Земельні спори, що вирішуються в порядку цивільного судочинства

Щодо позиції ВСУ щодо особливостей застосування загальними судами законодавства при розгляді земельних спорів див. Постанову Пленуму ВСУ від 16.04.2004 №7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ». Процесуальний порядок вирішення спорів визначається ЦПК. На деякі особливості його застосування звертається увага у процитованій вище Постанові Пленуму ВСУ. Її положення не є обов’язковим для судів при вирішенні відповідних спорів. Незважаючи на спроби встановити таку обов’язковість у ЗУ «Про судоустрій та статус суддів», КУ передбачає принцип незалежності суддів та підкорення їх лише закону (ст.ст.126, 129). До того ж, чимало прикладів, коли ВСУ сам не слідує постановам свого Пленуму.

Нижче будуть розглянуті окремі проблемні питання, що виникають при розгляді земельних спорів в порядку цивільного судочинства (ті, що не були розглянуті при аналізі інших тем).

Спори про визнання недійсними, нечинними (скасування) державних актів про право власності на земельні ділянки є одними із найчисельніших. Позови про визнання недійсними державних актів (рідше – їх скасування) заявляються при приватизації частки у власності на земельну ділянку одним з її користувачів без згоди іншого⁷, при приватизації частини земельної ділянки, що перебуває в користуванні, без згоди інших користувачів⁸, за відсутності згоди суміжних власників або землекористувачів при встановленні межі⁹, у випадках, коли земельною ділянкою розпорядився неуповноважений орган¹⁰, коли суміжний користувач приватизував дві земельні ділянки одного виду цільового використання¹¹, коли приватизовано земельну ділянку, на якій знаходиться житловий будинок іншої особи¹², коли на приватизованих сусідніх земельних ділянках власники «підняли трубу, по якій стікала дощова вода»¹³ тощо.

Вважаємо, що практика розгляду судами подібних спорів є неприпустимою, адже державний акт – це лише документ, що посвідчує право на земельну ділянку. «Спір» щодо державного акту –це в будь-якому випадку не спір про право. Відповідно, «спори» щодо недійсності (скасування) державних актів розглядатися судами не повинні. Тим більше, що із зміною до законодавства провідну роль у посвідченні права на земельну ділянку, як це і має бути, почав відігравати Державний реєстр прав.

Спори щодо дійсності договорів оренди земельних ділянок, земельних часток (паїв), договорів купівлі-продажу. Вище вже розглядалося питання про співвідношення неукладеності та недійсності договорів, а також проблеми кваліфікації договорів щодо земельних ділянок, що суперечать закону, як нікчемних (див. п. 2.1 теми «Набуття, перехід та припинення права власності на земельні ділянки», п. 5.2 теми «Право землекористування»).

Особливості вирішення спорів щодо визнання недійсними договорів оренди землі розглядалися вище у п.5.2 тем «Право землекористування», договорів оренди земельних часток (паїв) – у п.2.2 теми «Право на земельну частку (пай)».

Проблема. Апеляційний суд Закарпатської обл. (суддя Р.Ю. Кондор)¹⁴ слушно звертає увагу на те, що згідно із ЗУ «Про судову експертизу» (ч.4 ст.7) для проведення деяких видів експертиз, які не здійснюються виключно державними спеціалізованими установами, за рішенням особи або органу, що призначили судову експертизу, можуть залучатися крім судових експертів також інші фахівці з відповідних галузей знань. Експертиза, отже, може доручатися і особам, що не внесені до державного Реєстру атестованих судових експертів. Як зазначається, «не завжди виправдане «вузьке» розуміння питань щодо належного експерта призводить до того, що експертизи, які цілком можна провести силами різних фахівців у розумні строки, призначаються вкрай обмеженому колу експертів у області або експертним установам за межами області, які перевантажені дорученнями й інших органів, а це, в свою чергу, суттєво затягує розгляд справи і може тягти інші негативні наслідки».

Проблема. Найсерйознішою проблемою видається розгляд судами загальної юрисдикції справ за «спорами», які насправді спорами про право не є. Найяскравішим прикладом є «спори» щодо визнання недійсними (незаконними), скасування тощо державних актів, погодження меж тощо. До цієї ж групи належить, напр., спір про визнання недійсним проекту відведення земельної ділянки¹⁵. Суд відмовив у задоволенні позову з тих підстав, що, зокр., проект «не є правовстановлюючим документом чи правочином». Як видається, у даному випадку слід відмовляти не у задоволенні позову, а у відкритті провадження.

Інший приклад – справа за позовом про визнання висновку про відновлення межі «недійсним як винесеного не уповноваженого на це органом»¹⁶ (РДА прийняла «заключение» про відновлення межі між домоволодіннями, що позивачі вважали вирішенням земельного спору). Справа розглядалася більше 5 років, складає 426 аркушів. Втім, видається, що предмет спору тут взагалі був відсутній, справа розгляду в суді не підлягала.