Континентальні епігеосинклінальні орогени

Вони є класичним прикладом орогенних структур літосфери. Виникають вони на місці геосинкліналей в результаті інверсії режиму вертикальних тектонічних рухів і сильного бокового стиснення. Для епігеосинклінальних орогенів властивий не тільки високогірний рельєф, але й складчаста структура гірської системи. Тому їх називають гірськоскладчастими спорудами.

На сучасному етапі розвитку геотектоніки розрізняють чотири види складчастості: глибова, нагнітання, загального зім’яття і глибинна, а відповідно чотири види метаморфізму їх утворення.

Глибова складчастість є результатом проявлення вертикальних рухів і пов’язана з підняттям і опусканням різномасштабних блоків фундаменту. Деформація осадових товщ приводить до утворення серії антиклінальних структур. Антикліналі не поєднані із синкліналями, а розділені проміжними ділянками непорушеного залягання порід. При цьому кожна антикліналь характеризується індивідуальністю свого розвитку. Форма складок може бути різною: куполи, антикліналі, вали та інші. Складки іноді бувають порушені скидами, рідше підкидами, флексурно-розривними зонами. Така складчастість називається переривистою або ідіоморфною. Глибова складчастість проявляється в тектонічно спокійних регіонах земної кори, коли амплітуда тектонічних рухів відносно невелика.

Складчастість нагнітання виникає при наявності в товщі осадових порід комплексів підвищеної пластичності (глин, кам’яної солі, гіпсів, мергелів). При певних умовах пластичні маси здатні видавлюватися із одного місця і нагнітатись в інше. Підпорядковуючись руху пластичних утворень, деформуються вищележачі менш пластичні шари, опускаючись над місцем витіснення і піднімаючись над областями нагнітання. Виникають специфічні складки нагнітання від куполів та антикліналей до складок з ядром протикання (діапірів).

Складчастість нагнітання характерна для областей, де коливні рухи мають значне розповсюдження, що приводить до накопичення потужних осадових товщ. Такі умови створюються в глибоких синеклізах платформ, передових і міжгірських прогинах.

Складчастість загального зім’яття є результатом згину шарів під впливом поздовжнього стиснення. На відміну від глибової і складчастості нагнітання, складчастість загального зім’яття характеризується підпорядкованістю великих сукупностей складок єдиній загальній для них деформації. В цьому випадку антикліналі завжди спряжені із синкліналями, при чому антикліналі групуються у витягнуті лінійні ешелони, які поєднані з паралельно витягнутими ешелонами синклінальних складок. Як правило, вони ускладнені підкидами і насувами. Така складчастість характерна тільки для геосинкліналей.

Глибинна складчастість виникає в глибоких шарах земної кори в результаті мантійних діапірів, які деформують шари земної кори, визиваючи їх метаморфізм.

Складчастості нагнітання, загального зім’яття і глибинна, на думку В.В.Белоусова, пов’язані з порушенням гравітаційної рівноваги в земній корі. Однак цим не можна пояснити будову сучасних гірськоскладчастих систем, виникнення великих насувних структур типу офіолітових покривів.

Вказані недоліки пояснюються з позицій руху літосферних плит. Виникнення гірськоскладчастих споруд з позиції цієї концепції проходить у випадку блокування зон субдукції будь-якими великими масами (континент, мікроконтинент, острівна дуга, тощо), коли подальше прогинання піднасувної літосферної плити стає неможливим. Оскільки рух плит продовжується, а поглинання не проходить, то неминуче повинно пройти їх безпосереднє зіткнення, прямим результатом якого буде утворення гірськоскладчастої споруди. Запропонований механізм утворення гірськоскладчастих систем пояснює не тільки виникнення геосинклінальної складчастості, але й виникнення офіолітових покривів, коли гігантські пластини ультраосновних порід виявляються насунутими і перекритими слабо зміненими осадовими шарами. Офіоліти - це фрагменти давньої океанічної кори, яка вторглася в континентальну кору. Офіолітові пластини утворюють гігантські насуви (покриви) з холодними контактами і слідами явних зсувних деформацій.

Аналізуючи механізм формування складчастості, В.Е.Хаїн запропонував розрізняти наступні типи структурно-формаційних зон гірськоскладчастих споруд: давні ядра, внутрішні зони, зовнішні зони, давні глиби, краєві масиви, передові прогини, серединні масиви, краєві і міжгірські прогини, накладені западини субокеанічного типу.

Давні ядра представляють собою утворення ранньої консолідації, що виникли на одній з найбільш ранніх стадій розвитку геосинкліналі і піддалися інтенсивній складчастості, гранітизації та регіональному метаморфізму.

Внутрішні зони присутні в тих гірськоскладчастих областях, які пройшли стадію початкового геосинклінального занурення та океанізацію кори. Складені вони формаціями евгеосинклінальних прогинів. На відміну від давніх ядер протягуються безперервною смугою на всю довжину складчастої споруди.

Зовнішні зони являють собою бокові антиклінорії складчастої області або крила більш великих антикліноріїв. У внутрішніх частинах розташовуються флішеві комплекси, а у зовнішній – вапнякові.

Давні глиби зустрічаються у внутрішніх частинах деяких складчастих областей. Це докембрійські утворення, слабо перероблені пізньою складчастістю і метаморфізмом. Давні глиби ніби укутуються складками більш молодих шарів.

Передові прогини виникають в зоні зчленування платформ і геосинкліналей, в зв’язку з чим зовнішнє крило передових прогинів розвинуте на платформовій основі, а внутрішнє – на геосинклінальній. Іноді передові прогини повністю розташовані на окраїні платформ (Передкарпатський прогин).

Серединні масиви в структурі епігеосинклінальної гірськоскладчастої області можуть бути припіднятими, опущеними і підданими до занурення. В першому випадку вони фіксуються виходом на поверхню фундаменту або неглибокими депресіями з малопотужнім чохлом. У другому випадку – фундамент перекривається потужнім чохлом. В третьому випадку – фундамент перекривається потужним чохлом (до 10-12км.),який в значній мірі складений моласами. Виникає міжгірський прогин у вигляді синклінорію.

В структурі епігеосинклінальних орогенів часто зустрічаються накладені западини субокеанічного типу, які виражені переважно внутрішніми або окраїнними морями з корою субокеанічного типу.

Основними структурами континентальних епігеосинклінальних орогенів є антиклінорії і синклінорії

Антиклінорії - це складна складчаста структура антиклінальної будови, яка виникла із геосинклінального підняття в результаті складчастих процесів. В рельєфі виражена гірським хребтом, в ядрі якого розташовані більш давні породи, ніж на крилах. Група антикліноріїв складає мегантиклінорій (Кавказ).

Синклінорії - складна складчаста структура синклінальної будови, яка виникла в результаті складчастих процесів із інтрагеосинкліналі. В рельєфі може бути виражений пониженням або гірським хребтом, однак в ядрі розташовуються більш молоді породи, ніж на крилах. Синклінорії утворюють міжгірські западини. Сукупність синкліноріїв називають мегасинклінорієм.