Інтуїтивне мислення

Приклади інтуїтивного мислення. Інтуїція – це загадкова суміш знань та досвіду.Вивчення несвідомої обробки інформації людиною зацікавило соціальних психологів. Людське мислення може бути цілескерованим та усвідомленим та частково автоматичним (пасивним та неусвідомленим). Прикладом цьому є подвійна природа людських установок, вони бувають імпліцитними (автоматичними, звичними), а деколи – експліцитними (усвідомленими, вербалізованими)[25]. Можна віднайти чимало фактів, що підтверджують автоматичне мислення:

· Психічні моделі (структури) автоматично, інтуїтивно керують нашим сприйняттям і інтерпритацією нашого досвіду. Якщо ми чуємо, що хтось говорить про конформізм, або комфорт, наше розуміння залежить не тільки від того, наскільки чітко було вимовлене слово, але і від того, як ми автоматично інтерпретували цей звук.

· Емоційні реакції нерідко наступають чи не миттєво, і у нас не завжди вистачає часу на неквапливе обдумування. Раніше, ніж у корі головного мозку з'явиться який-небудь шанс втрутитися в те, що відбувається, нейрони передають візуальну або аудіальную інформацію в гіпоталамус до центру емоційного контролю.

· Маючи достатній досвід, люди можуть вирішувати ту або іншу проблему інтуїтивно. Ключова інформація про ситуацію зберігається в їх пам'яті.

· Деякі речі – факти, імена і попередній досвід – ми пам'ятаємо експліцитно (на свідомому рівні), інші факти (наприклад, імена) ми пам'ятаємо імпліцитно (на неусвідомленому рівні)[26].

Ці наведені факти серед багатьох інших засвідчують, що когнітивні процеси можуть протікати автоматично, інтуїтивно і неусвідомлено. Подібний розподіл ресурсів дозволяє нам швидко, ефективно та інтуїтивно реагувати на багато ситуацій. Однак інтуїтивне мислення може мати й негативні ефекти. Таким ефектом інтуїтивного мислення є помилка „хідсайту” («Так я і знав!»): тенденція перебільшувати своє знання чого-небудь, після того, як подія відбулася.

Сприйняття та інтерпретація подій. Випадки прояву необ'єктивності, що є наслідком упереджень є пов’язані з труднощами засвоєння величезного інформаційного потоку. Експериментатори, що досліджують упередження, зауважують їх вражаючий вплив на те, як учасники інтерпретують та пригадують, те що раніше спостерігали. Водному з експериментів студентів попросили оцінити за фотокарткою вираз обличчя зображеного на ній чоловіка . Ті студенти, яким сказали, що він гестапівець, керував під час Другої світової війни варварськими медичними дослідами над в'язнями концентраційних таборів, інтуїтивно визнали вираз його обличчя жорстоким. („Хіба ви не бачите, що він ледве стримує усмішку?”). Студенти, яким чоловіка на фотокартці представили як лідера антигітлерівського підпілля, визнали, що вираз обличчя свідчить про його доброту і щирість. („У нього співчутливий погляд, і він майже посміхається”).

Якщо помилкова ідея зробила неґативний вплив на обробку інформації, чи здатне її подальше викриття згладити цей ефект. Щоб відповісти на питання психологи спочатку переконували людей у чомусь помилковому, а потім намагалися викрити цю помилковість судження. Результати дослідження свідчать: після того, як людина в думках логічно обґрунтує помилкове уявлення, то його потім важко зруйнувати. Більша половина людей зберегли своє переконання незмінним, вони не змогли розлучитися з поясненнями, які самі придумали. Цей феномен, відомий під назвою стійкість первинних переконань, доводить, що переконання здатні жити своїм власним життям і зберігати стійкість.

Відтворення спогадів. Провівши багаторічні експерименти, в яких взяли участь більше 20000 осіб, Елізабет Лофтус виявила наступну тенденцію: люди схильні конструювати спогади з великою впевненістю, але інколи з недостатньою точністю. Стандартний експеримент проводився таким чином: досліджувані спостерігають за дорожньо транспортною подією на телеекрані, після цього їх запитують, що вони бачили. Учасників першої підгрупи запитують так: „З якою швидкістю рухалися машини, коли „врізалися” одна в одну?”. Учасникам іншої групи дібрали таке запитання : „З якою швидкістю рухалися машини, коли зіштовхнулися?”. Через тиждень учасників обох підгруп запитали, чи бачили вони під час аварії розбите скло. Насправді скла не було, учасників дезінформують. Проте, спогади учасників першої підгрупи ( для них запитання містило дезінформуючи слово „врізалися”) були майже одностайними : всі бачили бите скло[27]. Так був відкритий ефект дезінформації – людина, що була присутньою під час події й отримала помилкову інформацію схильна її зафіксувати в своїй пам’яті.

Ефект дезінформації впливає на спогади про соціальні та фізичні події. Людські спогади обплутані асоціаціями і зберігаються саме в такій «павутині». Коли ми хочемо витягнути що-небудь зі своєї пам'яті, нам потрібно «смикнути» за одну з ниток, що ведуть до цього епізоду. Цей процес назвали праймінґ – активація специфічних асоціацій у пам’яті.

Самовпевненість у судженнях. Коґнітивні системи людини ефективно і автоматично обробляють величезну кількість інформації. Проте адаптивна ефективність небездоганна: коли люди інтерпретують власний досвід і конструюють спогади, наша автоматична інтуїція нерідко помиляється. Інколи люди не усвідомлюють своїх помилок. «Інтелектуальна зарозумілість», що виявляється в думках стосовно своїх знань (феномен «Так я і знав!») також розповсюджується на оцінки поточного знання, на прогнозування майбутньої поведінки.

В одному з експериментів досліджуваних попросили подумати і дописати таке твердження: «Я на 98% упевнений в тому, що довжина повітряної траси між Нью-Делі і Пекіном більша ... км, але менша ... км». Більшість досліджуваних виявили зайву самовпевненість. Було лише 30% випадків правильної відповіді, натомість учасники були упевнені у своїй ерудиції на всі 98%. Так був експериментально відкритий феномен надмірної самовпевненості – тенденція бути радше впевненим, ніж точним, тобто схильність переоцінювати коректність своїх переконань.

Люди іноді сповнені бажанням підтверджувати свої переконання, але не поспішають шукати докази для їх підтвердження. Більше того, люди часто вишукують інформацію, яка підтверджує власну упереджену думку. Ця тенденція інтелектуальної марноти називається феноменом упередження проти доказів. Перевага, яку ми віддаємо інформації, що підтверджує навіть наші упереджені думки має адаптивну функцію. Переконання, навіть упереджене допомагає зберігати стабільність наших Я-образів. Наприклад, результати експериментів свідчать про те, що люди часто шукають, знаходять і запам'ятовують інформацію, яка підтверджує їх уявлення про самих себе (переглядання різноманітних гороскопів, вибір художнього твору тощо). Найцікавіше те, що люди обирають собі друзів, дружину, чоловіка з тих, хто розділяє їх думку про себе, навіть не завжди високу[28].

Отже, надмірна впевненість є шкідливою. Навіть абсолютно впевнені в своїй правоті люди помиляються. Самовпевненість не завжди відповідає компетентності. Відомі два способи, які успішно знижують упередження, що породжується надмірною самовпевненістю. Один з них – зворотний зв'язок, обмін думками з колегами, експертами. Другий спосіб зниження рівня самовпевненості: спонукати людей подумати про один переконливий аргумент на користь того, чому їх думки можуть бути помилковими. У цьому слід виявляти обережність, щоб не підірвати віру людини у власну компетентність настільки, що вона приділятиме забагато часу самоаналізу, втратить рішучість суджень.