Міжнародно-правові основи регулювання телекомунікацій

Розвиток національної системи телекомунікацій неможливий без інтеграції у глобальні телекомунікаційні мережі й ефективної міжнародної співпраці у цій галузі. За ст. 72 Закону України «Про телекомунікації» основними напрямами міжнародні співпраці у галузі телекомунікацій є:

Ø укладання міжнародних договорів;

Ø участь у роботі міжнародних організацій;

Ø участь у реалізації міжнародних проектів, пов’язаних із створенням глобальної та регіональних телекомунікаційних мереж з урахуванням інтересів національної безпеки України;

Ø гармонізація стандартів, норм і правил з міжнародними стандартами, рекомендаціями, нормами та правилами, які стосуються вимог до технічних засобів і телекомунікаційних мереж, взаємодії операторів телекомунікацій. використання обмежених ресурсів, якості та видів телекомунікаційних послуг.

Основні заходи міжнародної співпраці у галузі телекомунікацій Україна здійснює у межах Міжнародного союзу електрозв’язку, членом якого вона є з 1994 р. та у межах європейських і регіональних організацій зв’язку і телекомунікацій. Крім того, у межах Світової організації торгівлі (СОТ) питання регулювання ринку телекомунікацій розглядають у Раді торгівлі послугами СОТ. Представлення інтересів України у цих міжнародних організаціях покладено на Адміністрацію зв’язку та радіочастот України, функції якої виконує Міністерство транспорту і зв’язку України.

Правовою основою діяльності Міжнародного союзу електрозв’язку є такі міжнародно-правові акти, як Конвенція Міжнародного союзу електрозв’язку та Статут Міжнародного союзу електрозв’язку, які були підписані Україною 22 грудня 1994 р. і ратифіковані в липні 1994 р.

Керівні органи Міжнародного союзу електрозв’язку складаються з Повноважної Конференції, яка є вищим органом Союзу, і Ради, яка діє від імені Повноважної Конференції та виконує її функції у періоди між проведенням засідань останньої та всесвітніх конференцій з міжнародного електрозв’язку. Функції виконавчого органу Союзу виконує Генеральний секретаріат.

До структури Міжнародного союзу електрозв’язку належать також:

Ø Сектор радіозв’язку, в т.ч. всесвітні і регіональні конференції радіозв’язку, асамблеї радіозв’язку і Радіорегламентарний комітет;

Ø Сектор стандартизації електрозв’язку, у т.ч. всесвітні й регіональні конференції із стандартизації електрозв’язку:

Ø Сектор розвитку електрозв’язку, у т.ч. всесвітні та регіональні конференції з розвитку електрозв’язку.

Основними цілями діяльності Міжнародного союзу електрозв’язку, що визначені ст. 1 його Статуту, є:

Ø розподіл радіочастотного спектра, виділення радіочастот і реєстрація присвоєних радіочастот і відповідних позицій на орбіті геостаціонарних супутників так, щоб уникнути шкідливих перешкод між радіостанціями різних країн;

Ø координація зусиль, спрямованих на усунення шкідливих перешкод між радіостанціями різних країн і на поліпшення використання спектра радіочастот і орбіт геостаціонарних супутників для служб радіозв’язку;

Ø полегшення міжнародної стандартизації електрозв’язку з задовільною якістю обслуговування.

Для виконання зазначених цілей Союз, окремі його підрозділи або відповідні міжнародні конференції можуть ухвалювати рішення, вносити зміни до чинних міжнародних угод і регламентів і заохочувати країни-члени до підписання нових міжнародних угод.

У Статуті та Конвенції Міжнародного союзу електрозв’язку визначено правовий статус і порядок діяльності цієї організації, права й обов’язки її членів.

Безпосередньо питання електрозв’язку (розподіл радіочастотного ресурсу, відповідні заходи з присвоєння та реєстрації радіочастот, усунення перешкод, взаємодію між операторами телекомунікацій різних країн і пов’язані з цим технічні стандарти) визначають так званими Адміністративними регламентами: Регламентом міжнародного електрозв’язку та Регламентом радіозв’язку.

За правилами, що визначені цими регламентами, створюють багатосторонні регіональні та двосторонні міжнародні угоди та національні нормативно-правові акти у галузі зв’язку та телекомунікацій. Зокрема, згідно з умовним територіально-адміністративним розподілом Міжнародного союзу електрозв’язку, Україна належить до Району 1. Так, Україна є учасницею Угоди про створення Регіональної співдружності в галузі зв’язку (РСЗ) підписаної у межах СНД. Регіональна співдружність в галузі зв’язку будує свої відносини з Міжнародним союзом електрозв’язку та Всесвітнім поштовим союзом на правах регіонального органу. Згідно зі Статутом цієї організації, її завданнями є:

Ø розширення взаємовигідних відносин між Адміністраціями зв’язку – учасниками РСЗ, гармонізація розвитку зв’язку;

Ø спільне вивчення пропозицій, що подають на з’їзди та конференції міжнародних організацій зв’язку та в їхні робочі органи, підготовка рекомендацій, що виражають спільний інтерес учасників РСЗ;

Ø розроблення рекомендацій щодо принципів взаєморозрахунків за послуги зв’язку між адміністраціями зв’язку – учасниками РСЗ, а також між ними й іншими державами, координація діяльності адміністрацій зв’язку учасників РСЗ з питань електромагнітної сумісності, раціонального використання спектра радіочастот і орбіти геостаціонарних супутників зв’язку та віщання.

Ще один аспект міжнародно-правого регулювання телекомунікацій – міжнародна торгівля послугами, зокрема, й телекомунікаційними, основні принципи якої визначають нормами Генеральної угоди з торгівлі послугами 1994 р. (ГАТС), яка є невід’ємною частиною багатосторонніх торговельних угод СОТ (Додаток ІВ до Угоди про заснування Світової Організації Торгівлі).

Основним завданням ГАТС є укладення багатостороннього зведення принципів і правил торгівлі послугами з метою розширення такої торгівлі на умовах гласності та подальшої лібералізації. Положення цієї угоди стосуються заходів країн-членів, що впливають на торгівлю послугами. ГАТС запроваджує триступеневу систему регулювання таких заходів:

Ø загальні правила та принципи, встановлені безпосередньо нормами ГАТС, які застосовуються всіма країнами-учасницями при проведенні заходів регулювання будь-яких видів послуг;

Ø додатки до ГАТС стосовно телекомунікацій і переговорів щодо стосовно основних телекомунікацій, якими встановлюють додаткові правила, в торгівлі телекомунікаційними послугами;

Ø специфічні (індивідуальні) зобов’язання щодо доступу на національний ринок, які беруть на себе країни-члени стосовно конкретних секторів послуг згідно відповідно до підписаних ними списків поступок.

Основними загальними правилами ГАТС є режим найбільшого сприяння та національний режим заходів з регулювання торгівлі телекомунікаційними послугами.

Режим найбільшого сприяння в контексті ГАТС (ст. II) полягає в тому, що у межах дії положень ГАТС кожен її член повинен надати негайно та безумовно для послуг і постачальників послуг будь-якого іншого члена угоди режим, не менш сприятливий, аніж той, який він надає для таких самих послуг або постачальників послуг будь-якої іншої країни.

Національний режим у цьому разі (ст. XVII ГАТС) передбачає зобов’язання країн-членів у секторах, що визначені в їхніх специфічних зобов’язаннях, надавати послугам і постачальникам послуг будь-якого іншого члена щодо всіх заходів, які стосуються поставки послуг, режим, не менш сприятливий, за той, який він надає таким самим своїм послугам або постачальникам послуг.

Специфічні зобов’язання країн-членів ГАТС поділяють на «горизонтальні», що стосуються всіх видів послуг і «секторальні» – щодо конкретних секторів послуг. Секторальні зобов’язання відповідають на Класифікаторі секторів послуг, прийнятому свого часу у межах ООН, якій налічує 12 секторів і 155 підсекторів, в тому числі сектор послуг засобів зв’язку, який включає 24 підсектори.

У специфічних зобов’язаннях щодо відповідного виду послуг зазначено:

Ø термін «нічого» (none), що означає відсутність обмежувальних заходів щодо доступу на ринок послуг;

Ø термін «незв’язаний» (unbound), який означає, що держава може застосовувати будь-які обмеження на власний розсуд;

Ø вичерпний перелік обмежувальних заходів, що застосовують щодо доступу на ринок у певному секторі послуг.

Питання торгівлі послугами, врегульовані ГАТС, є предметом діяльності Ради з торгівлі товарами СОТ, а спори щодо застосування тих чи інших положень відповідних угод вирішують у межах Механізму врегулювання спорів СОТ.