Класифікація вибухонебезпечних та пожежонебезпечних приміщень і зон.

Основним заходом запобігання пожеж і вибухів від електрообладнання є правильний його вибір і експлуатація. Згідно з Правилами улаштування електроустановок (ПУЕ), приміщення поділяють на вибухонебезпечні і пожежонебезпечні зони. Вибухонебезпечна зона– простір, в якому є або можуть з'явитися вибухонебезпечні суміші. Клас В-І – зони, в яких виділяються горючі гази і пари в такій кількості та з такими властивостями, що можуть створювати з повітрям або іншими окисниками вибухонебезпечні суміші при нормальних нетривалих режимах роботи. Клас В-Іа – вибухонебезпечна концентрація газів і парів можлива внаслідок аварії. Клас В-Іб – зони класу В-Іа з особливостями: горючі гази мають високу НКМ спалахування (15% і більше) та різкий запах; при аварії в цих зонах можливе утворення місцевої вибухонебезпечної концентрації, яка поширюється на об'єм, не більший 5% загального об'єму приміщення; ГГ і ЛЗР використовуються у невеликих кількостях без застосування відкритого полум'я, у витяжних шафах. Клас В-Іг – простір навколо зовнішніх установок, які містять ГГ або ЛЗР (наземні і підземні резервуари з ЛЗР або ГГ). Клас В-П – зони приміщень, де можливе утворення вибухонебезпечних концентрацій пилу або волокон з повітрям або іншим окисником при нормальних, режимах роботи. Клас В-ІІа – зони класу В-П де вибухонебезпечна концентрація пилу і волокон може утворюватися лише внаслідок аварії або несправності. Якщо об'єм вибухонебезпечної суміші перевищує 5% вільного об'єму приміщення, то все приміщення належить до відповідного класу вибухонебезпеки.

Пожежонебезпечна зона – простір, де знаходяться горючі речовини при нормальному технологічному процесі і при можливих його порушеннях, а також при їх складуванні. Клас П-І – зони, в яких застосовуються або зберігаються горючі рідини з t вище 61°С. Клас П-ІІ – зони, де виділяється горючий пил або волокна з НКМ спалахування понад 65 г/м³ об'єму повітря, або вибухонебезпечного пилу, вміст якого в повітрі приміщень не досягає вибухонебезпечних концентрацій. Клас П-ІІа – зони, в яких є тверді горючі речовини, що нездатні переходити у завислий стан. Клас П-ІІІ – зони, що розташовані ззовні та зовнішні установки, де застосовуються або зберігаються горючі рідини з t понад 61°С, або тверді горючі речовини. В пожежонебезпечних зонах використовується електрообладнання закритого типу, внутрішній простір якого відділений від зовнішнього середовища оболонкою. Апаратуру керування і захисту, світильники рекомендується застосовувати в пилонепроникному виконанні. Вся електропроводка повинна мати надійну ізоляцію.

У вибухонебезпечних зонах та в зовнішніх установках слід використовувати вибухозахищене обладнання, виготовлене згідно з ГОСТ 12.2.0-20-76. Пускову апаратуру, магнітні пускачі для класів В-І та В-ІІ необхідно виносити за межі вибухонебезпечних приміщень з дистанційним керуванням. Проводи мають прокладатися у металевих трубах. Може використовуватися броньований кабель. Світильники для класів В-І, В-ІІ, В-ІІа повинні мати вибухозахищене виконання.

Категорія вибухопожежної та пожежної небезпеки приміщення, а також клас його вибухопожежонебезпеки за ПУЕ повинні бути позначені відповідно табличкою згідно встановлених норм на вхідних дверях виробничих та складських приміщень.

4. Пожежна безпека об'єкта – стан, за яким виключається можливість виникнення, розвитку пожежі та впливу на людей небезпечних її чинників, забезпечується захист матеріальних цінностей.

Система організаційно-технічних заходів на об'єкті: організаційні заходи: організація пожежної охорони на об'єкті, проведення навчань з питань пожежної безпеки (інструктажі та пожежно-технічні мінімуми), наочні засоби протипожежної пропаганди та агітації, проведення перевірок, оглядів стану пожежної безпеки приміщень, будівель, об'єкта в цілому; технічні: дотримання правил і норм, визначених чинними нормативними документами при реконструкції приміщень, будівель та об'єктів, технічному переоснащенні виробництва, експлуатації чи можливому переобладнанні електромереж, опалення, вентиляції, освітлення; заходи режимного характеру: заборона куріння та застосування відкритого вогню в недозволених місцях, недопущення появи сторонніх осіб у вибухонебезпечних приміщеннях чи об'єктах, регламентація пожежної безпеки при проведенні вогневих робіт; експлуатаційні: своєчасне проведення профілактичних оглядів, випробувань, ремонтів технологічного та допоміжного устаткування, інженерного господарства (електромереж, електроустановок, опалення, вентиляції).

Система запобігання пожежі –комплекс організаційних заходів і технічних засобів, спрямованих на унеможливлення умов, необхідних для виникнення пожежі. Умови виникнення пожежі (горіння): наявність горючої речовини, окисника та джерела запалювання; горюча речовина повинна бути нагріта до певної температури і знаходитись у певному кількісному співвідношенні з окисником, джерело запалювання повинно мати певну енергію для початкового імпульсу (запалювання).

Джерела запалювання: відкрите полум'я, розжарені предмети, електричні заряди, теплові процеси хімічного, електричного, механічного походження, іскри від ударів і тертя, сонячна радіація, електромагнітні та ін. випромінювання; можуть бути високо-, середньо- та малопотужними. Горючі – речовини,при дії на які високої температури, відкритого полум'я чи іншого джерела запалювання можуть займатися і горіти з утворенням тепла і випромінювання світла (сірка, фосфор, вуглець; Карбон і Гідроген – основні горючі складникі горючих речовин). Найбільш небезпечні – газоподібні. Окисники:Cl₂, F₂, NO, NO₂, селітра, O₂. Зі зменшенням O₂ в повітрі уповільнюється швидкість горіння, а при вмісті O₂ менше 14% горіння більшості речовин неможливе. При пожежах температура досягає 1000-1300°С і більше (при горінні магнієвих сплавів – 3000°С). Окисник з горючою речовиною утворює горюче середовище –здатне горіти після видалення джерела запалювання.

Запобігання утворення горючого середовища: застосування герметичного устаткування; заміна в технологічних процесах горючих речовин і матеріалів негорючими; обмеження їх кількості при використанні, зберіганні; правильне їх розміщення; ізоляція горючого середовища; контроль за складом повітря в приміщенні, за станом середовища в апаратах; застосування робочої та аварійної вентиляції; відведення горючого середовища в спеціальні пристрої та безпечні місця; застосування в установках з горючими речовинами пристроїв захисту від пошкоджень та аварій; використання інгібіторів пожеж.

Запобігання виникнення в горючому середовищі джерела запалювання досягається: використанням устаткування та пристроїв, при роботі яких не виникає джерел запалювання; електроустаткування, що відповідає за виконанням класу пожежо- та вибухонебезпеки приміщень та зон, груп і категорії вибухонебезпечної суміші; виконанням вимог щодо сумісного зберігання речовин та матеріалів; використанням устаткування, що задовольняє вимоги електростатичної іскробезпеки; улаштуванням блискавкозахисту; організацією автоматичного контролю параметрів, що визначають джерела запалювання; використанням швидкодіючих засобів захисного вимкнення; заземленням устаткування; використанням при роботі з ЛЗР інструментів, що не допускають іскроутворення; ліквідацією умов для самоспалахування речовин і матеріалів; підтриманням температури нагрівання поверхні устаткування пристроїв, речовин та матеріалів, які можуть контактувати з горючим середовищем нижче граничне допустимої (80% температури самозаймання).

Система протипожежного захисту – сукупність організаційних заходів і технічних засобів, спрямованих на запобігання впливу на людей небезпечних чинників пожежі та обмеження матеріальних збитків від неї.

1. Обмеження розмірів та поширення пожежі: розміщення споруд на території об'єкта із дотриманням протипожежних розривів та ін. вимог; обмеження стосовно кількості поверхів будівель та площі поверху; правильне планування та розміщення виробничих цехів, приміщень, у межах будівлі; розміщення пожежонебезпечних процесів та устаткування в ізольованих приміщеннях, відсіках, камерах; вибір будівельних конструкцій необхідних ступенів вогнестійкості; встановлювання протипожежних перешкод у будівлях, системах вентиляції, паливних і кабельних комунікаціях; обмеження витікання та розтікання ЛЗР і ГР при пожежі; влаштування систем автоматичної пожежної сигналізації та пожежогасіння.

2. Обмеження розвитку пожежі:обмеження кількості горючих речовин в приміщенні; аварійне стравлювання ГР та газів; використання оздоблювальних будівельних та конструкційних матеріалів з нормативними показниками вибухопожежонебезпечності; своєчасне звільнення приміщень від залишків горючих матеріалів; застосування для пожежонебезпечних речовин спеціального устаткування із посиленим захистом від пошкоджень.

3. Забезпечення безпечної евакуації людей та майна:вибір конструкції будівлі, щоб евакуація людей була завершена до настання ГДК чинників пожежі; споруд відповідних ступенів вогнестійкості, щоб вони зберігали несучі та огороджувальні функції протягом всього часу евакуації; вибір відповідних засобів колективного та індивідуального захисту; застосування аварійного вимкнення устаткування та комунікацій; влаштування систем протидимового захисту; влаштування необхідних шляхів евакуації, раціональне їх розміщення і належне утримання.

4. Створення умов для успішного гасіння пожежі:встановлення у будівлях і приміщеннях установок пожежної автоматики; забезпечення приміщень нормованою кількістю первинних засобів пожежогасіння; влаштування та утримання в належному стані території підприємства, під'їздів до будівельних споруд, пожежних водоймищ, гідрантів.

Показник ефективності евакуації – час, протягом якого люди залишають приміщення і будівлю загалом. Безпека евакуації, коли час евакуації не перевищує час настання критичної фази розвитку пожежі, час від початку пожежі до досягнення граничних для людини значень чинників пожежі (критичних температур, концентрацій кисню). Виходи евакуаційні, якщо вони ведуть: з приміщень першого поверху назовні безпосередньо або через коридор, вестибуль, сходову клітку; з приміщень будь-якого поверху, крім першого, в коридори, що ведуть на сходову клітку; при цьому сходові клітки повинні мати вихід назовні безпосередньо або через вестибуль, відділений від прилеглих коридорів перегородками з дверима; з приміщень у сусіднє приміщення на цьому ж поверсі, що забезпечене виходами, вказаними вище. Число евакуаційних виходів не менше двох. Двері на шляхах евакуації повинні відчинятися в напрямку виходу з будівель; допускається відчинення усередину приміщення в разі одночасного перебування не більше 15 чоловік. При наявності людей у приміщенні двері евакуаційних виходів можуть замикатись лише на внутрішні засуви, які легко відмикаються. Мінімальна ширина шляхів евакуації – не менше 1 м, дверей – не менше 0,8 м. Не допускається влаштовувати евакуаційні виходи через приміщення категорії А і Б, через виробничі приміщення в будівлях. Вивішуються плани евакуації.

5. Способи припинення горіння: 1) охолодження горючих речовин або зони горіння: суцільними або розпиленими струменями води; перемішуванням горючих речовин; 2) ізоляція горючих речовин або окисника від зони горіння: шаром піни; продуктів вибуху вибухових речовин; вогнегасного порошку; утворенням розривів у горючій речовині; вогнегасними смугами; 3) розбавлення горючих речовин: тонкорозпиленими струменями води; газоводяними струменями; негорючими газами, водяною парою; водою; 4) інгібування реакції горіння: вогнегасними порошками; галогеновуглеводнями.

Вогнегасні – речовини, фізико-хімічні властивості яких дозволяють створити умови для припинення горіння. Вимоги: високий ефект гасіння при малій витраті, дешеві, безпечні, не заподіюють шкоди матеріалам, предметам, навколишньому середовищу (вода, піна, інертні, негорючі гази, галогеновуглеводні, спеціальні порошки, пісок). Вода інтенсивно охолоджує, збиває полум'я, змочує поверхню горючої речовини, перешкоджає надходженню кисню з повітря. Водою не можна гасити об'єкти, устаткування під напругою (вода електропровідна); лужні, лужноземельні метали, їх карбіди; легкозаймисті рідини з густиною меншої за воду (бензин, гас, толуол), вони спливають та продовжують горіти на поверхні води. Піна застосовується для гасіння легкозаймистих рідин, обмежує доступ горючих газів та парів у зону горіння, ізолює речовину від зони горіння, охолоджує нагрітий верхній шар речовини. Для неперервного подавання піни застосовують піноутворювальні апарати – стволи повітряно-пінні (СПП), піногенератори (ГПС). Хімічна піна отримується при взаємодії лужного та кислотного розчинів у присутності піноутворювача (80% СО₂, 19,7% Н₂О, 0,3% піноутворювальної речовини, з густиною 0,2 г/см³, кратність 5 (відношення об'єму піни до об'єму розчину, з якого вона утворена), стійкість до 40 хвилин. Повітряно-механічна піна утворюється при механічному змішуванні повітря (90%), води (9,4-9,8%) і піноутворювача (0,2-0,6%); буває низької кратності (до 10), середньої (10-200) та високої (більше 200); стійкість залежить від піноутворювача й становить до 20 хвилин, але зі збільшенням кратності вона зменшується.

Інертні та негорючі гази (СО₂, N₂) знижують концентрацію O₂ в осередку пожежі, гальмують інтенсивність горіння легкозаймистих і горючих рідин, твердих речовин і матеріалів, устаткування під напругою, у випадках, коли застосування води чи піни не дає дієвого ефекту чи небажане з огляду на значні збитки (в музеях, картинних галереях, архівах, приміщеннях з комп'ютерною технікою). Вогнегасна дія галогеновуглеводнів(інгібітори) – хімічне гальмування реакцій горіння, шляхом розривання ланцюгових реакцій окислення; їх недоліки: висока корозійна активність, токсичність, вартість. Вогнегасні порошки – подрібнені мінеральні солі з різними добавками, що протидіють злежуванню, утворенню грудок; мають високу вогнегасну спроможність і універсальність щодо застосування. Основні компоненти порошка ПСБ є карбонат натрію; ПФ – діамоній фосфат; СН – сілікогель, насичений хладоном. Вибір вогнегасної речовини залежить від класу пожежі.

Установки та засоби, що застосовуються для гасіння пожеж підрозділяються на стаціонарні, пересувні та первинні.

Стаціонарні установки пожежогасіння – апарати, трубопроводи та обладнання, які встановлені на постійних місцях і призначені для подачі вогнегасних речовин до місць займання. Автоматичні установки при виникненні пожежі приводяться в дію відповідним давачем (сповіщувачем) або спонукальним пристроєм, а напівавтоматичні та ручні – людиною. Широко застосовуються автоматичні установки пожежогасіння, які призначені: для виявлення осередку пожежі; забезпечення подачі та випуску вогнегасної речовини в захищуване приміщення; оповіщення про пожежу. Як вогнегасна речовина в стаціонарних установках пожежегасіння застосовується вода, піна, порошки, газові та аерозольні вогнегасні речовини.

Пересувні пожежні засоби: пожежні машини, поїзди, катери, літаки, танки, пожежні автонасоси та мотопомпи.

Первинні засоби пожежегасіння призначені для ліквідації невеликих осередків пожеж, для гасіння пожеж на початковій стадії їхнього розвитку силами персоналу об'єктів до прибуття штатних підрозділів пожежної охорони. До первинних засобів пожежегасіння належать вогнегасники, пожежний інвентар (бочки з водою, пожежні відра, ящики з піском, совкові лопати, покривала з негорючого теплоізоляційного полотна, грубововняної тканини або повсті) та пожежний інструмент (гаки, ломи, сокири). Пожежний інвентар та інструменти, вогнегасники розміщуються на спеціальних пожежних щитах (стендах). Такі щити (стенди) встановлюються на території об'єкта з розрахунку один щит (стенд) на площу 5000 м².

Література

1. Жидецький В.Ц. Основи охорони праці. Підручник – Львів: УАД, 2006 – 336с.

2. Гандзюк М.П., Желібо Є.П., Халімовський М.О. Основи охорони праці. – К.: Каравела,2004. – 408с.

3. Охорона праці: Навч. посібник/За ред.. В.Кучерявого. – Львів: Оріяна-Нова, 2007. – 368 с.

4. В.Ц. Жидецький, В.С.Джигирей, О.В.Мельников. Основи охорони праці. – Львів: Афіша,2000.– 348с

5. Охорона праці (практикум): Навч. посіб./За ред. І. П. Пістуна. – Львів: «Тріада плюс», 2011 – 436 с.

6. Охорона праці та промислова безпека: Навч. посіб. / К. н. ткачук, В. В. Зацарний, Р. В. Сабарно, С. Ф. Каштанов, Л. О. Мітюк, Л. Д. Третьякова, К. К.Ткачук, А. В. Чадюк. За ред. К. н. ткачука і В. В. Зацарного. – К.: «Лібра», 2010 – 560 с.

7. http://www.dnop.kiev.ua ‑ Офіційний сайт Держгірпромнагляду.

8. http://www.mon.gov.ua ‑ Офіційний сайт Міністерства освіти і науки України.

9. http://www.mns.gov.ua ‑ Офіційний сайт Міністерства надзвичайних ситуацій України.

10. http://www.social.org.ua ‑ Офіційний сайт Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.

11. http://portal.rada.gov.ua - Офіційний веб-сайт Верховної Ради України.

12. http://www.iacis.ru ‑ Официальный сайт Межпарламентской Ассамблеи государств–участников Содружества Независимых Государств (МПА СНГ).

13. http://base.safework.ru/iloenc‑ Энциклопедия по охране и безопасности труда МОТ.

14. http://base.safework.ru/safework ‑ Библиотека безопасного труда МОТ.

15. http://www.nau.ua ‑ Інформаційно-пошукова правова система «Нормативні акти України (НАУ)».

16. http://www.budinfo.com.ua ‑ Портал «Украина строительная: строительные компании Украины, строительные стандарты: ДБН ГОСТ ДСТУ».

Зміст

Надруковано у видавництві ХНТУ

73008, м. Херсон, Бериславське шосе, 24

Редакційно-видавничий відділ, т. 55-47-13