Польща.

Польща є парламентською республікою. Голова держави – президент, який обирається загальними прямими виборами при таємному голосуванні терміном на 5 років.

Законодавча влада здійснюється двопалатним парламентом (Національні збори), який складається із сейму та сенату.

Територіальну структуру країни утворюють три рівні: воєводства, повяти та гміни.

Гміна є початковою і найважливішою одиницею адміністративної влади. Керівництво гміни утворюють: рада гміни, яка обирається на загальних виборах місцевого самоврядування, а також правління, яке обирається радою гміни і здійснює виконавчу владу. У сільських гмінах голова називається вуйт, в невеликих містах – бурмістр, а у великих – президент. До питань, які є компетенцією гміни входять: початкові школи, дитячі садки, бібліотеки, будинки культури, місцевий транспорт, гмінні дороги, управління ринками, охорона здоров'я та інші. В результаті останньої реформи 1999 року тепер до компетенції гміни також належать фінансові кошти.

До сфери обов’язків повятів належать всі локальні питання, які виходять за межі гміни, це охорона суспільного порядку та загальна безпека, протипожежна безпека і захист від повеней, попередження стихійних лих та відшкодування їх наслідків, утримання загальних лікарень, боротьба з безробіттям, будівництво та утримання міжгмінних доріг.

Повятам можуть делегуватися права воєводств у тих питаннях, які можуть вирішуватися на місці.

Гміна та повят вирішують всі адміністративні питання мешканців. Таким чином мешканці не потребують їздити до воєводського центру аби вирішувати адміністративні проблеми.

Повят має окремий бюджет, доходи якого не залежать від доходів гмін.

Повят не здійснює нагляд за діяльністю гмін, не може відбирати їх права і втручатися в їх фінансове управління. Фінансово автономний повят може проводити власну бюджетну політику.

Рада повята обирається на зборах самоврядування.

Повяти є настільки малими, щоб вся їх діяльність мала змогу знаходитися під контролем виборців. Головою ради управління є староста.

Воєводське самоврядування визначає політику регіону, тобто займається питаннями, які не можуть бути вирішені на рівні повята. Це, перш за все: рівномірний розвиток економіки, використання нововведень регіональних ринків, раціональна освітянська політика до рівня університету, створення привабливих умов для інвесторів (особливо враховуючи вступ до Європейського Союзу).

Головним показником діяльності воєводства є ефективність управління, найкраще використання регіонального потенціалу. Воєводства мають бути великими (мінімум – декілька мільйонів жителів), мати великим економічним потенціалом, а також науковим потенціалом, особливо у питаннях інновацій (вищі школи і науково-дослідні інститути), мати культурний і творчий потенціал.

На чолі воєводського сейму стоїть маршал, який обирається на виборах самоврядування. Представником державної влади у воєводстві є воєвода, який представляє і охороняє державні інтереси.

У Польщі процес розробки концепції регіонального розвитку проходив паралельно з адміністративною реформою. Головними завданнями реформи були: децентралізація влади, широку делегування повноважень регіональним органам влади відповідно до принципу субсидіарності. Регіональна політика реалізується на трьох рівнях управління – загальнодержавному, регіональному та локальному. Основні функції загальнодержавного рівня управління представлені територіальним плануванням, що передбачає обґрунтування та реалізацію заходів з ліквідації територіальних диспропорцій, структурну перебудову господарства депресивних регіонів, будівництво та модернізацію об’єктів виробничої і соціальної інфраструктури; сприяння розвитку науки та освіти; упорядкуванням міжрегіональних фінансових розрахунків тощо. На регіональному рівні (воєводства) реалізуються функції виконання програм регіонального розвитку, моніторинг екологічної та економічної ситуації в регіоні, розбудова прикордонної і митної інфраструктури тощо. На локальному рівні (гміни) через органи місцевого самоврядування забезпечується функціонування закладів регіональної виробничої і соціальної інфраструктури, передусім місцевого транспорту, підприємств комунального господарства, закладів охорони здоров'я, початкової освіти, культури тощо.10

До початку 90-х років Польща дотримувалась переконання, що роль держави у просторовому розвитку має обмежуватись лише наданням допомоги відсталим аграрним і депресивним регіонам щодо розбудови нової комунікаційної та бізнесової інфраструктури, створення програм перекваліфікації робочої сили. З середини 90-х років регіональні пріоритети почали визначатися новими факторами: зміна структури розподілу власності в результаті приватизації, зміцнення бізнесової інфраструктури та зміни на ринку праці, що вплинули на різку диференціацію рівнів розвитку окремих регіонів. Саме тому стратегія просторового розвитку Польщі з 1997 року визначила державними пріоритетами моніторинг рівня розвитку регіонів і створення нових робочих місць при одночасній підтримці підвищення економічної конкурентоспроможності регіонів, просування нових технологій, розвиток транскордонного співробітництва. Отже, вибір між альтернативами гармонізації рівня розвитку регіонів та будівництвом конкурентоспроможної в європейському вимірі національної економіки було зроблено на користь останньої. 11