Забезпеченість аграрних підприємств оборотним капіталом та його кругообіг

Оборотний капітал знаходиться у постійному русі, послідовно проходячи всі стадії кругообігу. Його запас на кожній стадії повинен бути таким, щоб забезпечити неперервну роботу підприємства. Загальний обсяг авансованих вкладень в оборотний капітал залежить від таких факторів: обсягу виробництва сільськогосподарської продукції та продукції переробки; умов матеріально-технічного постачання; умов реалізації і розрахунків; собівартості власних і вартості покупних матеріальних цінностей, що виробничо споживаються в процесі виробництва; виробничого нап­рямку підприємства і рівня розвитку головної галузі.

Забезпеченість підприємства оборотним капіталом визначається за такими показниками:

· фондооснащеність виробництва, що визначається діленням середньорічної вартості оборотного капіталу на площу сільськогосподарських угідь підприємства;

· ступінь забезпеченості підприємства оборотним капіталом, що розраховується як частка від ділення його фактичної наявності на кінець року на сукупний норматив цих засобів;

· вартісне співвідношення між оборотними й основними фонда­ми, яке визначається діленням середньорічної вартості оборотних фондів на середньорічну вартість основних виробничих фондів.

Цінність наведених вартісних показників для аналізу стану еко­номіки підприємства й оцінки рівня забезпеченості його ресурсами повною мірою виявляється лише в умовах відносно стабільних цін на сільськогосподарську і промислову продукцію, що можливе за відсутності інфляції або помірних темпів її (до 5 % на рік). За високих темпів інфляції забезпеченість підприємств, насамперед, обо­ротними фондами доцільно визначати й оцінювати за натуральними показниками в розрізі найважливіших складових цього ресурсу — поголів’я тварин, кормів, насіння, пального і мастил тощо.

Потреба в оборотному капіталі, необхідна для забезпечення ефективного і безупинного функціонування виробництва, істотно залежить від часу знаходження авансованих коштів на кожнійстадії кругообігу, що відбувається в такій послідовності:

,

де ГК — грошові кошти; ВЗ — виробничі запаси; НВ — незавер­шене виробництво; ГП — готова продукція; КР — кошти в розрахунках.

Особливістю руху авансованих оборотних засобів є те, що не всі вони здійснюють повний кругообіг, оскільки певна частина готової продукції не реалізується, а спрямовується на відновлення і поповнення виробничих запасів з метою подальшого використання в наступному циклі виробництва (наприклад, корми, насіння). Тобто, утворюється мале коло кругообігу за схемою
ВЗ -» НВ -» ГП -» ВЗ, існування якого вимагає специфічного підходу до визначення показників обороту оборотного капіталу.

Час повного кругообігу авансованих елементів оборотного капіталу залежить від часу їх знаходження на кожній стадії. Тому стає очевидним, що загальна швидкість руху авансованих засобів є прямо пропорційною швидкості їх руху на окремих стадіях. Іншими словами, чим менше часу ці засоби знаходяться на кожній із стадій їх послідовного руху, тим менше часу потрібно для повного кругообігу оборотного капіталу, і навпаки. Затримка авансованих оборотних засобів на певній стадії неминуче призводить до уповільнення кругообігу, порушує послідовність просування коштів і, як наслідок, погіршуються умови відтворення, що негативно позначається на кінцевих результатах виробництва.

На швидкість кругообігу оборотного капіталу впливає низка факторів. На виробничій стадії головним фактором є технологія виробництва. Важливу роль тут відіграє й організаційний фактор, наприклад, строки збирання культури і підготовки продукції до реалізації. На стадії обігу вирішальну роль відіграють організаційні фактори, пов’язані з реалізацією продукції і системою розрахунків. Платіжна криза, яка набула особливо великого розмаху в Україні в 1994 р., значно сповільнила рух коштів на розрахунковій стадії. Через це аграрні підприємства не одержували належ­них їм коштів за реалізовану продукцію, що позбавляло їх можливості своєчасно придбати необхідні ресурси (добрива, пальне і мастила, отрутохімікати тощо) для ефективного ведення виробництва. Безумовно, це негативно позначилося на результатах їх господарювання.

Особливістю кругообігу оборотного капіталу в аграрних підприємствах є те, що він авансується на тривалий час, нерідко на рік і більше. Це, насамперед, зумовлено технологією виробництва сільськогосподарської продукції, специфіка якої і визначає найбільше закріплення оборотних засобів на стадії виробництва. Але оскільки нова вартість створюється саме на цій стадії, то такий порядок є необхідним для забезпечення ефективної роботи аграрних підприємств у цілому. Через сезонність виробництва в аграрних підприємствах має місце нерівномірність вкладень оборотних засобів у виробничий процес, поступове, згідно з вимогами технологій, зростання цих вкладень аж до стадії реалізації продукції включно. Наприклад, за даними М. Я. Дем’я­ненка, на виробництві цукрових буряків витрати минулого року становлять 18,5 %, на підготовку ґрунту і посівів — 10,6, на догляд за посівами — 14,9 і на збирання — 56 %. Зрозуміло, що та частина засобів, яка вкладається на початку виробничого процесу (у наведеному прикладі це — витрати минулого року), перебуватиме в кругообігу найбільше часу, а та, що вкладена в кінці, — найменше.

Дана обставина дає змогу зробити висновок: чим більше оборотних засобів вкладається у виробництво на початку виробничого процесу, тим більше підприємство повинно їх авансувати для забезпечення нормального кругообігу, і навпаки. Оскільки через технологічні особливості і сезонність існує часовий розрив у вкладеннях коштів, то тривалість (період) виробництва продук­ції не збігається з часом перебування авансованих елементів оборотного капіталу на цій стадії. Такий час є меншим за тривалість процесу виробництва, а тому виникає необхідність у визначенні середньозваженої закріплюваності коштів на цій стадії (Сз) за формулою:

де — виділений у технологічному процесі і-й виробничий цикл (витрати минулого року, підготовка ґрунту і посів тощо);
— час закріплюваності оборотних засобів, які виробничо спожиті в і-му виробничому циклі, міс.

Наприклад, на виробництві озимої пшениці витрати минулого року становлять 33,2 %, а тривалість їх закріплюваності дорівнює тривалості періоду виробництва — 11 міс., витрати на дог­ляд за посівами складають 16,8 % з тривалістю закріплення 4,5 міс., витрати на збирання і доробку продукції — 50 % з часом їх закріплюваності — 0,9 міс. Підставивши ці дані в наведену формулу, матимемо, що середньозважена закріплюваність оборотних засобів на виробничій стадії кругообігу дорівнює 4,86 міс.

За інших однакових умов підприємству вигідніше розвивати ту галузь, яка має меншу середньозважену закріплюваність елементів оборотного капіталу, оскільки тоді вимагається менше авансованих вкладень для забезпечення безупинності виробництва й одержання заданих кінцевих результатів. Зрозуміло також, що одержаний показник значною мірою залежить від тривалості технологічного циклу (періоду) виробництва. Наприклад, за середнього рівня господарювання період вирощування і відгодівлі молод­няка великої рогатої худоби становить майже 1,5 року (18 міс.). Якщо через певні несприятливі обставини середньодобові прирости живої маси будуть низькі, то період виробництва стане значно тривалішим, наближаючись до двох і більше років. У результаті значно зростатиме середньозважена закріплюваність оборот­них засобів, істотно знижуватиметься ефективність виробництва.

12.4. Методика визначення ефективності
використання оборотного капіталу
та її факторний аналіз

Для оцінки ефективності використання оборотного капіталу, визначення потреби в ньому і обґрунтованого управління процесом прискорення обороту застосовують низку економічних показ­ників. Серед таких показників одним з найважливіших є коефіцієнт обороту оборотного капіталу. В економічній аграрній літературі нерідко пропонується розраховувати цей показник відношенням товарної продукції (інколи валової продукції), збільшеної на вартість тварин, що переведені в основне стадо, і зменшеної на грошову виручку від реалізації вибракуваних з основного стада тварин, до середньорічної вартості оборотного капіталу.

Одержаний таким способом економічний показник характеризує більше віддачу оборотних засобів, а не швидкість їх обороту. У вартість товарної (валової) продукції включена амортизація і прибуток, які не варто було б брати до уваги при визначенні швидкості руху предметів праці —оборотних фондів. Адже амор­тизація є наслідком руху основних засобів, а прибуток безпосередньо залежить від продуктивності живої праці, каналів реалізації продукції, її якості, строків продажу тощо. Тому збільшення чи зменшення цих частин вартості продукції не повинно позначатися на показнику швидкості обороту оборотного капіталу.

Більш обґрунтовано даний показник можна обчислити діленням виробничих витрат підприємства без амортизації на середньорічну вартість оборотного капіталу. Для визначення швидкості обороту лише предметів праці необхідно матеріальні витрати підприємства (всі витрати за мінусом амортизації, витрат на оплату праці і послуг зі сторони) поділити на середньорічну вартість виробничих запасів, незавершеного виробництва і готової продукції. Матеріальні витрати являють собою спожиті в процесі виробництва предмети праці. В них, що дуже важливо для врахування специфіки сільськогосподарського виробництва, знаходить відображення мале коло кругообігу оборотних фондів — внутрішньогосподарський оборот, коли частина авансованих предметів праці не проходить товарної стадії, а потрапляє до складу виробничих запасів.

Прискорення обороту оборотного капіталу має важливе економічне значення, оскільки зменшує потребу виробництва в цьому ресурсі для виконання виробничої програми, а отже, підвищує ефективність відтворювального процесу. Вивільнені при цьому кошти підприємство може направити на диверсифікацію виробництва, соціальний розвиток колективу тощо.

Для того щоб мати повніше уявлення про швидкість руху оборотного капіталу на виробничій та обіговій стадіях, його середньорічну величину доцільно визначати не тільки відповідно до фактичної наявності цього ресурсу, а і вилучивши з нього наднормативні запаси кормів, насіння і посадкового матеріалу. Зав­дяки цьому зменшиться знаменник формули визначення коефіцієнта обороту, а отже, зросте його величина до рівня, який відповідає нормативній забезпеченості підприємства зазначеними видами (елементами) оборотного капіталу сільськогосподарського поход­ження. Але оскільки сільськогосподарське виробництво залежить від природних умов, то підприємства життєво заінтересовані мати підвищений запас цих засобів, тому його створення розглядають як важливу умову їх стабільної роботи. Проте зі збільшенням вказаного запасу зростає і середньорічна вартість оборотних засобів, а отже, за рахунок цього фактора зменшуватиметься коефіцієнт їх обороту. Порівняння цього коефіцієнта, розрахованого за двома описаними методами, дасть змогу зробити правильний висновок про час повного кругообороту авансованого оборотного капіталу.

Обернену величину коефіцієнта обороту називають коефіцієн­томзавантаженості. В практиці аналітичної роботи аграрних підприємств широко використовується показник тривалості одного обороту оборотногокапіталу у днях (Тоб). Він визначається за формулою:

Тоб = Тп : Коб,

де Тп — тривалість періоду, за який розраховується показник; Коб — коефіцієнт обороту оборотного капіталу.

По сільськогосподарському виробництву коефіцієнт обороту визначається за наслідками господарського року, тому Тп = 365 днів. Якщо, скажімо, Коб = 1,1, то Тоб становитиме 332 дні. Для порівняння зазначимо, що в переробних виробництвах тривалість одного обороту є значно меншою. Наприклад, у виноробних цехах цей показник складає лише 60 днів.

Як уже зазначалося, залежно від коефіцієнта обороту оборотного капіталу може змінюватися потреба в ньому. За його збільшення певні елементи оборотного капіталу можуть вивільнятися з обороту, а за зменшення — виникатиме необхідність в їх додат­ковому залученні для виробництва того самого обсягу продукції. Відносне вивільнення (залучення) оборотного капіталу Вв через зміну коефіцієнта обороту визначається з формули:

Вв = Оо ·

де Оо — одноденний оборот оборотного капіталу, який визначається діленням його середньорічної вартості на З65; — кількість днів зменшення (збільшення) тривалості одного обороту за рік.

Збільшення вкладень в оборотний капітал є доцільним тоді, коли воно веде до зростання валової продукції випереджаючими темпами. Тому для оцінки й аналізу рівня ефективності використання оборотного капіталу визначається показник фондовіддачі діленням валової продукції в порівнянних цінах на середньорічну вартість цього ресурсу. Зростання даного показника свідчить про більш ефективне його використання в підприємстві, і навпаки.

В роки інфляції через швидке зростання цін на ресурси показник фондовіддачі, розрахований за валовою продукцією в порівнянних цінах, не може бути використаний для динамічних зістав­лень, оскільки не відображає реального співвідношення між вкла­деннями підприємств в авансований оборотний капітал і віддачею від цих вкладень. Тому в цих умовах фондовіддачу оборотних фондів доцільно визначати через валову продукцію, в якій її нетоварна частина оцінена за собівартістю, а товарна — в поточних цінах реалізації.

Оборотні фонди в процесі виробництва сільськогосподарської продукції виробничо споживаються і набувають форми матеріальних витрат, що включаються в собівартість продукції. Для того щоб оцінити, як використовуються спожиті оборотні фонди, визначають показники матеріаловіддачі (відношення валової продукції до матеріальних витрат виробництва) і матеріаломіст­кості (обернена величина показника матеріаловіддачі).

Між матеріаловіддачею і фондовіддачею оборотних фондів існує тісний зв’язок, оскільки виробничо спожитим оборотним фондам завжди передують відповідні авансовані вкладення в предмети праці. Помноживши останні на коефіцієнт обороту оборотних фондів, одержимо матеріальні витрати. Тому матеріаловіддачу можна представити як частку від ділення валової продукції на середньорічну вартість оборотних фондів, помножену на коефі-
цієнт їх обороту.

Матеріаломісткість безпосередньо визначає собівартість грошової одиниці валової продукції в частці, що припадає на спожиті оборотні фонди. Цей показник, як і фондовіддачу оборотних фондів, доцільно визначати в умовах інфляції за валовою продукцією, оціненою раніше викладеним способом.

На матеріаловіддачу виробництва впливає низка факторів: обсяг виробництва продукції, натуральна затрата предметів праці (насіння, кормів, пального, мастил, добрив тощо) на виробництво даного обсягу продукції і ціна за одиницю названих ресурсів. Щоб кількісно визначити вплив цих факторів на матеріаловіддачу, можна скористатися формулою:

де , — вартість валової продукції сільського господарства в звітному і базовому періодах, що в обох періодах оцінена за єдиними цінами; і — натуральні витрати предметів праці у звіт­ному і базовому періодах на виробництво названих обсягів продукції; і — ціна (собівартість) предметів праці в цих періодах.

Перший частковий індекс відображає відносний вплив на матеріаловіддачу обсягу виробництва продукції, другий — обсягу натуральних затрат предметів праці, третій — вплив цінового фак­тора. Абсолютний вплив цих факторів визначається відніманням від чисельників часткових індексів їх знаменників.