Принципи виміру й термінологія.

Існують дві системи типографських вимірів: англо-американська система (система Піка (Pica)) і система Дідо (Didot).

Система Піка застосовується у Великобританії, Америці й у більшості країн іншого світу, крім континентальної Європи. Система Дідо застосовується в більшості країн континентальної Європи й у Росії. В обох системах основною одиницею виміру є типографський пункт (point); але в той час як в англо-американській системі він дорівнює приблизно 0,351 мм, пункт у системі Дідо трохи більше — приблизно 0,376 мм.

Величина шрифту в наборі виражається в кеглях. Розмір кегля визначається в пунктах. Оскільки ці поняття складалися в часи металевого набору, кеглем вважається величина площадки, на якій розміщається буква (знак). Наприклад, кегль 10 пунктів дорівнює 3,76 мм (3,51 мм у системі Піка), але саме вічко знака, природно, менше, тому що необхідно передбачити місце для надрядкових і підрядкових елементів знака (діакритичних знаків).

Професійні найменування кеглів різного розміру широко вживаються зараз у типографській справі і використовуються у спеціальній літературі:

У більшості сучасних фотоскладальних систем застосовується перетворення пунктів і пік у міліметри або дюйми. Вони більш зручні, якщо необхідно задати точний розмір заголовка або здійснити набір у жорстко обмеженому просторі.

Для полегшення подальших обчислень можна користуватися таблицею переведення.

В часи металевого набору рядки відокремлювалися один від іншого фізично — вставкою пробільного елемента шириною у два пункти (т.зв.. шпона).

Будь-яка буква, цифра або знак складального алфавіту зветься символ або літера. Розмір символу вираховується від вершини виступаючого над символом виносного елементу до кінця нижнього виносного елементу. Ширина символу в різних шрифтах одного розміру може істотно мінятися. Як одиницю виміру береться частка ширини малої літери «m». Для монотипних шрифтів, наприклад, «m» поділяється на 96 часток, а для вираження ширини кожного символу використовується кількість цих часток.

Половина значення ширини «m» («n») застосовується як одиниця виміру ширини для складальних шрифтів. Для середнього складального шрифту з розміром 11 пт одиниця ширини «n» складе 5 пт, або 1,75 мм, тобто на одному дюймі уміститься ледве більше 14 символів. Для порівняння в друкуючих машинках в одному дюймі розміщається 10 або 12 символів. Нижче показані деякі з характеристик, що описують друковані символи.

Рис. 2.1. Анатомія букви і її елементи

Шрифт – повний набір символів однакового розміру й накреслення. У шрифт входить алфавіт заголовних букв, капітельні знаки, алфавіт малих літер, і всі необхідні лігатури, цифри, розділові знаки, знакові символи.

Для цифр, як правило, використовується вирівнювання (вони мають ту ж висоту, що і заголовні букви); але можуть застосовуватися і цифри різної висоти (висота цифри дорівнює висоті малої літери з верхнім виносним елементом), що краще сполучається з малими літерами.

Розділових знаків, що використовуються у типографській справі, набагато більше, ніж тих, що застосовуються для друкарських машинок і текстових процесорів. Дефіси, роздільники у виді довгого або середнього тире різні по виду і мають різне призначення. Дефіс являє собою коротку риску шириною приблизно в одну чверть одиниці ширини «m», він використовується для з'єднання частин складених слів і переносів слів наприкінці рядка. Символ тире більш тонкий і довгий, ширина його складає половину одиниці ширини «m» (у два рази більше, ніж для дефіса), і він використовується для написання дат (1997—98) і при відображенні списків у якості маркера. Довге тире використовується з тією же метою, що і дужки.

Гарнітури описують повний набір шрифтів, що мають символи аналогічного дизайну, але різних розмірів.

Сімействами називаються серії шрифтів, схожих один на одного за дизайном, але відрізняються в окремих елементах: нахил, насиченість або ширина символів. Основними складовими елементів сімейства можуть бути курсив і напівжирний. За насиченістю шрифти можуть бути надсвітлими, світлими, нормальними, середніми; напівжирними, жирними і наджирними; за шириною символів — надвузькими, вузькими, нормальними, широкими і надширокими.

Комп'ютерні програми набору можуть використовувати ці ефекти для створення нахилу, стиснення, розширення або додавання тіні для будь-якого символу в тексті.

Символи в рядку розташовуються в межах заданої лінії, а самі рядки можуть бути вирівняні вліво, вправо або центровані (виключка вліво, вправо, по центру). Як правило, при наборі рядок вирівнюється по всій ширині блоку (по формату); при наборі з вирівнюванням уліво рядок займає не усю відведену для нього ширину, залишаючи вільним простір праворуч.

Пробіли між словами в рядку можуть бути або фіксованими, у випадку, коли не застосовується вирівнювання по ширині, або змінними, у випадку виключки по формату (по ширині). Величина фіксованих пробілів установлюється пропорційно ширині «m» для даного шрифту. Як правило, для тексту застосовується середня величина пробілів між словами або половина середньої ширини символу «m».

При виключці по формату, де пробіли між словами варіюються, щоб забезпечити однакову довжину рядків, мінімальний пробіл відповідає «малому проміжкові», або 20% від «m», і може досягати величини «m» або навіть більш — хоча рядок виглядає при цьому розрідженим.