Тема 3. Облік розрахункових операцій

Основи побудови обліку розрахункових операцій

У ринкових умовах взаємовідносини між підприємствами, організаціями та установами, а також між ними та населенням мають характер грошових розрахунків. Ці взаємовідносини ґрунтуються на використанні грошей у їхніх функціях — коштів обігу та коштів платежу. При цьому підприємство водночас є продавцем (постачальником) для одних і покупцем для інших.

Правильні організація і побудова обліку грошових розрахунків між підприємствами мають велике значення, оскільки забезпечують швидке завершення кругообігу оборотних коштів (коштів обігу), перехід їх з товарної форми в грошову, створюють необхідні умови для безперебійної оплати придбаних товарно-матеріальних цінностей.

Основу побудови бухгалтерського обліку грошових розрахунків визначає їх класифікація.

За економічним змістом розрахунки поділяються на дві основ­ні групи (системи):

1) за товарними операціями, тобто всі розрахунки між підприємствами і господарськими організаціями за продану (реалізовану) продукцію, виконані роботи, послуги і придбані матеріальні цінності та послуги;

2) за нетоварними операціями, до яких належать: платежі до бюджету; одержання і повернення банківських кредитів, сплата страхових платежів, розрахунки за претензіями, нестачами і крадіжками та інші розрахунки.

Найбільшу питому вагу в розрахунках підприємств мають розрахунки за товарними операціями.

За територіальним розміщенням сторін, що беруть участь у розрахунках, розрізняють одногородні (місцеві), іногородні та міжнародні розрахунки. Одногородні розрахунки між підприємствами обслуговуються одним і тим самим банком або різними установами банку, розміщеними в одному місті, іногородні — різ­ними банками, розміщеними в різних населених пунктах. Грошові розрахунки здійснюються або у формі безготівкових платежів, або готівкою, тобто існують дві форми розрахунків — готівкова та безготівкова. Безготівкові розрахунки здійснюються в основному через банк, а готівкові — через касу.

Основну логіко-структурну схему форм і систем безготівкових розрахунків для побудови обліку наведено на рис. 3.1.

Рис. 3.1. Схема структурно-функціональних компонентів системи безготівкових розрахунків

Технічні форми розрахунків.Під формою розрахунків розуміють зумовлені характером економічних зв’язків способи здійснення платежів, порядок документообігу й обігу коштів як між учасниками розрахунків, так і між ними і банком. При цьому підприємства можуть застосовувати лише ті форми розрахунків, які встановлені законами і постановами уряду та є обов’язко­вими для всіх учасників платіжного обігу. Залежно від умов господарської діяльності підприємств, характеру продукції, що реалізується, та умов її відпуску покупцям, місцезнаходження платників, джерел коштів, за рахунок яких виконуються платежі, та місця їх проведення застосовуються ті чи ті форми розрахунків.

У розрахунках за товарно-матеріальні цінності, надані послуги і виконані роботи, а також за іншими операціями використовують такі основні форми безготівкових розрахунків: акцептну; акредитивну, за особистими рахунками, платіжними дорученнями, чеками, бартер тощо.

Ці форми різняться способом здійснення платежів, порядком документообігу та рухом коштів між постачальником і покупцем, а також установами, що виконують розрахунки. Застосовувана форма розрахунків зазначається в договорі.

Принципи організації розрахунків. Підприємства, господарські організації вступають у господарські взаємовідносини з іншими підприємствами, організаціями, котрі є продавцем (постачальником) щодо одних і покупцем щодо інших, платником або одержувачем грошей.

У процесі купівлі-продажу між підприємствами та організаціями виникають господарські взаємовідносини, що завершуються грошовими розрахунками.

Сукупність усіх грошових розрахунків становить грошовий оборот.

Організація безготівкових розрахунків ґрунтується на таких принципах:

· платежі здійснюються до або після відвантаження продукції, виконання робіт, послуг або одночасно з ними;

· платежі здійснюються за згодою платника (акцепт документів);

· покупець може відмовитися від оплати розрахункових документів (у разі обґрунтованої відмови згідно з інструкціями банків);

· платежі здійснюються за рахунок коштів платника або в установленому порядку за рахунок кредиту банку;

· зарахування коштів на рахунок одержувача має виконуватися лише після списання цих сум з рахунка платника.

Безготівкові розрахунки між підприємствами виконуються платіжними вимогами, акредитивами, особистими рахунками, платіжними дорученнями, чеками, зведеними вимогами, інкасовими дорученнями та іншими формами, визначеними законодавством.

Мінімальна сума за розрахунковими документами, що приймаються банком до виконання, передбачена чинними інструкціями.

Побудова обліку розрахункових операцій в системі рахунків

Аналітичні рахунки. На кожного покупця та на кожного продавця (постачальника) відкривається індивідуальний рахунок відповідно до принципу індивідуалізації та персоніфікації (див. част. І, розд. 3).

Синтетичні рахунки відкриваються відповідно до вимог фінансової звітності та управління. Розроблений план рахунків затверджують наказом про облікову політику.

Методику розрахунків за різними видами наведено на рис. 3.2 – 3.7

Рис. 3.2 Схема розрахунків платіжними вимогами:

1 — товар; 2, 3 — платіжна вимога; 4 — платіжна вимога для акцепту;
5 — акцепт; 6 — списання коштів з рахунка платника; 7 — перерахування
коштів; 8 — зарахування коштів на рахунок одержувача

Рис. 3.3 Схема розрахунків платіжними вимогами-дорученнями:

1 — цінності, роботи, послуги, відвантажувальні документи; 2, 3, 4 — платіжна
вимога-доручення; 5 — заповнена на акцептовану суму платіжна вимога-доручення;
6 — доручення на перерахування грошей; 7 — виписка з розрахункового рахунка
про зарахування суми; 8 — виписка з розрахункового рахунка про списання суми

Рис. 3.4 Схема розрахунків платіжними
дорученнями:

1 — цінності, роботи, послуги; 2, 3 — платіжне доручення;
4 — виписка з розрахункового рахунка про списання суми;
5 — виписка з розрахункового рахунка про зарахування суми

Рис. 3.5 Схема акредитивної форми розрахунків:

1 — заява на акредитив; 2 — перерахування у банк постачальника;
3 — відкриття акредитива; 4 — повідомлення про акредитив;
5 — відвантаження цінностей; 6 — документи, що підтверджують
відвантаження; 7 — зарахування на розрахунковий рахунок

Рис. 3.6 Схема розрахунків чеками:

1 — заява на одержання книжки, платіжне доручення для депонування коштів;
2 — депонування коштів; 3 — чекова книжка; 4 — відвантаження цінностей,
виконання робіт, послуг; 5 — чек; 6 — реєстр чеків для оплати; 7 — вимога
на оплату (чеки); 8 — перерахування коштів; 9 — виписка з розрахункового
рахунка про зарахування суми чека

Облік розрахункових операцій з іноземною валютою

Загальні поняття. Операції з іноземною валютою — це операції, що здійснюються у валюті, відмінній від тієї, в якій ведуть бухгалтерський фінансовий облік і складають бухгалтерську звіт­ність. Такі операції пов’язані з експортом або імпортом товарів, інвестиціями, одержанням або виплатою дивідендів, відрядженнями за кордон тощо.

Для узагальнення бухгалтерської інформації та складання звіту постає потреба у переведенні операцій в іноземній валюті у валюту національну. З цією метою використовують так званий курс дня.

Курс дня — це ціна валюти іншої країни, виражена у національ­ній валюті, на момент здійснення господарської операції (укладення угоди, переказ грошей, передавання товарів тощо). В Україні інформацію про валютні курси оприлюднює Національ­ний банк України.

Згідно з Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку № 21 курсові різниці за операціями в іноземних валютах визначаються як різниці між оцінкою валютних активів і пасивів на дату реєстрації їх у бухгалтерському обліку і на дату фактичного здійснення розрахунку (надходження або сплати коштів) за курсом НБУ й відображаються у прибутках і збитках окремо.

Згідно із Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність» до іноземної валюти належать:

а) валюта готівкою, грошові знаки (банкноти, білети державної скарбниці, монети), які перебувають в обігу і є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу, але такі, що підлягають обміну на грошові знаки, які перебувають в обігу;

б) платіжні документи в грошових одиницях іноземної держави і міжнародних грошових одиницях;

в) кошти в грошових одиницях іноземних держав, міжнародних грошових одиницях і в чинній на території України валюті з вільною конвертацією, які перебувають на рахунках та у вкладах у банківсько-кредитних установах на території України та за її межами.

Облік курсових різниць. Бухгалтерський облік наявності та руху іноземної валюти ведеться на рахунку «Рахунки в банку», аналітичний облік операцій на якому організується по кожному з відкритих у банках рахунків для зберігання коштів в іноземній валюті, а також на окремих субрахунках рахунків «Каса», «Розрахунки з підзвітними особами», «Розрахунки з постачальниками», «Розрахунки з покупцями та замовниками», «Розрахунки з різними дебіторами, кредиторами» і т. ін. Записи на цих рахунках здійснюються на підставі відповідних документів (виписок банку, первинних розрахункових документів тощо), за якими одержано або сплачено суми в іноземній валюті.

На кожному з рахунків у аналітичному обліку має бути забезпечено облік кожної валюти за номіналом, курсом дня, враховано різницю між попереднім і поточним курсами (курсова різниця), визначену в українській валюті.

Курсову різницю в день зміни курсу валюти відображають за дебетом або кредитом рахунка «Інші доходи» або «Інші затрати».

Періодизація зобов’язань і боргових вимог
(кредиторської та дебіторської заборгованості)

Управлінню розрахунковими процесами сприяє періодизація зобов’язань і боргових вимог (кредиторської та дебіторської заборгованості). У табл. 3.2 наведено приклад періодизації дебіторської заборгованості та розрахунку резерву.

Таблиця 3.2