Організація моніторингу соціально-трудової сфери в Україні
Для ефективного виконання своїх функцій моніторинг соціально-трудової сфери в Україні має здійснюватися за організаційно-технологічною схемою, яка визначає функціональну взаємодію відповідальних виконавців зі збору, передачі, обробки та аналізу інформації, яка формується на основі єдиної системи статистичних показників і методології їх обчислення, затверджених Державним комітетом статистики України.
Моніторинг соціально-трудової сфери в Україні має здійснюватись на основі програми моніторингу Міністерством праці та соціальної політики України та Державним комітетом статистики України спільно з іншими центральними і місцевими органами виконавчої влади.
Об'єктами моніторингу соціально-трудової сфери стають спеціально відібрані підприємства, установи та організації різних форм власності й галузей економіки, регіони, а також відібрані за соціально-демографічними та професійними ознаками групи населення.
Збір, обробка та передача статистичної інформації з моніторингу здійснюються на регіональному та державному рівнях. На регіональному рівні статистична інформація за затвердженими напрямками моніторингу формується територіальними органами Держкомстату України, Міністерства праці та соціальної політики України та інших державних органів виконавчої влади. Затверджені дані моніторингу територіальних органів зазначених міністерств та відомств у встановлені строки передаються територіальним органам статистики. Територіальні органи статистики формують зведені дані та передають їх у Держкомстат України та місцевим органам виконавчої влади.
Статистична інформація по базових підприємствах моніторингу формується територіальними органами державної статистики відповідно до затвердженої системи показників та затвердженого переліку підприємств і передається на державний рівень.
Статистична інформація за макроекономічними показниками й окремими напрямками моніторингу, сформована відповідно до затвердженої системи показників на основі проведення державних та галузевих статистичних спостережень, передається Держкомстатом України у Міністерство праці та соціальної політики України згідно з узгодженою з ним програмою та у встановлені строки.
Статистична інформація по базовим підприємствам формується Держкомстатом України за затвердженою ним схемою показників і передається у Міністерство праці та соціальної політики України у встановлені строки.
Соціологічні опитування населення відповідно до затвердженої системи показників здійснюються Інститутом соціології НАН України або іншими органами згідно із завданнями керівництва Міністерства праці та соціальної політики України.
Міністерство праці та соціальної політики України та Держкомстат України повинні здійснювати координацію діяльності органів державної влади, установ і організацій, що забезпечують ведення моніторингу соціально-трудової сфери. Вони готують щоквартальні звіти про стан соціально-трудової сфери, щорічно випускають збірники аналітичних та соціологічних матеріалів за результатами моніторингу та збірники за окремими напрямками моніторингу.
Особливості соціально-трудової сфери визначають проведення моніторингу одночасно на рівні окремих трудових колективів, підприємств та організацій і в цілому населення окремих регіонів та України.
Вибір підприємств і організацій як об'єктів моніторингу здійснюється за формами власності, за галузевою та територіальною ознаками. Збір, перевірка та первинна обробка інформації даних статистичної звітності підприємств здійснюється місцевими статистичними органами за затвердженою у Держкомстаті України технологією, які далі готують та направляють дані в Держкомстат України, Міністерство праці та соціальної політики України..
Обчислювальний центр Держкомстату України обробляє вихідну статистичну інформацію за затвердженою програмою та подає її у Міністерство праці та соціальної політики України. На основі всієї вихідної статистичної соціально-економічної та соціологічної інформації готуються аналітичні доповіді з основних проблем розвитку соціально-трудової сфери України, її проблем, складаються короткострокові прогнози виявлених тенденцій, розробляється система заходів з вирішення проблем.
Моніторинг соціально-трудової сфери виявляє диференціацію між регіонами країни у рівні розвитку соціально-трудової сфери. В регіонах здійснюється й самостійний моніторинг соціально-трудової сфери за основними напрямами.
Моніторинг соціально-трудової сфери в Україні є важливим і необхідним інструментом розробки та здійснення програм соціально-економічного розвитку на перспективу, вдосконалення соціально-трудових відносин.
Резюме
Моніторинг використовується в різноманітних сферах діяльності та являє собою систему послідовного збору даних про явище, процес, що описується за допомогою певних ключових показників, з метою оперативної діагностики стану об'єкта, його дослідження та оцінки в динаміці.
Моніторинг соціально-трудової сфери необхідно розглядати як один із найбільш важливих інструментів розробки обґрунтованої державної соціальної політики. Основні його завдання — це постійне спостереження за фактичним станом справ у сфері соціально-трудових відносин, систематичний аналіз процесів, які в ній проходять, попередження негативних тенденцій, які могли б призвести до соціальної напруги, а також короткостроковий прогноз можливих змін у цій сфері. Моніторинг соціально-трудової сфери — це комплексна державна система безперервного спостереження за фактичним станом справ у соціально-трудовій сфері.
Джерелами інформації для моніторингу соціально-трудової сфери України є статистичні показники, котрі характеризують соціально-демографічний стан населення, зайнятість, ринок праці та безробіття, умови праці на підприємствах, доходи та рівень життя населення. Показники, що використовуються, мають бути реальними, вірогідними та загальновизнаними. До основних джерел інформації про зайнятість та соціально-трудові відносини належать такі: вибіркові обстеження домогосподарств, переписи населення, адміністративна статистика, вибіркові обстеження та перепис підприємств, соціологічні дослідження.
Основними напрямами моніторингу соціально-трудової сфери є ключові проблеми, які є найактуальнішими на сучасному етапі.
Серед втих передусім слід виділити такі: соціально-демографічні та міграційні процеси; зайнятість, ринок праці, безробіття; соціально-трудові процеси на підприємствах; умови й охорона праці; доходи та рівень життя населення; соціально-психологічний клімат в трудових колективах.
В Україні створюється та впроваджується нова система аналізу і прогнозування процесів, які протікають у соціально-трудовій сфері, комплексна система безперервного спостереження за фактичним станом справ у соціально-трудовій сфері на основі єдиної системи показників і методології їх формування, запровадження нових форм і методів дослідження, об'єднання інформаційних потоків різних органів виконавчої влади, а також галузей і підприємств для підвищення рівня узагальнення та якості аналізу.
Моніторинг соціально-трудової сфери в Україні є важливим і необхідним інструментом розробки та здійснення програм соціально-економічного розвитку на перспективу, вдосконалення соціально-трудових відносин.
Терміни і поняття
Адміністративна статистика
Вибіркові обстеження домогосподарств
Вибіркові обстеження та перепис підприємств
Джерела інформації
Моніторинг соціально трудової сфери
Напрями моніторингу соціально-трудової сфери
Організаційно-технологічна схема ведення моніторингу
Переписи населення
Соціологічні дослідження
Система моніторингу
Запитання та завдання для індивідуальної роботи
1. Охарактеризуйте сутність, основні принципи та особливості моніторингу соціально-трудової сфери.
2. Назвіть та дайте коротку характеристику основних джерел інформації про зайнятість та трудові відносини.
3. У чому полягають порівняльні переваги та недоліки основних джерел інформації про зайнятість та трудові відносини?
4. Назвіть основні напрямки моніторингу соціально-трудової сфери.
5. Які основні проблеми є у кожному з напрямків моніторингу соціально-трудової сфери? Дайте свої рекомендації та пропозиції щодо покращання ситуації в цій сфері в Україні.
6. Дайте характеристику організації моніторингу соціально-трудової сфери в Україні.
7. Які організації є виконавцями моніторингу соціально-трудової сфери України? Назвіть їх основні функції.
Література для поглибленого вивчення теми
1. Витрати і ресурси домогосподарств України у 2003 р.: Стат. збірник / Держкомстат України. — 2004. — 450 с.
2. Економічна активність населення України: Стат. збірник / Держкомстат України. — К., 2003. — 209 с.
3. Лукашевич Н.П. Социология труда: Учеб. пособие. — К.: МАУП, 2001. —320 с —Гл. 3,13.
4. Моніторинг соціальних процесів в Україні / За ред. І.К. Бондар, Г.В. Ярошенко, B.I. Науменко, Н.А. Соколенко. — К.: Знання, 1999. — 260 с.
5. Праця в Україні у 2002 році: Стат. збірник / Держкомстат України. — К., 2003. — 413 с.
6. Регіональний людський розвиток: Стат. бюлетень/Держкомстат. — К., 2003. —32 с.
7. Фаріон /Д., Жук Л.І. Економіка праці та соціально-трудові відносини: організація, облік, аналіз, контроль: Навч. посіб. / За ред. д.е.н. проф. І.Д. Фаріона. — Тернопіль: Екон. думка, 2003. — 616 с.
8. Экономика труда и социально-трудовые отношения / Под ред. Г.Г. Меликьяна, Р.П. Колосовой. — М.: Изд-во МГУ: Изд-во ЧеРо, 1996.— 623 с.— Гл. 14.
| Розділ V. ОРГАНІЗАЦІЙНІ, ЕКОНОМІЧНІ Й СОЦІАЛЬНІ КОМПОНЕНТИ ПРОЦЕСУ ПРАЦІ Глава 12. Організація праці Глава Глава 1З. Нормування праці Глава Глава 14. Ефективність праці Глава Глава 15. Оплата праці Глава 16. Планування, аналіз, звітність і аудит у сфері праці Глава 12. ОРГАНІЗАЦІЯ ПРАЦІ 12.1 Поняття, зміст і завдання організації праці. 12.2 Поділ і кооперування праці. 12.3 Організація робочих місць. 12.4 Трудовий процес і його раціоналізація. 12.5 Умови праці і фактори їх формування. Охорона і безпека праці. 12.6 Охорона праці. 12.7 Дисципліна праці. Резюме. Терміни і поняття. Запитання та завдання для індивідуальної роботи. Література для поглибленого вивчення теми. В умовах ринкової конкуренції ефективність діяльності стає вирішальною передумовою не лише розвитку, але і виживання підприємства. Тому суттєво зростає значення всіх факторів, які впливають на результативність виробництва. Одним із найсуттєвіших факторів ефективності є науково обґрунтована організація праці. В зв'язку з цим організація праці на підприємствах ось уже більше 100 років є предметом дослідження науки і практики. Теорії організації праці в своєму розвитку пройшли шлях від тейлоризму до сучасних концепцій "збагачення змісту праці", "гуманізації праці", "наукової організації праці" тощо. Разом з тим конкретне соціально-економічне завдання оптимізації організації праці є предметом щоденної практичної діяльності керівників і спеціалістів підприємств та організацій всіх форм власності та сфер діяльності. Тому при вивченні матеріалів цієї глави завдання студента полягає в тому, щоб з'ясувати поняття, зміст і значення організації праці, охарактеризувати її основні складові, зрозуміти тенденції її розвитку та методи оптимізації на підприємстві. Слід зазначити, що нормування праці (див. главу 13) теж відносять до елементів організації праці, тому вивчати ці глави потрібно комплексно. 12.1. Поняття, зміст і завдання організації праці Термін "організація" має декілька значень. Перше значення — це внутрішня впорядкованість, узгодженість взаємодії відносно окремих частин цілого. В цьому розумінні організація праці на підприємстві — це система виробничих взаємозв'язків працівників із засобами виробництва та між собою, що утворює певний порядок здійснення трудового процесу. Суттєвою ознакою організації праці є порядок трудового процесу на відміну від безпорядку як ознаки відсутності організації праці. Друге значення терміна "організація" — це сукупність процесів чи дій, що призводять до утворення і вдосконалення зв'язків між частинами цілого. Логічніше було б вживати в цьому розумінні слово "організовування", але воно не поширене в українській мові. Тобто це дія, функція управління. В цьому значенні організація праці на підприємстві — це сукупність процесів і дій по встановленню чи вдосконаленню порядку здіснення трудового процесу і пов'язаних з ним взаємозв'язків працівників між собою та із засобами виробництва. Ще одне значення терміна "організація" — це об'єднання людей, що разом реалізують певну програму або мету і діють на основі встановлених правил та процедур. В цьому значенні в економічній літературі це слово найчастіше вживається як синонім слів "господарюючий суб'єкт", "підприємство" з відтінком нематеріальної сфери діяльності такого підприємства. Беручи до уваги, що в цій главі нам доведеться називати терміном "організація праці" два охарактеризованих вище поняття, господарюючі суб'єкти і виробничої, і невиробничої сфери діяльності ми будемо називати підприємствами, щоб уникнути плутанини. Однак студенти повинні знати, що матеріали цієї і наступної глав однаковою мірою стосуються підприємств і матеріального, і нематеріального виробництва. Отже, організація праці повинна розглядатися з двох боків: по-перше, як стан системи, що складається з конкретних взаємопов'язаних елементів і відповідає цілям виробництва; по-друге, як систематична діяльність людей по впровадженню нововведень у існуючу організацію праці для приведення її у відповідність до досягнутого рівня розвитку науки, техніки і технології. Праця людей в процесі виробництва організується під впливом розвитку продуктивних сил і виробничих відносин. Тому організація праці завжди має дві сторони: природно-технічну і соціально-економічну. Ці сторони тісно пов'язані між собою,.постійно взаємодіють і визначають зміст організації праці. У змісті організації праці, виходячи з особливостей вирішуваних завдань, виділяють такі елементи: · поділ і кооперування праці, що передбачає науково-обґрунтований розподіл працівників за систематизованими трудовими функціями, машинами, механізмами, робочими місцями, а також відповідне групування і комбінування працівників у виробничі колективи; · нормування праці, що передбачає ретельний розрахунок норм витрат праці на виробництво продукції і послуг як основу для організації праці та визначення ефективності виробництва (див. главу 7); · організація і обслуговування робочих місць, що включає їх раціональне планування і оснащення згідно з антропометричними і фізіологічними даними та естетичними смаками людини; ефективну систему обслуговування робочих місць; атестацію та раціоналізацію робочих місць; · організація добору персоналу та його розвиток, що включає планування потреби у робочій силі, профорієнтацію і профвідбір, наймання персоналу, розробку концепції розвитку персоналу та її реалізацію; · покращання умов праці, що передбачає усунення шкідливості виробництва, надлишкових фізичних, психологічних і емоційних навантажень, естетику виробництва, формування системи охорони і безпеки праці; · ефективне використання робочого часу, оптимізація режимів праці й відпочинку; · раціоналізація трудових процесів, впровадження оптимальних прийомів і методів праці; · планування і облік праці; · мотивація праці; · зміцнення дисципліни праці. На різних підприємствах праця організовується у різноманітних формах. До основних факторів, що спричиняють цю різноманітність, належать: 1) науково-технічний прогрес, систематичне вдосконалення техніки і технології; 2) система організації виробництва; 3) психофізіологічні фактори і особливості екологічного середовища; 4) фактори, пов'язані з характером завдань, які вирішуються в різних ланках системи управління виробництвом. Організація праці має змінний зміст. Мірою розвитку матеріально-технічної бази виробництва і підвищення культурно-технічного рівня працівників відбуваються зміни і в організації праці. Механізація, застосування нових видів енергії і матеріалів для виготовлення нових видів товарів змінюють якісний зміст трудових процесів і, відповідно, потребу у кількості працівників, їх професійному і кваліфікаційному складі. Це приводить до змів у організації праці. Організація праці тісно взаємопов'язана з організацією виробництва. Як складова частина організації виробництва організація праці включає проведення заходів, спрямованих на раціональне використання робочої сили. Поняття "організація управлінської праці" відображає один з напрямків організації праці в цілому. При проектуванні трудових процесів (при побудові робіт) типовою є ситуація альтернативного вибору між різними формами організації праці, прийомами та методами виконання робіт. В таких випадках, приймаючи рішення, слід керуватися економічними, соціальними і психолого-фізіологічними критеріями. Економічна доцільність певного варіанта організації праці визначається тим, якою мірою забезпечується підвищення ефективності виробництва, зростання продуктивності праці, ефективна зайнятість персоналу, рівномірна напруженість праці, краще використання обладнання та інших матеріальних ресурсів. З позиції соціального критерію оцінюється привабливість для працівника сконструйованої форми організації праці, а саме міра змістовності праці, її різноманітності, відповідальності, умов для розвитку тощо. Поєднання трудових функцій повинне бути оптимальним і у відношенні фізичних та нервових навантажень, не повинне викликати негативних наслідків. Це вимагає врахування також фізіологічних та психологічних критеріїв. При аналізі змісту організації праці слід враховувати особливості виробничого рівня, на якому вона відбувається. На макроекономічному рівні вдосконалення організації праці має такі завдання: відвернення економічних і соціальних втрат, забезпечення якнайповнішого використання людських ресурсів суспільства, регулювання співвідношення чисельності зайнятих в галузях матеріального і нематеріального виробництва, перерозподіл працівників між галузями і раціональне розміщення ресурсів між регіонами країни тощо. Для цього застосовуються прямі і непрямі регулятори, що враховують міру розвитку ринкових відносин. На мікроекономічному рівні головне значення для організації праці мають питання правильної розстановки працівників у виробництві на основі раціонального поділу праці і суміщення професій, спеціалізації і розширення зон обслуговування. Ще одним завданням є узгодженість діяльності — кооперування при здійсненні суворої кількісної пропорційності трудових витрат на взаємопов'язаних ділянках виробництва. У цьому важлива роль належить технологічному і виробничому плануванню, нормуванню праці, які дозволяють науково встановити кількісну пропорційність якісно різних видів праці. На конкретному робочому місці вирішуються такі завдання організації праці, як впровадження найпрогресивніших робочих прийомів і раціонального змісту всього комплексу трудових операцій, правильне обладнання і планування робочих місць, рівномірне і безперебійне забезпечення їх інструментами та матеріалами, створення належних санітарно-гігієнічних і естетичних умов для роботи і життєдіяльності людини. |
Дата добавления: 2015-10-13; просмотров: 917;