Характеристика методів формування свідомості особистості.

Метод формування свідомості особистості - це група методів виховання яка охоалює:

методи різнобічного впливу на свідомість, почуття і волю учнів з метою формування у них поглядів і переконань.

До них належать: і. словесні (лекції, доповіді, бесіди, розповіді, пояснення, диспути дискусії, екскурсії, читання науково-полпулярної, худ-ї літ-ри). 2. метод прикладу.

Словесні методи:

1. бесіда (фронтальна : групова, індивідуальна)

Бесіда – це діалогова взаємодія з учнем „питання – відповідь”. Є планові і непланові; індивідуальні, мікрогрупові, колективні; на різні теми. Вимоги: актуальна тема, що відповідає віку, інтересам (сензитиву) дітей; вчитель має підібрати гарні змістовні запитання (прості та складні); наочність; технічні засоби; емоційні стимули (елементи романтики, гра, поезія, пісня, емоційна мова вчителя); першими робити висновки мають діти.

дуже важтиве значення мають бесіди які викликають довіру. Структура бесіди:

- вступ - в якому обгрунтуеться тема і вказутться пробяема(маг бути актуальною)

- основна частина - найважливіше дати можливість учням висловлювати свої думки На результат бесіди впливає те, скільки вчитель говорить, чим вчитель менше говорить, а діти більше тим вплив на свідомість буде більше. Завдання вчителя, направляти і поправляти учнів в ході бесіди.

- підсумок всього висловленого - в якому формуванні найбільш відомі шляхи розвитку проблеми які виділялись в ході обговорення і намічається конкретна програма дій Відстрочення бесіди, прийти до вчителя о такій то годині, за цей час можна визначити причини, мотиви того, що сталося, вихованець думає над тим, що він скоїв

2. Лекція - це розгорнуте й доступне для сприймання систематичне відкладення суті тієї, чи іншої проблеми

Структурні елементи ті ж самі, що й в бесіді, але це монолог. Лекції проводяться для учнів старшого віку. До неї треба старанно готуватися. Мова повинна бути чітка, багата барвиста, вільно оперувати змістом. Велике значення лекції має позиція лектора . Лекції рідко читаються в школі.

3. Диспут - це дискусійне обговорення проблемної теми, що передбачає гострі суперечки, зіткнення протилежних точок зору. Вимоги: актуальна тема; тема повідомляється дітям заздалегідь; не більше 10 питань проблемно-дискусійного характеру; закони і правила диспуту; до диспуту виготовляється газета з крилатими висловами, правилами і законами; емоційні стимули; диспут проводиться в старших підліткових і старших класах; ведучим є підготовлений учень (але не вчитель), що має підвести до диспуту (вступ), формулювати питання, робити висновки після обговорення дітьми кожного питання і робити переходи до наступного. До диспуту готується виставка літератури. Першими висновки роблять діти, потім ведучий, а потім вихователь. Проводиться не більше двох разів на рік. для учнів середніх класів «В споре рождаетея истина» Знання здобуті в процесі зіткнення, найбільш усвідомленні і стійкі.

Під час диспуту учні «відстоюють власну позицію, переконуються в правильності чи помилковості своїх поглядів, розкриваються їх ерудиція, культура розвивається логічне мислення, вміння аналізувати. Можна обговорювати факти з життя класу, школи, літературних творів. Диспут повниен відбуватися в атмосфері невимушеності, ніхто не повинен навчати.

4. Пояснення – це тлумачення якоїсь моральної норми. Воно базується на навіюванні (сугестії). Навіювання непомітно проникає у психіку дитини і створює позитивні установки.

ІІ. Приклад (його психологічною основою є наслідування. Є дуже ефективним у підлітковому віці, тому що саме у цьому віці з’являється психічне новоутворення „пошук ідеалу”. діє у всіх вікових групах, діє на свідомість і на почуття. Сам приклад не є енним копіюванням тут відбувається і аналіз. Молодші школярі для наслідуванням обирають готові зразки (батько, мати, вчитель)

Підлітки обирають для наслідування героїв книг, або однолітків Виховання на прикладі старших дітей повинно бути дуже обережне На негативні приклади в вихованні спиратися тоді, коли йдеться про правове, антиалкогольне виховання, щоб показати недоцільність наслідування цих явищ

A.C. Макаренко характеризував методи виховання як інструмент доторкання до особистості учня Таким доторканням є слово, яке формує свідомість учня, його переконання, погляди, його душевну сферу Слово набирає форму бесіди, роз'яснення, дискусії, лекції Методи формування свідомості мають дві функції і перенесення теорії моралі, етичних знань у свідомість учнів, і узагальнення особистого досвіту школярів через свідомість

Приклад - у виховному процесі виконує численні функції Сила дії прикладу співвідноситься з авторитетом вихователя, батьків товаришів та ін. Особливу виконує приклад вчителя. Приклад, як переконуючий зразок поведінки усіх методів виховання Використання прикладу у вихованні вимагає вираховування вікових та індивідуальних особливостей учнів. При використанні методів цієї групи необхідно:

• При формуванні світоглядних понять слід враховувати існуючу базу знань.

• У процесі переконання впливати не тільки на розум, а й на емоціональну сферу вихованців.

■ Наводити дітям приклади близькі і зрозумілі їм.

• Домагатися не лише сприйняття переконання, а й свідомого та глибокого розуміння його

• При використанні даної групи мето дів значну роль відіграє особа вихователя

3. Характеристика методів організації діяльності та Формування досвіду суспільної поведінки.

на формування у дітей правильної поведінки: педагогічна вимога, громадська думка, вправлення, привчання, доручення, створення виховуючих ситуацій.

1. Вправи – це метод формування якостей особистості шляхом багаторазового повторення дій і вчинків. Педагог спеціально створює виховні ситуації, у яких діти вправляються в поведінці, внаслідок чого формується звичка поведінки. Звички – це автоматизовані дії, це прояв рівня підсвідомості.

2. - Привчання– це інтенсивно виконана вправа. Його застосовують тоді, коли треба швидко сформувати певну звичку. Гуманістична педагогіка проти жорсткого привчання, що нагадує дресирування. Вимоги: чітко пояснити дітям мету; спочатку турбуватись про точність виконання, а потім – про швидкість; показати дітям, як робити; емоційна підтримка дорослими позитивних дій (схвалення); контроль і допомога.

3. Пед. вимога - це педагогічний вплив на свідомість вихованця з метою спонукання його до позитивної діяльності, або гальмування його негативних дій і вчинків. Вимоги - є прямі і непрямі (опосередковані). Прямі: наказ, інструкція, розпорядження, догана тощо. Непрямі: натяк, порада, рекомендація, прохання тощо. Діти люблять непрямі вимоги через відсутність тиску.

Пед вимога:

- прямі – мають чітку вказівку, щодо виконання тих чи інших дій (висловлюють в авторитарній формі, що не терпить заперечень);

- непрямі (опосередковані) – у вигляді поради, натяку, прохання, довіра, схвалення, які викликають переживання та сумніви;

Педагогічними засобами реалізації вимоги є прохання, порада, вказівка розпорядження.

Розрізняють такі види вимог: вимога-натяк (може бути жарт, докір, погляд)- використовується, коли між учнем і педагогом встановлвзіоться добрі стосунки, вихованцеві здається, що виконує вимогу за власним бажанням. Вимога-прохання; вимога-довіра (у вигляді доручень); вимога-схвалення; вимога порада, вимога-осуд; вимога-недовіра, вимога-погроза.

Правила застосування вимог: - повинні бути реальними, - їх повинна бути невелика кількість, - в роботі з дітьми необхідно прагнути, щоб перехід від прямих до непрямих вимог, від вимог погроз до вимог порад. Вимога приносить виховну користь, якщо її висувати систематично і послідовно, а не від випадку до випадку

4. Громадська думка - є показником згуртованості колективу, яка має такі функції:

- виступає як опора дотримання певних норм моралі;

- сприяє активізації учнівського колективу,

- дає оцінку діяльності, вчинку конкретного учня чи групи учнів.

Тому громадська думка повинна виступати як колективна вимога.

1. спрямовуватися на тих, хто не рахується з колективними вимогами Громадська думка з'являється там, де є виховний колектив. Вправи як метод виховання полягають у поступовій організації таких умов, при яких учень виконує певні дії з мстою вироблення необхідних позитивних форм поведінки.

Метод привчання має особливе значення у вихованні. Він використовується частіше і поведінка виробляє певні практичні знання, які впливають на свідомість

5. Метод виховуючих ситуацій - кожна з таких ситуацій передбачає
визначення педагогом умов необхідних для здійснення запланованого
продумування ним своїх дій і поведінки в новій ситуації, виникнення в учнів нових почуттів. Прийоми створення виховуючих ситуацій:

І.творчі: доброта увага піклування, довіра.

2. гальмівні прийоми - наказ, натяк іронія, показна байдужість. Створюються природно або штучно ситуації, коли у дитини є вибір зробити так, або інакше. Такі ситуації дають можливість переосмислити свою поведінку.

4. Методи стимулювання виховання. Педагогічні вимоги до їх застосування.

Стимулювати (лат.) – збуджувати, заохочувати, надихати. Їхні функції: регулювання, корегування, стимулювання (дій, поведінки).

Змагання – ґрунтується на природній схильності дітей до здорового суперництва і самоутвердження в колективі. Воно організовує, згуртовує колектив, спрямовує на досягнення успіхів, навчає перемагати, змушує відстаючих підтягуватися до рівня передових, а передових надихає на нові успіхи. Форми змагання: конкурси, олімпіади, фестивалі, огляди худ-ї сам-ті, вікторини, спартакіади.

1. Заохочення – схвалення позитивних дій і вчинків з метою спонукання учнів по повторення. Заохочення – позитивна оцінка вчинків, поведінки, діяльності. Його види: схвалення, похвала, подяка, премія, нагорода, важливе доручення, грамота, цінний подарунок, медаль. Вимоги: заохочувати не лише тих, хто досяг успіху, а й тих, хто проявив працелюбність, чуйність, відповідальність; не можна часто заохочувати одних й тих самих; врахування індивідуальних особливостей дітей; об’єктивність і справедливість вчителя; заохочення має більшу цінність, коли йде від громадської думки колективу (особливо в підлітковому віці). Мета – спрямування поведінки учня у потрібне русло, посилення прагнення до позитивних вчинків. Види заохочення: подяка директора (за наказом), фото на дошку відмінників навчання, нагородженя грамотою, цінним подарунком, золотою чи срібною медаллю після закінчення школи.

2.Покарання – несхвалення, осуд негативних дій та вчинків з метою їх припинення, або недопущення в майбутньому. Види покарань: догана за наказом директора, усне зауваження (директора, заступника, учителя, кл.керівника), зауваження із записом у щоденнику, зниження оцінки за поведінку, виключення зі школи.

Вимоги: не можна карати дуже часто; заборонені групові покарання; об’єктивність і справедливість педагога; спиратись на громадську думку колективу; не принижувати гідність дитини і не ображати її; не можна перетворювати покарання у помсту; врахування індивідуальних особливостей дітей; педагогічний такт.

5. Умови вибору методів виховання.

У використанні методів виховання не може бути конкретних рецептів. Треба вивчати закони психічних явищ, зіставляти власні дії з соціально-психологічними законами та обставинами. Дбаючи про оптимальний вибір методу, слід мати на увазі, що жоден з них не слід універсалізувати, а використовувати систему методів.

Вибір конкретних методів:

- має узгоджуватися із завданнями і змістом виховного заходу;

- конкретними умовами, в яких здійснюється виховний вплив;

- відповідати віковим та індивідуальним особливостям учнів;

- враховувати особливості учнівського колективу.