Правові основи діяльності електронних ЗМІ

Нині найважливішу роль у галузі масової інформації відіграє діяльність електронних засобів масової інформації, до яких належать телебачення та радіомовлення. Як уже зазначалося, особливості правового регулювання їх діяльності зумовлено використанням ними технічних засобів поширення інформації, а для ефірних ЗМІ – ще й використанням такого вичерпного ресурсу, як радіочастотний, що потребує додаткового впорядкування їх діяльності.

Існують певні міжнародно-правові стандарти діяльності електронних ЗМІ, які охоплюють не лише технічну сторону (міжнародно-правове регулювання використання радіочастотного ресурсу), а й певною мірою змістову.

Необхідність певною мірою регулювати змістові аспекти діяльності електронних ЗМІ пояснюється незалежністю поширення їх інформації від державних кордонів і, отже, неможливістю національної держави встановлювати правила поширення інформації на власній території закордонними електронними ЗМІ. Наприклад, можна назвати прийняту ЮНЕСКО Декларацію керівних принципів щодо використання мовлення через супутники для вільного використання інформації, розвитку освіти та розширення культурних обмінів, яка містить низку норм, що спрямовані на вирішення подібних питань, зокрема:

Ø ч. 1 ст. 2 цієї Декларації передбачає, що «при мовленні через супутники повинні поважати суверенітет і рівність усіх держав»;

Ø ст. 10 установлює, що «при підготовці програм прямого мовлення на інші країни потрібно враховувати розбіжності в національних законах країн, об’єктів мовлення»;

Ø ст. 11 визначає, що «принципи цієї Декларації повинні застосовуватися з повною повагою до прав людини й основних свобод».

Питанням регулювання діяльності організації телевізійного мовлення, що поширюється на іноземні країни, присвячена також і підписана Україною 14 червня 1996 р. Європейська конвенція про транскордонне телебачення, процес ратифікації якої нашою державою, на жаль, затягнувся.

Основним національним нормативно-правовим актом у цій галузі є Закон України «Про телебачення і радіомовлення».

Згідно із ст. 1 цього Закону, телерадіомовлення – це створення (комплектування та пакетування) і поширення програм, пакетів програм, передач з використанням технічних засобів телекомунікацій для публічного приймання за допомогою побутових теле- та радіоприймачів у відкритий спосіб чи за абонентну плату на договірних засадах.

Суб’єктом телерадіомовлення є телерадіоорганізація – зареєстрована у встановленому законодавством порядку юридична особа, яка на підставі виданої Національною радою України з питань телебачення та радіомовлення ліцензії на мовлення створює або комплектує та пакетує телерадіопрограми або передавання та поширює їх за допомогою технічних засобів мовлення.

Законодавство виділяє такі види телеорганізацій:

Ø приватні телерадіоорганізації – це такі, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, які набули права власності на телерадіоорганізацію або на частку її статутного фонду шляхом заснування або в інший передбачений законодавством спосіб;

Ø державні телерадіоорганізації – телерадіоорганізації, які є державними підприємствами та засновані органами державної влади;

Ø комунальні телерадіоорганізації – телерадіоорганізації, які належать територіальним громадам і засновані органами місцевого самоврядування;

Ø громадські телерадіоорганізації — телерадіоорганізації, які відповідно до закону є неприбутковими організаціями, створеними з метою задоволення інформаційних потреб територіальних громад;

Ø суспільне телерадіомовлення – телерадіоорганізація зі статусом єдиної загальнонаціональної неподільної та неприбуткової системи масової комунікації, яка є об’єктом права власності українського народу та діє згідно з єдиною програмною концепцією. Порядок створення та діяльності суспільного телерадіомовлення визначається Законом України «Про систему Суспільного телебачення і радіомовлення України.

Згідно зі нормами ст. 12 Закону України «Про телебачення і радіомовлення», право на заснування телерадіоорганізацій як суб’єктів господарювання в Україні належить юридичним особам України та громадянам України, не обмеженим у цивільній дієздатності. Не можуть бути засновниками телерадіоорганізацій:

Ø органи державної влади й органи місцевого самоврядування, якщо рішення про їх створення або положення про них не передбачає повноважень засновувати телерадіоорганізації;

Ø юридичні особи, статутні документи яких не передбачають можливість створення телерадіоорганізацій;

Ø іноземні юридичні і фізичні особи й особи без громадянства;

Ø політичні партії, профспілкові, релігійні організації й юридичні особи, яких вони заснували;

Ø громадяни, які за вироком суду відбуваютьпокарання у місцях позбавлення волі або визнані судом недієздатними.

Допускається участь іноземних фізичних або юридичних осіб у статутному фонді телерадіоорганізацій.

Органом державного регулювання у галузі телебачення та радіомовлення є Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення – орган, порядок призначення персонального складу якого прямо передбачений Конституцією України.

Правовий статус і компетенція Національної ради України з питань телебачення та радіомовлення визначають Законом України «Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення». Згідно зі ст. 1 цього Закону Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення (Нацрада) є конституційним, постійно діючим колегіальним органом, метою діяльності якого є нагляд за дотриманням законів України у галузі телерадіомовлення, а також здійснення регуляторних повноважень, передбачених цими законами.

У склад Національної ради складає вісім осіб, по чотири з яких призначає відповідно Верховна Рада України та Президент України строком на чотири роки. Одна й та сама особа може бути повторно призначена членом Національної ради лише один раз. Національна рада є повноважною у разі призначення не менше як шести її членів.

Повноваження Національної ради, згідно із Законом «Про Національну раду України з питань телебачення та радіомовлення» поділяють на регуляторні (ст. 14) та наглядові (ст. 13).

До регуляторних повноважень, що здійснює Національна рада у галузі телерадіомовлення, зокрема, належать:

Ø ліцензування телерадіомовлення;

Ø участь у розробленні та погодженні проекту Національної таблиці розподілення смуг радіочастот України і Плану використання радіочастотного ресурсу України у частині смуг радіочастот, виділених для потреб телерадіомовлення;

Ø розроблення умов використання та визначення користувачів радіочастотного ресурсу, виділеного для потреб телерадіомовлення;

Ø забезпечення та сприяння конкуренції у діяльності телерадіоорганізацій усіх форм власності відповідно до вимог законодавства, створення умов щодо недопущення усунення, обмеження чи спотворення конкуренції у телерадіоінформаційному просторі;

Ø ведення Державного реєстру телерадіоорганізацій України, у межах своїх наглядових повноважень Національна рада, зокрема, здійснює:

Ø нагляд за дотриманням ліцензіатами вимог законодавства України у галузі телебачення та радіомовлення;

Ø нагляд за дотриманням ліцензіатами вимог законодавства України щодо реклами та спонсорства у галузі телерадіомовлення;

Ø нагляд за дотриманням ліцензіатами ліцензійних умов та умов ліцензій;

Ø нагляд за дотриманням ліцензіатами визначеного законодавством порядку мовлення під час проведення виборчих кампаній і референдумів;

Ø нагляд за дотриманням стандартів і норм технічної якості телерадіопрограм;

Ø нагляд за дотриманням телерадіоорганізаціями законодавства України у галузі кінематографії;

Ø нагляд за дотриманням телерадіоорганізаціями вимог законодавства України щодо частки вітчизняного продукту у їх програмах (передачах) та щодо вживання мов при здійсненні телерадіомовлення;

Ø нагляд за дотриманням телерадіоорганізаціями законодавства у галузі захисту суспільної моралі;

Ø нагляд за дотриманням телерадіоорганізаціями вимог законодавства щодо частки іноземних інвестицій у їх статутному фонді;

Ø застосування в межах своїх повноважень санкцій відповідно до закону;

Ø офіційний моніторинг телерадіопрограм.

Частину функцій Національної ради здійснюють Представники Національної ради в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, до компетенції яких (ст. 11) віднесено:

Ø нагляд за дотриманням ліцензіатами вимог законодавства у галузі телерадіомовлення;

Ø нагляд за виконанням ліцензіатами ліцензійних умов і умов ліцензії;

Ø моніторинг телерадіопрограм;

Ø нагляд за дотриманням ліцензіатами визначеного законодавством порядку мовлення під час проведення виборчих кампаній і референдумів, інформування Центральної виборчої комісії, відповідних територіальних виборчих комісій Національної ради про виявлені порушення;

Ø надсилання до Національної ради подання про факти порушень законодавства у галузі телерадіомовлення.

Цим же Законом (ст. 21) визначено перелік санкцій, які Національна рада може застосовувати до телерадіоорганізацій (ліцензіатів) у разі порушення ними законодавства України, ліцензійних умов і умов ліцензій. У таких випадках Національна рада має право:

Ø оголошувати попередження;

Ø накладати штраф;

Ø звертатися до суду з заявою про анулювання ліцензії.

Єдиним і достатнім документом, що надає ліцензіату право відповідно до умов ліцензії здійснювати мовлення, користуватися каналами мовлення за умови наявності у володільців радіоелектронних засобів передбачених законом дозволів на їх експлуатацію є ліцензія на мовлення, видана Національною радою.

Телерадіоорганізація-ліцензіант має право розпочати мовлення протягом року з дня набрання чинності відповідною ліцензією, про що в десятиденний термін зобов’язана повідомити Національну раду.

Ліцензуванню підлягають такі види мовлення: 1) супутникове; 2) ефірне; 3) кабельне; 4) проводове; 5) багатоканальне.

Видача ліцензій на мовлення здійснюється:

Ø на конкурсних засадах (за результатами відкритих конкурсів) для ефірного та багатоканального мовлення з використанням радіочастотного ресурсу;

Ø без конкурсів (за заявковим принципом) щодо всіх інших видів мовлення.

Конкурс на отримання ліцензії оголошується Національною радою, причому в оголошенні зазначають територію поширення, канал і частоти, потужність передавача, обсяг мовлення (годин на добу) тощо.

Національна рада визначає також конкурсні умови, а саме:

Ø ліцензійні умови для відповідного виду мовлення;

Ø вимоги до програмної концепції мовлення;

Ø вимоги щодо організаційно-технічних, фінансових і інвестиційних зобов’язань майбутнього ліцензіата.

Безпосередній перелік таких умов визначається рішенням Національної ради. Рішення про видання ліцензії приймає Національна рада після визначення переможця конкурсного відбору й оформляється протоколом, який підписується під час засідання Національної ради. Строк дії ліцензії встановлюють рішенням Національної ради згідно з заявою телерадіоорганізації, але він не може бути меншим за 7 років — для ефірного мовлення і 10 років – для кабельного (проводового) мовлення. Після закінчення визначеного строку ліцензія втрачає чинність, якщо не прийнято рішення про її продовження.

У ліцензії Національної ради, зокрема, зазначають: назву та вид телерадіоорганізації, місцезнаходження, вид діяльності, логотипи та позивні, програмну концепцію, територію та спосіб поширення, категорію користувачів, мову програм і передач (із зазначенням відсоткової частки української мови), інформація про засновників.

Інструментом, що забезпечує можливість належної ідентифікації програм і передач і здійснення контролю за дотриманням законодавства та ліцензійних умов, є обов’язок телерадіоорганізацій повідомляти вихідні дані (ст. 46 Закону України «Про телебачення і радіомовлення»). До вихідних даних належать:

Ø під час трансляції (ретрансляції) радіопрограми – найменування та позивні телерадіоорганізації, які вона повинна повідомляти не рідше ніж щогодини;

Ø під час трансляції телепередавання – логотип, емблема або інші вихідні дані, які повинні постійно використовувати.

Крім того, для трансляції телепередач Рішенням Національної ради запроваджено Систему візуальних позначок класифікації кіно-, відеопродукції залежно від аудиторії, на яку вона розрахована. Відповідно до цієї Системи, кіно відеопродукція, що транслюється на телеканалах України, поділяється на три категорії, залежно від аудиторії, на яку вона розрахована, її показ по телебаченню має супроводжуватися відповідними візуальними позначками:

Ø категорія І – без обмежень аудиторії (загальнодоступна) – зелений колір.

Ø категорія II – перегляд неповнолітніми глядачами рекомендується разом з батьками або з одним із батьків – жовтий колір;

Ø категорія III – рекомендується тільки для дорослих — червоний колір.

Фільми, заборонені для поширення та демонстрування в Україні та без права показу на телеканалах, не підпадають під жодну категорію.

Під час трансляції візуальна позначка на телеекрані кіновідеопродукції категорій II і III має постійно бути у правому нижньому куті.

Кіновідеопродукція, що належить до категорії І, супроводжується відповідною позначкою на телеекранах протягом перших трьох хвилин трансляції.

Телекомпанії зобов’язані подавати візуальні позначки категорій II (трикутник) і III (квадрат) у друкованих програмах своїх передач.