Політико-правовий контекст діяльності у галузі масової інформації

Одним з найважливіших для окремої людини, суспільства та держави видів інформації є масова інформація. За ст. 20 Закону України «Про інформацію», масова інформація визначається як публічно поширювана друкована та аудіовізуальна інформація. Головним критерієм розмежування цього виду інформації й інших видів є критерій публічної поширюваності, який означає масове поширення цієї інформації для відносно великого, невизначеного кола осіб. Адже користувачем масової інформації як інформаційного продукту може стати будь-яка зацікавлена особа. Законодавство визначає також засоби поширення масової інформації, які класифікують залежно від форми подання інформації друкованої чи аудіовізуальної на:

Ø друковані засоби масової інформації – періодичні друковані видання (газети, журнали, бюлетені тощо) і разові видання визначеним тиражем;

Ø аудіовізуальні засоби масової інформації – радіомовлення, телебачення, кіно, звукозапис, відеозапис тощо.

Як уже зазначалося вище, ключовою для розуміння сутності правового регулювання мас-медіа є їх дуалістична природа, яка полягає в тому, що, з одного боку, вони є звичайними підприємствами, а з іншого – трибуною для висловлювання поглядів і демократичної комунікації. У цьому аспекті правові питання діяльності ЗМІ є невід’ємною частиною питань організації політичної влади в державі та залежать від ступеня демократичності цієї влади.

Найпопулярнішою для визначення ролі та місця ЗМІ в сучасному демократичному суспільстві є так звана концепція «ліберального плюралізму». Відповідно до цієї концепції, ЗМІ виконують три основні ролі: громадського спостерігача, представника користувача та джерела суспільної інформації.

Виконуючи роль громадського спостерігача, ЗМІ мають забезпечувати контроль за публічною владою, прозорість діяльності органів публічної влади, інформуючи громадськість про можливі зловживання та правопорушення в цій галузі, акцентуючи увагу владних інституцій на питаннях, що викликають суспільний інтерес. Роль громадського спостерігача історично закріпилася за мас-медіа як одним із засобів захисту прав людини від можливих утисків з боку держави.

Роль ЗМІ як представника користувача полягає в тому, що, маючи на меті задоволення інформаційних потреб користувачів інформації, мас-медіа повинні йти назустріч цим потребам. Таким чином, певною мірою зміст інформації, яку поширюють мас-медіа, формується у межах ринкового механізму, відповідно до попиту та пропозиції. Відповідно через ринкові механізми громадськість, суспільство в цілому й окремі соціальні групи можуть забезпечити представництво своїх інтересів у галузі масової інформації, через ЗМІ, що розраховані на відповідну аудиторію. Нарешті, в ролі джерела суспільної інформації ЗМІ забезпечують притаманний демократичному суспільству процес вільного висловлювання ідей і поглядів кожним бажаючим і широкого суспільного обговорення важливих проблем державного та суспільного життя. Така роль ЗМІ сприяє формуванню громадської думки й участі громадськості в політичному та суспільному житті держави.

Слід зазначити, що визначена вище концепція може бути реалізована лише за однієї умови – за незалежності ЗМІ. Саме на забезпечення такої незалежності спрямовані більшість правових гарантій діяльності ЗМІ.

Зокрема, слід зазначити, що ч. 2 ст. 15 Конституції України в нашій державі цензура заборонена. Така пряма заборона фактично є ключовою гарантією свободи діяльності у галузі масової інформації. Хоча питання незалежності ЗМІ певною мірою є фікцією, адже всі вони мають своїх власників, які багато в чому визначають напрями діяльності кожного конкретного ЗМІ. Подібний стан речей характеризують терміном «економічна цензура». В цьому разі слід говорити швидше про норми вже згаданої ст. 15 Конституції України, за якими суспільне життя в Україні ґрунтується на політичній, економічній і ідеологічній багатоманітності, а жодна ідеологія не може бути визнана державою як обов’язкова. Саме різноманітність, тобто належність ЗМІ від різних власників і, відповідно, поширення за їх допомогою різних думок, поглядів та оцінок уможливлює створення загального ефекту незалежності ЗМІ. Наприклад, можна виділити чотири основні види ЗМІ, залежно від статусу їх власників і засновників:

1) державні (офіційні), засновниками яких є органи публічної влади й які використовують, насамперед, для поширення інформації цих органів влади та діють у межах державної інформаційної політики;

2) партійні, засновниками яких є політичні партії й які мають відповідне ідеологічне спрямування та використовуються, насамперед, для проведення політичної агітації;

3) приватні (незалежні), засновниками та власниками яких є суб’єкти господарської діяльності та орієнтовані, насамперед, на отримання прибутку від здійснення ІД. Відповідно зміст діяльності цих ЗМІ визначається вимогами ринку інформаційних продуктів і послуг;

4) громадянські (неприбуткові), засновниками яких виступають громадські організації (правозахисні, національні, культурні, релігійні, екологічні, професіональні тощо). Цей вид ЗМІ розрахований передусім на задоволення інформаційних потреб відповідних соціальних груп або інформування суспільства з питань діяльності відповідних громадських організацій.

2. Друковані засоби масової інформації (преса)

Одним з найдавніших засобів поширення масової інформації є друковані ЗМІ – преса. За ст. 1 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», під друкованими засобами масової інформації (пресою) в Україні розуміють періодичні і такі, що продовжуються, видання, які виходять під постійною назвою, з періодичністю один і більше номерів (випусків) протягом року на підставі свідоцтва про державну реєстрацію.

Таким чином, основними характеристиками друкованих ЗМІ є:

Ø періодичність видання (щонайменше один раз на рік);

Ø постійна назва, що об’єднує всі випуски;

Ø державна реєстрація як друкованого ЗМІ.

Відповідно під діяльністю друкованих засобів масової інформації, цей Закон (ст. 6) визначає такі дії, як: збирання, створення, редагування, підготовка інформації до друку та видання друкованих ЗМІ з метою її поширення серед читачів.

При цьому продукцією друкованого ЗМІ є виготовлений видавцем тираж окремого випуску видання, підписаний редактором (головним редактором) на вихід у світ.

Законодавство визначає перелік суб’єктів діяльності друкованих ЗМІ, кожен з яких має свій правовий статус і відповідно є носієм комплексу специфічних прав і обов’язків. До основних суб’єктів діяльності друкованих ЗМІ, зокрема, належать:

Ø засновник (співзасновники) – особа, яка заснувала ЗМІ, або особи, які об’єдналися з метою спільного заснування видання;

Ø редактор (головний редактор) – керівник редакції, уповноважений на те засновником;

Ø редакція – установа, що здійснює підготовку та випуск у світ друкованого ЗМІ за дорученням засновника;

Ø журналіст – творчий працівник, який професійно збирає, отримує, створює та займається підготовкою інформації для друкованого ЗМІ та діє на підставі трудових чи інших договірних відносин і його редакцією або займається такою діяльністю за її у повноваженням;

Ø видавець – суб’єкт підприємницької діяльності, який здійснює функції матеріально-технічного забезпечення видання друкованого ЗМІ на підставі пред’явлення засновником (співзасновниками) свідоцтва про його державну реєстрацію й укладеного між ними договору;

Ø поширювач – суб’єкт підприємницької діяльності, який продає, надсилає за передплатою чи іншим способом поширює виданий тираж періодичного та такого, що продовжується, видання, є поширювачем продукції друкованого ЗМІ.

Виробничі, майнові та фінансові відносини засновника (співзасновників), редакції, видавця, поширювача друкованого ЗМІ будуються на основі чинного законодавства та договору.

Слід зазначити, що деякі суб’єкти діяльності друкованих ЗМІ можуть одночасно поєднувати в одній особі функції кількох інших суб’єктів. Так, засновник або співзасновники друкованого ЗМІ може поєднувати в одній особі редакцію, видавця, поширювача. А редакція друкованого ЗМІ має право виступати засновником або співзасновником, видавцем, поширювачем.

Однією з особливостей створення друкованих ЗМІ є достатньо широкий, порівняно з іншими видами ЗМІ, перелік осіб, які мають право виступати як засновники. Так, право на заснування друкованого ЗМІ можуть мати:

Ø громадяни України, громадяни інших держав і особи без громадянства, не обмежені в цивільній правоздатності та цивільній дієздатності;

Ø юридичні особи України й інших держав;

Ø трудові колективи підприємств, установ і організацій на підставі відповідного рішення загальних зборів (конференції).

Юридичні особи можуть виступати як засновники друкованих ЗМІ навіть у випадках, коли цей вид діяльності не передбачений їхніми статутами.

Законодавством установлено гарантії від монополізації друкованих ЗМІ, які реалізують встановленням обмежень щодо засновників загальнодержавних і регіональних громадсько-політичних ЗМІ. Фізична або юридична особа не може бути засновником або співзасновником чи контролювати більше 5% таких видань.

У вітчизняному законодавстві можна виділити кілька основ класифікації друкованих ЗМІ, які зумовлюють особливості державної реєстрації та застосування до них деяких регуляторних актів щодо оподаткування та державної підтримки. До таких основ класифікації, зокрема, належать: галузь поширення, вид видання, статус видання, програмні цілі або тематична спрямованість, категорія читачів, цільове призначення.

За галуззю поширення розрізняють друковані ЗМІ: зарубіжні (більше однієї країни), загальнодержавні, регіональні (дві та більше областей), місцеві.

За видом видання можна назвати такі друковані ЗМІ, як: газета, журнал, збірник, бюлетень, альманах, календар, дайджест тощо.

За статусом видання можуть бути вітчизняні (засновник або всі співзасновники є фізичними або юридичними особами-резидентами), спільні (хоча б один із співзасновників є іноземною фізичною або юридичною особою).

Відповідно до категорії читачів визначають ті верстви населення, на які розраховане видання: усе населення, дорослі, молодь, діти, чоловіки, жінки, інваліди, студенти, працівники певної галузі, науковці, педагоги тощо.

Програмні цілі (або тематична спрямованість видання) характеризують завдання, які ставить перед собою засновник друкованого ЗМІ.

Нарешті, важливою характеристикою є вид видання за цільовим призначенням, загальнополітичне, з питань економіки та бізнесу, виробничо-практичне, наукове, науково-виробниче, науково-популярне, навчальне, довідкове, літературно-художнє, з питань мистецтва, спортивне, юридичне, для дозвілля, медичне, релігійне, урологічне, екологічне, туристичне, інформаційне, для дітей тощо. Окремо слід виділити такі види видань, як рекламне (понад 40% обсягу одного номера – реклама) й еротичне, оскільки на дані види видань не поширюються встановлені законодавством пільги, а з останніх стягується більший порівняно з іншими реєстраційний збір.

Друкований ЗМІ може бути виданий після його державної реєстрації. Порядок державної реєстрації визначається Законом «Про друковані засоби масової інформації» та Положенням про державну реєстрацію друкованих ЗМІ в Україні».

Зокрема, здійснюється реєстрація друкованих ЗМІ:

У заяві про державну реєстрацію друкованого ЗМІ мають бути зазначені:

1) засновник (співзасновники) видання;

2) вид видання;

3) назва видання;

4) мова видання;

5) галузь поширення (місцева, регіональна, загальнодержавна, зарубіжна) та категорії читачів;

6) програмні цілі (основні принципи) або тематична спрямованість;

7) передбачувані періодичність випуску, обсяг і формат видання;

8) юридична адреса засновника, кожного із співзасновників та його (їх) банківські реквізити;

9) місцезнаходження редакції.

Реєструючий орган має право зажадати від засновника (співзасновників) подання документів, якими підтверджується його (їх) цивільна правоздатність і цивільна дієздатність (паспорт, статут, договір між співзасновниками, договір з правонаступником, довіреність тощо).

Заява про реєстрацію друкованого ЗМІ розглядається у місячний строк з дня її отримання реєструючим органом, який за результатами розгляду заяви приймає одне з таких рішень:

Ø про державну реєстрацію;

Ø про відмову в державній реєстрації;

Ø про зупинення строку розгляду заяви про державну реєстрацію;

Ø про визнання недійсним свідоцтва про державну реєстрацію друкованого ЗМІ (на підставі письмового повідомлення засновника (співзасновників), погодженого з редакцією, або рішення суду про припинення випуску друкованого ЗМІ).

За державну реєстрацію друкованих ЗМІ сплачується збір у розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України.

Після оформлення реєструвальним органом рішення про державну реєстрацію та сплати збору за державну реєстрацію зареєстрованому друкованому ЗМІ присвоюють відповідний номер і серію, а заявникові видають свідоцтво встановленого зразка. Після державної реєстрації друкованого ЗМІ його редакція набуває статусу юридичної особи. Законодавство встановлює також певні вимоги до продукції друкованих ЗМІ, які стосуються вихідних даних і контрольних примірників видання.

За ст. 32 Закону «Про друковані засоби масової інформації», у кожному випуску друкованого засобу масової інформації мають бути вихідні дані:

1) назва видання;

2) засновник (співзасновники);

3) прізвище та ініціали редактора (головного редактора);

4) порядковий номер випуску і дата його виходу в світ;

5) індекс видання, поширюваного за передплатою;

6) тираж;

7) ціна або помітка «Безкоштовно»;

8) адреси редакції, видавця, друкарні;

9) серія, номер і дата видачі свідоцтва про державну реєстрацію;

10) видавець (співвидавці).

Законодавством забороняється поширення продукції друкованого ЗМІ без вихідних даних. Ст. 33 цього Закону вимагає від редакції обов’язково безкоштовно надсилати засновникові (співзасновникам) і реєструючому органу контрольні примірники періодичних і таких, що продовжуються, видань відразу після надрукування.

Видавнича справа

З ІД в галузі друкованої масової інформації тісно пов’язана діяльність у галузі видавничої справи Ст. 2 Закону України «Про видавничу справу» визначає видавничу справу як галузь суспільних відносин, що поєднує в собі організаційно-творчу та виробничо-господарську діяльність юридичних і фізичних осіб зайнятих створенням, виготовленням і поширенням видавничої продукції.

Складовими частинами видавничої справи є:

Ø видавнича діяльність – сукупність організаційних, творчих, виробничих заходів, спрямованих на підготовку та випуск у світ видавничої продукції;

Ø виготовлення видавничої продукції – виробничо-технологічний процес відтворення визначеним тиражем видавничого оригіналу поліграфічними чи іншими технічними засобами;

Ø поширення видавничої продукції – доведення видавничої продукції до користувача як через торговельну мережу, так і іншими способами.

Відповідно до визначених складових видавничої справи, цей (ст. 10) виділяє три основних суб’єкти ІД в цій галузі, до яких належать:

Ø видавець – фізична чи юридична особа, яка здійснює підготовку та випуск видання;

Ø виготовлювач видавничої продукції – фізична чи юридична особа, що здійснює виготовлення замовленого тиражу видання;

Ø поширювач видавничої продукції – фізична чи юридична особа, яка займається поширенням видавничої продукції.

З метою обліку суб’єктів видавничої справи ведеться Державний реєстр України видавців, виготовників і поширювачів видавничої продукції. Порядок внесення суб’єктів видавничої справи до відповідного Державного реєстру визначена Кабінетом Міністрів України згідно з Постановою «Про Державний реєстр видавців, виготовників і поширювачів видавничої продукції».

Внесення суб’єктів видавничої справи до Державного реєстру здійснює Державний комітет з телебачення і радіомовлення України (Держкомтелерадіо) та його місцеві підрозділи. Держкомтелерадіо вносить до Державного реєстру суб’єктів видавничої справи, що підпадають під такі категорії:

Ø видавці – видавництва, видавничі організації, фізичні особи — суб’єкти підприємницької діяльності, обсяг випуску видавничої продукції яких становить понад 5 назв на рік;

Ø виготовники видавничої продукції – випускають видавничу продукцію на суму понад 500 тис. гривень на рік;

Ø поширювачі видавничої продукції – оптово-роздрібні книготорговельні підприємства й інші підприємства й організації, які мають мережу книгопоширення;

Ø суб’єкти видавничої справи, що провадять 2-3 види діяльності у видавничій справі.

Внесення до реєстру решти суб’єктів видавничої справи віднесено до компетенції місцевих підрозділів Держкомтелерадіо.

Внесення суб’єктів видавничої справи до Державного реєстру здійснюється на підставі їх заяви. У відповідній заяві про державну реєстрацію зазначають:

1) засновник (співзасновники), включаючи прізвище, ім’я, по батькові та відповідні паспортні дані (для громадян), повну назву (для юридичної особи), місцезнаходження, номери засобів зв’язку та банківських рахунків;

2) дані про суб’єкта видавничої справи;

3) мови, якими планується випускати чи поширювати видавничу продукцію – державною, російською, іншими мовами національних меншин України (конкретно якими), іноземними мовами (якими);

4) джерела надходження видавничої продукції для поширення – вітчизняні або зарубіжні (з яких країн);

5) джерела фінансового та матеріально-технічного забезпечення діяльності видавців, виготовників і поширювачів видавничої продукції.

До заяви про внесення суб’єкта видавничої справи до Державного реєстру додають такі документи:

1) нотаріально засвідчена копія свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи чи фізичної особи — суб’єкта підприємницької діяльності;

2) нотаріально засвідчені копії установчих документів (статут, положення, якими передбачено провадження видавничої діяльності, виготовлення та поширення видавничої продукції, установчий договір);

3) передбачувані дані про річний обсяг випуску, виготовлення та поширення видавничої продукції.

Заяву про внесення суб’єкта видавничої справи до Державного реєстру розглядають у місячний термін. Після прийняття рішення про внесення до Державного реєстру та сплати реєстраційного збору суб’єктові видавничої справи видається свідоцтво встановленого зразка.

Законодавство визначає також види діяльності у видавничій справі, яку можна здійснювати без внесення до Державного реєстру. Зокрема, такою діяльністю можуть займатися:

Ø органи законодавчої, виконавчої, судової влади для випуску у світ офіційних видань з матеріалами законодавчого та іншого нормативно-правового характеру;

Ø підприємства, організації, навчальні заклади, наукові установи, творчі спілки, інші юридичні особи – для випуску у світ і безоплатного поширення інформаційних і рекламних видань.

Закон України «Про видавничу справу» (ст. 6) передбачає надання державної підтримки видавничій справі. Відповідно до норм ч. 2 цієї статті, держава надає підтримку видавництвам, видавничим організаціям, поліграфічним і книготорговельним підприємствам, що випускають або поширюють не менше як 50% продукції державною мовою та малотиражні (до 5 тис. примірників) видання мовами нечисленних національних меншин, шляхом надання пільг щодо сплати податків і зборів. Ця державна підтримка полягає у звільненні від сплати ПДВ.

Для набуття статусу друкованого видання та можливості поширення продукції видавець має дотримувати вимог щодо обов’язкової наявності вихідних відомостей і обов’язкових примірників видань.

Згідно зі ст. 23 Закону України «Про видавничу справу», вихідні відомості видання – це сукупність даних, які характеризують видання та призначені для його оформлення, інформування користувача, бібліографічного опрацювання та статистичного обліку. Елементами вихідних відомостей є:

Обов’язкові примірники видань – це примірники різних видів тиражованих видань, які надсилають установам і організаціям відповідно до законодавства України. Перелік установ і організацій, яким надсилається обов’язковий примірник видань, пов’язані з цим права й обов’язки установ і організацій-отримувачів і видавців визначають Законом України «Про обов’язковий примірник документів». Згідно зі ст. 8 цього Закону, видавці зобов’язані доставляти обов’язковий безоплатний примірник:

Ø видань – Книжковій палаті України, національним, у тому числі спеціалізованим, всеукраїнським бібліотекам. Верховній Раді України, Президентові України. Кабінетові Міністрів України, органам виконавчої влади у галузі інформації, на які покладена функція державної реєстрації ЗМІ (Мін’юст) та ведення Державного реєстру видавців, виготовників і поширювачів видавничої продукції (Держкомтелерадіо);

Ø видань, що виготовляють (у тому числі публікують) на відповідній території – універсальним бібліотекам (Автономної Республіки Крим та обласним);

Ø малотиражних документів (до 100 примірників) - Книжковій палаті України та національним бібліотекам;

Ø нормативно-правових актів, довідкових, енциклопедичних, історичних та наукових видань у галузі правознавства – Конституційному Суду України.

Обов’язкові примірники документів доставляють (надсилають) у день виходу в світ першої частини тиражу.

Важливу роль у веденні обліку друкованих видань відіграє Книжкова палата України (ст. 27 Закону України «Про видавничу справу»), яка є державною науковою установою у галузі видавничої справи й ІД, що здійснює державну бібліографічну реєстрацію та централізовану каталогізацію всіх без винятку видів видань, випущених в Україні.