Земельні й агрокліматичні ресурси

Земля - один з найбільш універсальних природних ресурсів, необхідний для всіх сфер господарської діяльності. Особливості земельних ресурсів полягають у тому, що вони не можуть бути замінені ніякими іншими видами ресурсів, і вони можуть використатися лише там, де перебувають. У цьому розумінні про землю можна говорити як про територіальний ресурс.

Україна має дуже зручне економіко-географічне положення й практично вся її територія придатна для промислового, транспортного й сільськогосподарського освоєння.

Освоєння території можна оцінити багатьма економічними й соціальними показниками з розрахунку на одиницю площі: густотою сітки поселень, щільністю транспортної мережі й кількістю сільськогосподарських угідь.

Максимальний рівень освоєння мають здавна заселені західні й центральні області України, а також промислові регіони Придніпров'я й Донбасу. Найбільш низький рівень розвитку соціальної й транспортної інфраструктури (при високому сільськогосподарському освоєнні) характерний для південних областей України. Тільки відносно вузька смуга Чорноморського узбережжя й територій, які прилягають до устя великих рік, мають значно більше високий рівень освоєння й відповідну більше високу оцінку як територіальний ресурс.

В Україні частка сільськогосподарських угідь у загальній структурі земель становить 70 %, орних земель — понад 55 %, що є одним з найвищих показників у Європі й світі.

Використання земельних ресурсів у сільському, лісовому, водному й рекреаційному господарстві, умови роботи всіх галузей економіки, роботи й відпочинку людей залежать від кліматичних умов тієї або іншої території. В останнє десятиліття кліматичні умови усе більш широко оцінюються як природні ресурси - насамперед агрокліматичні, а також ресурси сонячної й вітрової енергій.

Температурний режим повітря й ґрунту в об'єднанні з кількістю атмосферних опадів і запасами вологи в ґрунті становлять агрокліматичні ресурси території.

Мінеральні ресурси

Україна посідає провідне місце у світі за запасами і видобутком багатьох корисних копалин (титану, цирконію, урану, літію, а з нерудних корисних копалин — графіту, каоліну, вогнетривких глин, сірки, калійних солей, декоративного каміння, видобутку вугілля, марганцевих та залізних руд, титану, графіту, каоліну тощо), їх частка становить 12,3 % загальносвітових запасів залізних руд, близько 43 % марганцевих.

В Україні створено потужну мінерально-сировинну базу, що містить близько 20000 родовищ та рудопроявів корисних копалин, з них 7829 родовищ (97 видів мінеральної сировини) мають промислове значення та враховуються Державним балансом запасів корисних копалин. У вартісному виразі запаси цих родовищ оцінюються 7,5 трлн дол. США.

Мінерально-сировинні ресурси належать до невідновних, оскільки процес їх природного відновлення досить тривалий. За характером використання мінеральні ресурси поділяються на такі групи: паливно-енергетичні, рудні та нерудні.

Багата Україна рудними корисними копалинами, насамперед, рудами чорних металів. На її території сконцентроване до 20% світових ресурсів марганцевих руд (у т.ч. майже 50% багатих руд) і понад 5% запасів залізних руд. Найбільші їхні басейни й родовища розташовані в південній частині Українського кристалічного щита.

Територія України в цілому багата нерудними корисними копалинами й тому її соціально-економічний комплекс практично повністю забезпечений ресурсами будівельних матеріалів і значною мірою - покладами гірничо-хімічної сировини.

Водні ресурси

Завдяки своїм унікальним фізичним і хімічним властивостям вода широко використається у всіх областях виробничої й невиробничої сфер. Найбільшу цінність мають чисті прісні води, дефіцит яких усе більше відчувається в Україні. Водні ресурси республіки становлять поверхневі (річки, озера, водоймища, ставки) і підземні води.

Водні ресурси поповнюються за рахунок транзитного стоку Дунаю (удвічі більший, ніж стік всіх річок України), Дніпра, Сіверського Дінця й сумарно становлять майже 210 км³. Частина поверхневого стоку (Тиса, Прут, Західний Буг та ін.), загальним обсягом 14 км³, виходить за межі України.

Усього на території України понад 73 тис. річок. В середньому водозабезпечення одного жителя країни водою місцевого стоку становить 1000 м³, що майже у 18 разів менше, ніж у Росії. Найвище водозабезпечення жителів у західних і північних областях. Ресурси підземних вод становлять 5,6 км³.

З 3 тис. озер, у тому числі 2,5 км³ прісної, 80 водосховищ і 20 тис. ставків мають запас води 24 км³. Штучні водойми створено на Дніпрі, Південному Бузі, Сіверському Дінці. Вони займають територію понад 7 тис. км², а це означає, що власне стільки орних земель було вилучено в Україні з сільськогосподарського обороту.

Запаси підземних вод в Україні становлять майже 20 км³ і зосереджені в основному на півночі і заході. Глибина залягання їх коливається від 100 м на півночі до 600 м на півдні країни. Серед підземних вод особливо важливу роль відіграють мінеральні, які зосереджені в 84 родовищах, з них 35 експлуатуються.

У Карпатах, Закарпатській області і на півострові Крим, у Кримських горах на глибині понад 500 м є термальні води, які ще недостатньо вивчені.

Споживання води в Україні щороку зростає. Найбільшим споживачем води є промисловість, на другому місці - сільське господарство - 15 км³, на третьому - комунальне - 4 км³.

Берегова лінія України становить майже 2 тис. км. Чорне море (майже 420 тис. км²) має велике господарське значення. Тут водиться 180 видів риб, більшість яких промислові.

Азовське море (майже 40 тис. км²) характеризується багатим видовим складом живих організмів (350 видів риб). Його мілководність, що зумовлює добре прогрівання води, сприяє широкому використанню узбережжя для відпочинку й лікування людей.

Лісові ресурси

Ліси України виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні та оздоровчі функції і мають обмежене експлуатаційне значення. Ліс є джерелом деревини, будівельних матеріалів, сировини для деревообробної, меблевої, целюлозно-паперової та інших галузей промисловості.

При раціональному веденні лісового господарства і лісокористуванні ліси вважаються невичерпними. Проте в Україні їх дуже мало, що негативно позначається на забезпеченні лісоспоживачів ресурсами деревини й екологічній ситуації.

Україна належить до лісодефіцитних держав. Ліси України розміщені по території нерівномірно: в Поліссі — 29 % площі регіону, Лісостепу — 14 %, Карпатах — 40 %, Степу — 5 %, Криму (в основному в горах) — 10 %. Хвойні насадження займають 42,2 % від загальної площі вкритих лісом земель, твердолистяні — 43,2 %, м’яко листяні — 13,6 %.

Загальна площа лісів України становить близько 10 млн. га, з них лісовою рослинністю вкрито 9,4 млн. га. Лісистість становить 15,6 % площі країни. Такий показник для України є досить низьким порівняно з багатьма країнами Європи і потребує поступового збільшення до 20—22 % в цілому по Україні з відповідною диференціацією за регіонами. Тривалий час вирубка лісів перевищувала науково обґрунтовані норми, що спричинило деградацію і виснаження лісосировинної бази. Тому актуальним є перехід від "ресурсного" до "біосферного" напрямків лісокористування.

Дані Державного лісового кадастру свідчать, що ліси в областях України розміщені вкрай нерівномірно.