Взаємодія попиту та пропозиції на ринку праці

Реальні ринки праці — різноманітні й дуже складні системи. Щоб розібратися в них, необхідно мати просту абстрактну модель ринку праці, яка б відтворювала лише його найсуттєвіші характеристики. Така модель ґрунтується на таких обмеженнях і спрощеннях:

· діяльність кожної людини і кожного підприємства спрямована на максимальне задоволення особистих інтересів. Для підприємств узагальненим головним інтересом є прибуток. Для працівника (підкреслюємо — спрощено й умовно) головним інтересом, що враховується в цій моделі, є розмір оплати праці;

· на ринку праці продаються і купуються якісно однорідні трудові послуги, тобто припускається, що працівники мають робочу силу однакової якості і робочі місця не відрізняються одне від одного;

· покупці і продавці трудових послуг мають вичерпну інформацію щодо можливих альтернатив і чітку ієрархію переваг, тобто вони здатні вибрати оптимальний (найвигідніший для себе) варіант;

· продуктивність праці є сталою величиною і не залежить від тривалості робочого часу та інших факторів;

· затрати підприємства на робочу силу не мають інших складових, крім оплати праці згідно з відпрацьованим часом. Отже, для підприємства має значення лише загальна кількість праці, яка купується;

· базова модель ринку праці передбачає досконалу конкуренцію на ньому, основною умовою якої є велика кількість незалежних один від одного, конкуруючих між собою покупців та продавців. Зазначимо, що крім базової моделі ринку праці з досконалою конкуренцією, яку ми зараз розглянемо, існують моделі монопсонічного (монополія одного покупця), монополістичного, обопільно монополістичного (монополія одного покупця і одного продавця), обмежено монополістичного (кілька покупців і кілька продавці в), олігополїстичного (кілька покупців і багато продавців або навпаки) тощо. Вони аналізуються в літературі, спеціально присвяченій дослідженню ринку праці1.

Нагадаємо, що за умови досконалої конкуренції жоден окремий продавець чи покупець не має можливості впливати на ринкову ціну товару (на ринку праці — на ставки оплати праці). В процесі конкуренції ціна праці встановлюється на такому рівні, при якому попит дорівнює пропозиції. Ціна, при якій попит дорівнює пропозиції, називається ціною рівноваги.

В базовій моделі ринку праці залежність попиту на працю від ціни праці визначається дією ефекту масштабу і ефекту заміщення. Механізм дії ефекту масштабу такий: якщо з якихось причин зростають ставки оплати праці, це призводить до збільшення витрат виробництва і, відповідно, ціни продукції, що викликає скорочення масштабів виробництва і в результаті — скорочення попиту на працю. Навпаки, при зменшенні ставок заробітної плати ефект масштабу спричиняє зростання попиту на працю.

Ефект заміщення відображає зменшення попиту на працю у випадку її подорожчання в результаті заміни дорожчого фактора виробництва (праці) відносно дешевшим фактором (капіталом). І навпаки, зменшення ціни праці веде до заміни відносно дорожчого фактора (капіталу) відносно дешевшим (працею), що викликає зростання попиту на працю.

Як бачимо, обидва ефекти діють в одному напрямку і спричиняють обернену залежність попиту на працю від її ціни (ставок оплати праці). Таким чином, графік попиту на працю має вигляд, зображений на рис. 5.2.

Слід особливо підкреслити, що ця спрощена модель відображає залежність величини попиту на працю лише від однієї змінної — ціни праці. В реальному житті на попит впливає багато інших чинників, що збільшують або зменшують його при будь-якому рівні оплати праці. Наприклад, під час економічної кризи внаслідок згортання ділової активності попит на працю дуже зменшується, а під час економічного підйому — різко зростає. В таких випадках змінюється не величина попиту, а весь попит на працю, і його крива зміщується на графіку вліво при зменшенні (ІІі), вправо — при збільшенні (Я2) (рис. 5.3).

Складніша залежність пропозиції праці від розміру її оплати, що в спрощеній моделі визначається дією ефекту доходу і ефекту заміни. Ця залежність проявляється суперечливими тенденціями. По-перше, розмір оплати праці значною мірою визначає рішення людей про участь у найманій праці: за інших рівних умов більше громадян захоче працювати при високих ставках оплати, ніж при низьких. Ця тенденція пояснюється дією ефекту заміни, який найпростіше можна виразити приказкою "Час, який ми маємо, — це гроші, яких ми не маємо". Тобто, якщо гроші (тобто товари та послуги, які можна на них купити), зароблені за додаткову годину праці, корисніші для людини, ніж година вільного часу, людина надає перевагу найманій праці порівняно з вільним часом (заміняє вільний час оплачуваною працею), тобто збільшує пропозицію праці. Зрозуміло, що чим вища оплата праці, тим вищою буде її пропозиція під дією цього ефекту (відрізок АВ на рис. 5.4).

По-друге, люди можуть змінювати кількість праці, яку вони пропонують на ринку. Іншими словами, вони можуть працювати від кількох годин на тиждень до двох повних ставок і більше. Добре забезпечені люди дужче цінують вільний час, особливо якщо його у них мало. Починає діяти ефект доходу, який найпростіше виразити приказкою "Гроші, які ми маємо, — це час, якого ми не маємо". Тобто якщо гроші, зароблені за годину праці, менш корисні для людини, ніж година вільного часу, людина надає перевагу вільному часу порівняно з найманою працею, зменшуючи пропозицію праці. Зрозуміло, що чим вища оплата праці, тим меншою буде її пропозиція під дією цього ефекту (відрізок ВС на рис. 5.4).

Таким чином, графік залежності пропозиції праці від рівня її оплати має приблизно такий вигляд, який показано на рис. 5.4.

Як і стосовно попиту, ця спрощена модель відображає залежність величини пропозиції праці лише від однієї змінної — ціни праці. В реальному житті на пропозицію праці впливає багато інших чинників, що збільшують або зменшують її при будь-якому рівні оплати праці. Передусім до них належить рівень життя населення, падіння якого веде до різкого зростання пропозиції праці. В таких випадках змінюється не величина пропозиції, а вся пропозиція праці, і її крива зміщується на графіку вліво при зменшенні (Ярі), вправо — при збільшенні (Лрг) (рис. 5.5).

Зіставивши рисунки 5.2 і 5.4, ми одержимо найпростішу модель ринку праці (рис. 5.6). На ній можна розглянути механізм встановлення рівноваги на цьому ринку. Припустимо, що ставки оплати праці знаходяться на рівні W. Як бачимо, попит за такого рівня оплати буде значно перевищувати пропозицію, виникне дефіцит працівників, і щоб залучити їх, роботодавці стануть підвищувати заробітну плату. Наприклад, ставки оплати праці піднімуться до рівня W2. Це призведе до різкого скорочення попиту і, в той же час

зростання пропозиції праці. Безробіття, що виникне, вимусить працівників погоджуватися на нижчу заробітну плату, що, в свою чергу, спричинить зростання попиту і скорочення пропозиції праці. Внаслідок таких коливань попит і пропозиція наближаються до рівноваги, а ставка оплати праці — до рівня Wq, при якому немає ні нестачі, ні надлишку, тобто роботодавці заповнюють всі робочі місця, а всі бажаючі працівники знаходять роботу. Ринок праці знаходиться в стані рівноваги, доки ставки оплати праці залишаються на рівні W0.

Одразу підкреслимо, що все сказане вище — лише дуже спрощена модель, яка стосується ринку праці високорозвиненої стабільної економіки. Особливості пропозиції праці у кризовій економіці, зокрема на українському ринку, будуть розглянуті в наступному параграфі.