Я-концепція: незалежна і взаємозалежна

У колективістських культурах самоповага тісно корелює з тим, що «інші думають про мене і про ту групу, до якої я належу». Я-концепція швидше гнучка (тобто залежить від контексту), а не стабільна (тобто не зберігається незмінною в різних ситуаціях). Для представників індивідуалістичних культур, особливо для представників меншин, які навчилися не брати до уваги забобони тих, що оточують, оцінки, які дають їм і їх групам люди «із сторони», менш значущі. Відчуття власної гідності є характеристикою особи, а не відносин. Те, що загрожує персональній ідентичності, викликає більший гнів і смуток, ніж тиск колективу, з яким особа ідентифікується.

Отже, розуміння людиною самої себе допомагає упорядкувати власні думки і дії. Особа, сприймаючи інформацію, що має стосунок до неї, добре запам'ятовує її (цей феномен називається ефектом посилання на себе). Елементами нашої Я-концепції є особливі Я-схеми, які керують обробкою інформації, стосовно нас у теперішньому та майбутньому, якими ми мріємо чи боїмося бути. Наша самоповага єцілісним сприйняттям власної значущості, що впливає на оцінку нами особистих якостей і здібностей.

Я-концепція залежить від багатьох чинників: ролей, які ми виконуємо; порівняння себе з оточуючими; нашої соціальної ідентичності; нашого сприйняття оцінок інших людей; а також успіхів і невдач. Я-концепцію формує і культура. Люди, особливо ті, хто належить до західних, індивідуалістичних культур, мають концепцію незалежного Я, вихідці з країн Азії і третього світу мають концепцію взаємозалежного Я.

У другій половині XX в. західний індивідуалізм зміцнив свої позиції. Батьки вітають незалежність і самостійність своїх дітей і не дуже стурбовані їх слухняністю. Стилі одягу і манери стали різноманітнішими, особиста свобода мало обмежена етичними нормами та вартостями. Паралельно з посиленням індивідуалізму відбувалося не лише зростання кількості людей, що страждають депресією, а й зростання (в більшості країн Заходу) інших показників соціального неблагополуччя – кількості розлучень, позашлюбних дітей, самогубств серед підлітків, підліткової злочинності тощо.

Самоефективність

Поняття самоефективності.Розглянемо як виявляє себе особистісне Я у діях. Про те, що усвідомлений самоконтроль відіграє в житті людину важливу роль, свідчать декілька концепцій і напрямів досліджень. Векспериментальних і теоретичних дослідженнях, виконаних психологом із Стенфордского університету Альбертом Бандурою знайшла своє підтвердження концепція самоефективності. Людина, яка сприймає себе компетентною у професії, навчанні, діяльності особою, частіше досягає успіху в житті. Концепція самоефективності – наукова версія, яка стверджує силу позитивного мислення людини. Оптимістична віра у власні можливості приносить людям дивіденди. Діти і дорослі, що володіють яскраво вираженим відчуттям самоефективності – наполегливіші, менш тривожніші і рідше впадають у депресію. У них краще йдуть справи із навчанням, вони добиваються значних академічних успіхів.

У повсякденному житті самоефективність примушує нас ставити перед собою важкі цілі і добиватися їх, не пасуючи перед труднощами. Результати більше ста досліджень свідчать про те, що самоефективність прогнозує результативність працівника. І навпаки: професійні досягнення сприяють зростанню самоефективності. Це означає, що самоефективність особи визначається тим, наскільки вона почувається компетентною у професії. Чи обов'язково це почуття власної компетентності, професійності визначає успіх ? Звичайно так, але інколи соціальні обставини суспільної кризи є бар’єрами для самоефективних особистостей. У суспільствах з перехідним типом економіки значна частина професійних працівників не можуть почуватися самоефективно. За останнє десятиріччя в руслі вітчизняних соціологічних та психологічних досліджень ґендеру все частіше обговорюється питання жіночого „ейджизму” (обмеження доступу до ресурсів та звільнення від участі у прийнятті рішень груп населення за критерієм віку, статі, раси тощо)[13]. Наприклад, вік є прихованою причиною звільнення жінок висококваліфікованої праці і творчих професій. Серед жінок, які звертаються до державної служби зайнятості, більшість складають жінки-службовці 45-54 років. Цей „ейджизм” нічим не обґрунтований, окрім неґативних стереотипів соціального сприйняття. Як свідчать психологічні опитування, багато цих жінок готові до складної роботи, мають високий рівень підприємництва, схильні до зміни старих професійних установок. Однак у новостворених структурах (організаціях, фірмах) працює лише 30% жінок у віці 40-44 роки та 27% – у віці 45-54 років. Ця статистика має свої нюанси – жінки цього віку частіше виступають у ролі працедавців, ніж найманих працівників. Якщо за даними опитувань, маже половина жінок середнього віку або є безробітними, або знаходяться під загрозою звільнення, то вочевидь зростає роль щонайменше їх психологічної підтримки (рольових тренінгів, консультацій тощо). Це означає, що самоефективність особистості може бути загроженою соціальними обставинами.

Локус контролю: концепція екстернальних та інтернальних типів Ю.Роттера. Результати експериментів та робота у клініці, дозволили Юліану Роттеру побачити, що існує два загальних способи сприйняття людиною власного життя, життєвих подій, а відтак різні способи контролю за власним життям. Роттер назвав цей параметр локусом контролю. Разом з колегами він розробив тест для вимірювання локусу контролю, що містить 29 парних суджень. Приклади кількох полярних суджень подані у таблиці 2. Є люди, які не сумніваються в своїй здатності контролювати власну долю. Це особи, які належать до інтернального типу (внутрішній локус контролю). Особи, які вважають, що все залежить від обставин, належать до екстернального типу (зовнішній локус контролю). Якщо людина переконана в своїй здатності контролювати власне життя, то вона швидше за все буде добре навчатися у школі, рішуче позбавиться неґативних соціальних звичок, активніше вирішуватиме сімейні проблеми, робитиме професійну кар’єру і віддасть перевагу довгостроковим цілям над короткочасною вигодою.

Таблиця 2.