Вторинні орогени та стадії їх розвитку

Поняття “ороген” (грец. «орос» - гора), як гірськоскладчаста споруда, яка виникла на місці геосинкліналі, введено німецьким геологом Кобером у 1921р. В 60-х роках А.Л.Яншин, В.Е.Хаїн, С.С Шульц запропонували розрізняти серед орогенів два самостійних типи: епігеосинклінальні та епіплатформові орогени. Перші відповідають орогенам, що виникли на місці геосинкліналей, а другі на місці платформ.

З розвитком геолого-фізичних і морфологічних робіт по дослідженні дна Світового океану виявилось існування безперервного ланцюга гірських споруд на океанічному дні-серединно-океанічних хребтів. З гірськими системами суші їх поріднює різко розчленований рельєф, магматична і сейсмічна активність. В той же час між ними існують принципові відмінності. Тим не менше, серединно-океанічні хребти почали включати в поняття “ороген”. В зв’язку з цим зараз рамки терміну “ороген” значно розширені. В сучасному трактуванні ороген - це протяжна гірська система, яка характеризується високогірним і різко розчленованим рельєфом, тектонічною, магматичною і сейсмічною активністю. Орогени переважно поділяються на континентальні та океанічні. Континентальні орогени в свою чергу поділяються на епігеосинклінальні та епіплатформові (рис. 4.4).

Рисунок 4.4 – Скидо-складчасті гори