Розділ II. СТАН ІНФОРМАТИЗАЦІЇ В УКРАЇНІ

Загальна ситуація в Україні у галузі інформатизації на сьогодні не мо­же бути визнана задовільною і не тільки через кризові явища в економіці. Рівень інформатизації українського суспільства порівняно з розвинутими країнами Заходу становить лише 2-2,5 відсотка. Загальна криза та технологічне відставання поставили у скрутне становище галузі, які займають­ся створенням і використанням засобів інформатизації та відповідної еле­ментної бази.

Україна із виробника сучасних машин перетворилася на користувача застарілих іноземних моделей засобів обчислювальної техніки (ЗОТ), що спричинило падіння вітчизняного науково-технічного потенціалу і не­спроможність виробляти конкурентні зразки ЗОТ і елементної бази. Парк обчислювальних машин за станом на 01.01.97, за даними Міністерства ста­тистики України, становив 264 тисячі одиниць порівняно зі 180 тисячами у 1995 році, але майже половина його - застарілі моделі персональних елек-тронно-обчислювальиих машин (ПЕОМ) типу ІВМ РС ХТ286 та їм подібні, 21 відсоток - 386, 26 відсотків - 486 типів. З 1996 року в загальному парку машин з’являються нові типи ЕОМ. Так, з 32,2 тисячі нових ПЕОМ 50 від­сотків становлять 486 та ЗО відсотків - сучасні ПЕОМ типу «Решлит».

За останні п’ять років електронна промисловість України як галузь, що залежить від електронного приладобудування, знизила обсяги виробни­цтва. Падіння виробництва мікроелектроніки у 1992-1996 роках становить 90 відсотків від рівня 1991 року. Якщо у 1991 році заводи мікроелектроніки України виробили і реалізували 316,4 млн інтегральних схем (ІС) на суму майже 500 млн карбованців (в СРСР - 2,2 млрд карбованців), то в 1996 ро­ці випуск ІС становив 8,1 млн штук на суму менше 8,7 млн гривень (2,6 від­сотка), тоді як інформаційна техніка на 90, а засоби зв’язку на 80 відсотків вартості базуються на досягненнях мікроелектроніки.

Виробництво вітчизняних засобів обчислювальної техніки та запас­них частин до них на кінець 1996 року становило 36 відсотків від рівня 1995 року.

Має місце технічне відставання телекомунікаційних систем, мереж пе­редачі даних, які відзначаються недостатньою пропускною здатністю, на­дійністю зв’язку, низькою якістю та незначним обсягом послуг. Переважна більшість установ користується для передачі даних комутованими каналами загального користування. В Україні існує розвинута мережа аналогових лі­ній передачі, які на сьогоднішній день вичерпали свої технічні можливості. Сучасні системи зв’язку, що базуються на методах передачі цифрової інфор­мації, забезпечують більш якісний та надійний зв’язок. Такі системи дозво­ляють організувати стандартні канали передачі зі швидкістю 64 Кбіт/сек, а більш потужні - потоки в 2 Мбіт/сек. У 1996 році в Україні була введена в експлуатацію цифрова мережа з інтегрованими послугами (мережа ISDN). Ведуться роботи по прокладанню волоконно-оптичних ліній зв’язку, які можуть забезпечити передачу даних зі швидкістю 155 Мбіт/сек. Близько 60 відсотків міністерств потребують доступу до міжнародної інформацій­ної мережі INTERNET з метою одержання оперативної інформації. У той же час лише 27 відсотків міністерств та відомств мають вихід до цієї мережі, до того ж обмежений.

Найбільш поширеним типом локальної мережі є Ethernet мережевих операційних систем – NovellNetWare 4.x, Windows for Workgroup 3.11, Windows NТ.

Складовою стратегічних ресурсів країни і одночасно національної інфраструктури є державні інформаційні ресурси. За останній час були створені такі державні інформаційні ресурси: бази даних «Законодавчі та нормативні акти України», «Податки України» (внесено близько 10 ти­сяч документів), «Ресурси України» (постійно актуалізується інформація про 260 тисяч підприємств та організацій України), «Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України» (внесено з присвоєнням уні­кального коду більше ніж 600 тисяч суб’єктів господарської діяльності) та інші. Електронна газета «Все - всім» об’єднує декілька десятків баз даних, що включають науково-методичну, банківську, комерційну, законодавчу та іншу інформацію. У більш як 66 відсотках баз даних інформація пода­ється українською мовою, у 26 відсотках - тільки російською та у 8 відсо­тках - іноземними мовами. Але на цей час діяльність державних установ та організацій щодо формування та використання інформаційних ресур­сів є неузгодженою, що призводить до виникнення певних труднощів при формуванні єдиного інформаційного середовища і, як наслідок, до низько­го рівня інформаційного та аналітичного забезпечення діяльності держав­них органів. У 23 міністерствах і відомствах вже існують або створюються електронні інформаційні ресурси, в яких зацікавлені органи виконавчої та законодавчої влади. Невизначеність правової та фінансово-економічної основи діяльності різних суб’єктів у галузі інформатизації призводить до ін­формаційного монополізму управлінських та комерційних структур на від­криті інформаційні ресурси загального користування, знецінення товарної вартості інформаційних ресурсів держави, а також обмеження права на ви­користання інформаційних ресурсів держави для більшості громадян.

Найбільш поширеним операційним середовищем для комп’ютерів зали­шаються старі версії MSDOS та Windows 3.x. Збільшення кількості користувачів, які застосовують сучасні операційні системи Windows 95 та Windows NT, що дають змогу працювати в комп’ютерних мережах, йде дуже повільно і становить 10-15 відсотків. Повільно йде переорієнтація користувачів на сучасні інструментальні засоби створення інформаційних систем, баз та банків даних, таких як Огасlе, Informix, Sybase тощо, здебільшого викорис­товуються застарілі засоби типу Сlіррег, FохРго та інші. На низькому рівні перебуває «озброєність» розробників відповідними інструментально-тех­нологічними засобами підтримки інженерії створення складних, розподі­лених прикладних комп’ютерних систем.

У державі створюється, розробляється або планується розробити де­кілька відомчих та міжвідомчих систем: Міністерства транспорту, Мініс­терства фінансів, Міністерства енергетики та деяких інших міністерств та відомств України. Але є й такі, що не мають серйозної автоматизованої системи. Більшість корпоративних автоматизованих систем є відмінними з огляду як на апаратне, так і на програмне забезпечення. Особливо це сто­сується прикладних задач. Тому на цей час забезпечення взаємообміну між органами державної влади оперативною інформацією через її иеструктуро-ваність та неузгодженість форматів є досить складною проблемою. Загальна інформація здебільшого надходить у неформалізованому вигляді, в різних фізичних формах (від електронних зведень до друкованих видань).

Усе це спричиняється, зокрема, повільним освоєнням перспективних ІТ, до того ж ускладненим через недостатність та неповноту системи гар­монізованих з міжнародними стандартів у галузі інформатизації, через що різко зменшується конкурентоспроможність вітчизняних технічних та про­грамних продуктів на світовому ринку. Нині в Україні кількість стандартів з ІТ становить близько 4 відсотків загальної кількості державних стандар­тів, тоді як в інших країнах ця частка перевищує 10 відсотків. До того ж темпи розвитку міжнародної стандартизації у галузі ІТ є випереджаючими відносно інших галузей і щорічно зростають на 10-15 відсотків. На сьогод­ні міжнародною організацією зі стандартизації (ISO) розроблено та при­йнято більше 1400 міжнародних стандартів з ІТ, стільки ж розробляється. А в Україні за період з 1992 по 1997 роки розроблено та впроваджено лише близько 100 державних стандартів з ІТ, переважно термінологічних. Таку негативну тенденцію відставання України від міжнародного рівня розви­тку стандартизації у галузі інформатизації треба виправляти.

В Україні здійснювалися певні заходи комплексної автоматизації, елек-тронізації, комп’ютеризації у виробничих і невиробничих галузях: розвива­лася мережа підприємств приладобудування та електронної промисловості (вони є практично в усіх великих промислових центрах), значна кількість організацій займається розробленням програмних продуктів, існують спе­ціалізовані науково-дослідні інститути, проектно-конструкторські бюро. Діє система сервісних підприємств, які є складовою інформаційної інфра­структури, але її можливості обмежені.

Україна має значний науково-технічний потенціал, фундаментальні досягнення у галузі інформатики. У світі відомі здобутки українських вче­них у створенні нетрадиційних архітектур обчислювальних машин і у сис­темному аналізі, моделюванні, оптимізації, створенні штучного інтелекту. Україна досягла певного рівня концентрації паукоємних виробництв. По­над 70 відсотків стратегічних матеріалів для електронної промисловості в Європі було вироблено на українських підприємствах, що зумовлює пози­тивні можливості у справі інформатизації.

Проекти інформатизації розроблялися в багатьох галузях і територіаль­них ланках за фундаментальними та прикладними програмами. Всі ці про­грами виконувалися в умовах обмежених фінансових ресурсів, розрізнено, без додержання єдиної державної науково-технічної політики та координа­ції, залучення належним чином до функціональних завдань відповідних органів управління, зокрема регіонами, що призвело до значних соціально-економічних, моральних та інших збитків.

Тому важливим фактором подолання відставання України в галузі інформатизації має бути державна політика інформатизації України, від­повідна Національна програма інформатизації (далі - Програма) та ефек­тивний механізм її реалізації. Необхідно здійснити комплекс масштабних і ресурсоємних завдань (проектів), які в своїй сукупності повинні скласти основу Програми.

Цимбалюк 1.3. Поняття та сутність інформатизації