, державний кредит виконує дві функції :

Ø фіскальну;

Ø регулюючу.

За допомогою фіскальної функції державного кредиту здійснюється формування централізованих фондів фінансових ресурсів держави. Виступаючи в якості позичальника, держава забезпечує додаткові кошти для фінансування своїх витрат.

Регулююча функція державного кредиту. Вступаючи в кредитні відносини, держава впливає на стан грошового обігу, рівень ставок на ринку кредитів і капіталів, на виробництво і зайнятість.

Держава регулює грошовий обіг, розміщуючи позики серед різних груп інвесторів. Шляхом мобілізації фінансових коштів фізичних осіб, держава зменшує їх платоспроможний попит.