Поняття теорії антропосоціогенезу

Соціологія – це наука про сучасний стан суспільства (соціум), його функціонування, наука про системні та структурні взаємостосунки в ньому, про тенденції, зміни (еволюційні та революційні), норми та ухили, прагнення, цілі, завдання та методи вирішення проблем на шляху їх досягнення.

Проте повної картини соціологія не дасть нам без аналізу того, як суспільство прийшло до теперішнього свого стану, які передумови і чинники зумовили це, через що суспільство пройшло і що йому вдалося оминути, яким чином сформувалися теперішні структури, системи та функції суспільства.

Тому вивчення антропосоціогенезу (походження людини і суспільства) є важливою складовою базової соціологічної освіти.

Антропосоціогенезом(від грец. – anthropos – людина, лат. – societas – людина і грец. genesis – походження) називають історично тривалий процес перетворення людини з біологічної істоти в соціальну, з мавпи в людину. В цьому процесі наявна нерозривна єдність двох паралельно триваючих процесів: антропогенезу (формування людини) і соціогенезу (розвитку суспільства), і їх вважають двома сторонами єдиного процесу: спочатку почався антропогенез, а потім, коли людина сформувалася в своїх основних біологічних рисах, починається власне процес соціогенезу.

З причин, що сам процес антропосоціогенезу фактично завершився на наш час, ми не маємо можливості спостерігати його безпосередньо, тому нам залишається лише один шлях пізнання цього явища – аналіз наявних і здобутих наукою(соціальною антропологією, археологією, психологією та ін.) даних.Такийаналіз визначається саме як теоретичний

Тео́рія (від грец. θεωρία — розгляд, дослідження, споглядання) — сукупність виводів та висновків, що відображає об'єктивно існуючі відносини і зв'язки між явищами об'єктивної реальності. Теорії особливо часто протиставляється «Практика» (грец. πρᾶξις) , поняття, яке використовується в широкому сенсі для позначення будь-якої дії, на відміну від теорії, яка не є дією.

Класичним прикладом відмінності між теорією і практикою проявляється в медицині: медичні теорії і теоретизування намагаються зрозуміти причини і характер здоров'я і хвороб, а практична сторона медицини намагається зробити людей здоровими. Ці дві речі пов'язані, але можуть бути незалежним, тому що дослідженння в області охорони здоров'я можливі без лікування конкретних пацієнтів, і можна вилікувати пацієнта, не знаючи, як діють ліки.

У сучасній науці термін «теорія», або «наукова теорія» використовується для узагальнення емпіричних явищ, здійснене за науковим методом. Такі теорії переважно описані таким чином, що будь-який науковець, що є фахівцем у певній області науки, може зрозуміти, перевірити, і верифікувати або «фальсифікувати» їх.

У науці проводиться межа між теорією і гіпотезою, тобто теорією, що не вважається задовільно випробуваною або доведеною.

1. Джерела теорії антропосоціогенезу

Для формування теорії антропосоціогенезу існують наступні джерела: 1) етнографічні (вивчення традиційно-побутової культури народів),

2) археологічні (в тому числі й експериментальна археологія),

3) антропологічні (одонтлогія, скелетні останки, расознавство),

4) лінгвістичні (мовні; прямі і опосередковані), писемні (не раніше IV тис. до н.е.),

5) природничі (геологія, географія, кліматологія, зоологія та ботаніка, дендрологія, система позитивно-виробничих знань – обробка каменю, металу, гончарство, скотарство і землеробство, астрономічні уявлення, методи датування – радіовуглицевий та калієво-аргоновий).

Таким чином, теорія антропосоціогенезу має характер синтезу джерел інформації.

2. Гомінізація. Основні питання антропогенезу

Паралельно з терміном антропогенез в науці використовується ще один термін – гомінізація(від латин. homo – людина), під яким розуміється процес олюднення мавпи – від появи перших специфічно людських особливостей до виникнення виду людини розумної (Homo Sapiens). Це комплексний феномен, який включає:

1) розвиток прямоходіння,

2) прогресивне перетворення мозку і особливо його еволюційно найпізнішої ділянки – неокортексу,

3) адаптацію руки до трудової діяльності,

4) зміни зубочелюстного апарату,

5) формування членороздільної мови,

6) формування концептуального мислення, свідомості, інтелекту,

7) перебудову онтогенезу (індивідуального розвитоку організму людини з моменту утворення ембріону до природної смерті)

8) розвиток соціальної організації, матеріальної культури тощо.

До основних питань антропогенезу відносяться:

1) місце (прабатьківщина) і час появи найдавніших людей,

2) безпосередні предки людини,

3) основні стадії антропогенезу,

4) рушійні сили антропогенезу на різних його етапах,

5) співвіднесення еволюції фізичного типу людини з історичним прогресом його культури,

6) співвіднесення розвитку первісного суспільства з розвитком мови.

Убіологічному розумінні антропогенез являє собою тривалий в історичному вимірі процес адаптації людини і її ранніх форм до середовища. Він відбувався таким чином, що місцеві архаїчні і вузькоспеціалізовані форми гомінід час від часу замінялися прийшлими формами, котрі були менш спеціалізовані, але володіли більшим потенціалом для подальшого розвитку. Як наслідок, сучасна людина виявилася найнеспеціалізованим організмом на Землі, але йому вдалося заселити всі екологічні ніші, зберігши свою видову єдність.

Соціогенез

Соціогенез –це друга складова терміну «антропосоціогенез», включає всю дописемну історію людського суспільства, починаючи з передлюдей і закінчуючи появою ранніх держав (Шумер, Аккад, Єгипет та ін.). З перших писемних суспільств починається історія держав і цивілізацій. Термін «доісторична людина», який давно ввійшов у науку, змушує думати, що крім нього існує «історична людина» – та, руками й розумом якої створена цивілізація та писемний літопис людства. Отже, існують дві парні категорії – доісторична і історична людина, доісторичне та історичне суспільство.

Проте саме з появи неоантропів розвиток людини відбувався переважно у вигляді вдосконалення суспільної організації. Займаючи одну й ту ж таки екологічну нішу, племена конкурували між собою, і ті з них, чия організація більше підходила до даних умов, витісняли менш пристосованих. В соціогенезі постійно діяв закон нерівномірності стихійного розвитку. Племена, які відставали в культурному відношенні і тому витіснені зі своїх угідь більш сильнішими конкурентами, нерідко виявлялися у менш сприятливих умовах, але це, проте, стимулювало їх подальший розвиток. Якщо таким племенам вдавалося пристосуватися до нових умов, особливо за допомогою нових технологій, вони починали швидко прогресувати і в результаті обганяли своїх суперників, які були сильнішими в минулому. Провідним фактором соціогенезу виступають особливості організації та соціальної структури племені, а не інтелект чи особисті якості, такі як доброта, емпатія, співчуття до ближнього.

Соціогенез– це історична універсалія, яка описує глобальний процес походження суспільної форми буття людини.