Соціально-трудовий напрям економічної думки

Протягом тривалого періоду історії людського суспільства, аж до епохи високорозвиненого промислового виробництва, питання раціональної організації праці та управління людськими ресурсами не мали належного наукового обґрунтування. Проте проблеми природи і принципів справедливого й ефективного управління працею були предметом роздумів багатьох великих мислителів, а основи реалістичних поглядів на процес забезпечення досягнення загальних цілей в ході спільної життєдіяльності людей беруть свій початок ще в античності.

В цілому доіндустріальна епоха, включаючи рабовласницький лад, за якого переважали методи прямого примушення до праці, і епоху феодалізму з властивою їй відсутністю особистої свободи виробника в умовах натурального або дрібнотоварного виробництва, не потребувала особливих методів управління людьми для покращення економічних результатів.

Питання економіки праці, зокрема проблеми природи й організації заробітної плати, почали предметно досліджуватися представниками класичної буржуазної політекономії. Вперше проблеми, які формують предмет економіки праці, були глибоко проаналізовані у праці Адама Сміта "Багатство націй", виданій у 1776 р. Зосередившись на дослідженні загальних закономірностей ринкової економіки, А. Сміт обґрунтовує зв'язок між економічним розвитком та процесом поділу праці. Останній розглядається на рівні підприємства і тлумачиться як поглиблення спеціалізації працівників за одночасного спрощення їх трудових функцій, внаслідок чого виникає необхідність у створенні системи організації праці та контролю за нею.

Адам Сміт показав об'єктивну необхідність існування та розвитку товарних ринків, що є незаперечною умовою підвищення продуктивності праці, наймання нових працівників тощо. Однак цей підхід Адама Сміта є загальноекономічним, він не акцентує увагу на питаннях праці та зайнятості.

Більш очевидною є трудова спрямованість його досліджень заробітної плати, величина котрої визначається на ринковій основі внаслідок взаємодії сторін трудових відносин. Визнаючи споконвічну нерівноправність роботодавців та працівників, вчений зрештою доходить висновку, що об'єднання останніх здатне зрівняти їх позиції у переговорах з підприємцями та дати можливість діяти ринковим закономірностям. Так само він розглядає і диференціацію заробітної плати, яку він вважає найбільш гнучким елементом у системі балансування вигід (корисностей) та недоліків (негативних корисностей) трудової діяльності в різних сферах. В кінцевому підсумку заробітна плата встановлюється в різних галузях та сферах діяльності на рівні, який дає змогу нівелювати різницю в нет-то-вигодах різних категорій зайнятих, що відповідає інтересам як працівників, так і роботодавців. Цей процес вимагає наявності на товарному ринку необмеженої конкуренції та абсолютної мобільності робочої сили на ринку праці.

Зрештою підходи класичної буржуазної політекономії до проблем економіки праці, яка на той час ще не виділялася в самостійну науку, орієнтовані на дослідження та обґрунтування основоположної ролі ринкових механізмів у вирішенні всіх господарських та, зокрема, економіко-трудових проблем.

Марксизм досконало розвинув і аналітично вичерпав на рівні свого часу трудову теорію вартості, персоніфікував усю систему соціально-економічних відносин, створивши галерею економічних типів: капіталіста (торговця, фінансиста, підприємця, рант'є, землевласника), дрібного виробника, найманого працівника. Звичайно, з позицій сьогодення кидається в очі спричинена тогочасним рівнем соціально-економічного розвитку та ідеологічними цілями недооцінка Марксом розумової, творчої та підприємницької діяльності у створенні національного багатства, проте це не повинно заступати для нас значення його економічного вчення, зокрема у сфері дослідження економіки праці та людини.

Проблеми економіки праці були глибоко проаналізовані Марксом в багатьох працях, однак основною з них безперечно є "Капітал", що вийшов друком у 1867 р. У своїх дослідженнях Маркс дійшов висновку, що розвиток капіталістичної економіки обов'язково супроводжується посиленням експлуатації праці, що є вираженням класових суперечностей. Поглиблення спеціалізації працівників з паралельним спрощенням трудових функцій та посиленям контролю за працівниками для K. Маркса було лише окремим проявом тотального панування капіталу над працею.

Карл Маркс робить акцент на стихійності функціонування товарних ринків, наслідком чого є кризи перевиробництва, падіння продуктивності праці та зростання безробіття, що сприяє загостренню всіх соціальних та економіко-трудових проблем.

Розгляд Марксом проблем праці та зайнятості визначається логікою вирішення проблем, що виходять за межі економічної науки в цілому, тому їх аналіз має підпорядковане значення. Це твердження справедливе і для аналізу заробітної плати. За Марксом, ніяка формально-юридична рівність сторін не може приховати факт існування експлуатації найманих працівників, зумовленої підпорядкованістю їх у процесі праці та відсутністю у них власності на засоби виробництва. Відповідно, і заробітна плата відображає відносини підпорядкування, а її наближення до певного рівня є вираженням міри капіталістичної експлуатації, котра може бути подолана лише за умови знищення капіталістичного устрою. Орієнтація не на ринкові закономірності, а на основні параметри трудової діяльності характерна і для аналізу Марксом диференціації заробітної плати.

Підсумовуючи, зазначимо, що теорію марксизму пронизує переконання в принциповій неможливості покращення ситуації у сфері праці шляхом удосконалення ринкових механізмів. За Марксом, вирішення всього комплексу проблем праці та економіки може бути досягнуте лише за умови глибинного перетворення основних характеристик трудового процесу, що передбачає знищення капіталістичного устрою.

За життя згаданих вище науковців проблеми економіки праці досліджувалися в межах загальної економічної науки. Самостійною науковою дисципліною економіка праці стала лише близько століття тому. Розглянемо основні етапи її становлення.

Перший етап є періодом відгалуження економіки праці як самостійної науки, котрий тривав приблизно з останнього десятиліття XIX ст. до 20-х pp. XX ст. В цей період повністю зникло характерне для середньовіччя тотальне державне регулювання господарського життя, було остаточно зруйновано систему ремісничих гільдій з властивою їм строгою регламентацією. З іншого боку, праця стала більш строго підлягати технологічному регулюванню, водночас з цим з'явились орієнтовані переважно на охорону праці профспілки, колективні договори, соціальне законодавство тощо. Відповідні заклади, організації, правові норми у сфері праці стали основним предметом дослідження нової науки. Початок XX ст. характеризувався значним інтересом вчених до різних аспектів трудової діяльності людини — психофізіологічних, економіко-організаційних, професійних тощо, які тісно перепліталися між собою. Еволюція науки економіки праці та управління персоналом не віддільна від історії розвитку власне науки управління, а також суміжних галузей знань — психотехніки, психофізіології, гігієни праці, психології, наукової організації праці та управління (праці Ф. Тейлора, Г. Ганта, Г. Емерсона, А. Файоля та ін). Детальніше про це йдеться у посібнику "Основи економіки праці"1. Таким чином, на початку свого розвитку економіка праці ще лише формувалась як власне економічна наука. Зокрема, було сформовано понятійно-термінологічний апарат, який виокремив нову науку із загальної економічної теорії та дав змогу адекватно визначити предмет її дослідження.

Другий етап розвитку економіки праці полягав у становленні економіки праці як науки, що використовує економічні методи дослідження для виявлення економічних закономірностей у сфері праці. Він охоплює складний історичний період з 20-х pp. до кінця 60-х pp. XX ст. На відміну від першого етапу розвитку, котрий об'єднував учених усіх країн, що вступили на шлях індустріального розвитку, цей етап проходив у високорозвинених країнах Заходу та в СРСР і країнах соціалістичного блоку абсолютно по-різному. Іноді здавалось, що між дослідженнями у сфері економіки праці, які здійснювались у цих двох таборах не було нічого спільного. Однак тепер, після завершення цілої історичної епохи, можна стверджувати, що вони були складовими єдиного процесу — становлення економіки праці як економічної науки. Тому варто розглянути сутність цього етапу в обох групах країн.

У країнах Заходу основним змістом другого етапу було дослідження ринку праці. В другій половині 20-х pp. Пол Дуглас почав кількісні дослідження у сфері пропозиції праці, попиту на неї та реальної заробітної плати. Вони ґрунтувались на закономірностях та підходах, описаних у працях економістів класичної та неокласичної шкіл.

Однак цей етап не був простим розвитком класичних підходів. Конкретні дослідження, зокрема на окремих підприємствах, дали змогу продовжити формування понятійного апарату, характерного для економіко-трудових досліджень. Виявлені при цьому закономірності часто суперечили концепції розгляду праці як фактора виробництва, який функціонує згідно з властивими іншим факторам закономірностями. Окрім цього, багато вчених почали вивчати соціальні питання за допомогою методів економічного аналізу, суттєво розширивши тим самим об'єкт дослідження.

В СРСР цей етап проходив у абсолютно інших історичних умовах. На перший план тут було висунуто теорію трудового процесу, за межами котрої опинились усі проблеми функціонування ринку праці.

Найбільшою багатогранністю та енциклопедичністю наукового дослідження процесів людської праці характеризуються праці патріарха кількох поколінь радянських економістів, академіка Станіслава Густавовича Струміліна (1877—1974). Працюючи в жорстких умовах радянського тоталітарного режиму, він практично об'єктивно, майже без ідеологічних нашарувань, дослідив величезні масиви економічних проблем, постійно пов'язуючи свої наукові пошуки з вирішенням актуальних практичних проблем народного господарства країни.

У праці "До питання про класифікацію праці" С.Г. Струмілін всебічно розглядає процес праці з економічного, фізіологічного, психологічного, соціального та історичного поглядів. Зразком аналітичного підходу до однієї з найскладніших проблем економіки праці є розроблена С.Г. Струміліним класифікація професій і спеціальностей. Його праці "Проблеми кваліфікації праці" та "Господарське значення народної освіти" стали основою науки про економічну ефективність освіти, яка пізніше в США була розвинена в концепцію людського капіталу.

С.Г. Струмілін послідовно заперечував зрівнялівку в оплаті праці. Розроблені ним методи класифікації і групування професій, велика робота з визначення основних факторів диференціації оплати праці мали вирішальне значення для організації заробітної плати. Він вперше здійснив соціально-економічне дослідження бюджету часу різних груп працівників. Під його керівництвом вперше у світі був розроблений перспективний плановий баланс праці на 1927/28—1932/33 pp.

Великим є внесок академіка Струміліна і в розробку проблем підвищення продуктивності праці. Аналізуючи ефективність нової техніки, він дослідив співвідношення між зростанням продуктивності праці і зниженням собівартості. Лише в сучасних умовах ми можемо повністю оцінити значення ідеї вченого про необхідність врахування в показниках продуктивності праці економії не лише живої, але й уречевленої праці.

Важливе значення в сучасних умовах розшарування населення за рівнями доходів має методика С.Г. Струміліна з дослідження рівня народного добробуту, яка, на жаль, менше відома студентам, ніж американські методики.

Слід зазначити, що внесок академіка С.Г. Струміліна в дослідження економіки праці не обмежується вивченням зазначених вище проблем, як і його загальний внесок у науку не обмежується проблемами економіки праці. Важко переоцінити значення його досліджень зі статистики, демографії, економіки промисловості та сільського господарства. На наше глибоке переконання, обов'язком кожного студента є безпосереднє вивчення наукових праць цього видатного вченого.

Помітний слід в радянській економіко-управлінській науці залишили й інші вчені "трудового" спрямування. O.K. Гастєв — учений і поет, організатор Центрального інституту праці (незаконно репресований і реабілітований посмертно), вважається засновником школи наукової організації праці, П.М. Керженцев — економіст, історик, публіцист, П.М. Єсманський, Ф.Р. Дунаєвський та ін.

Значний інтерес до проблем економіки, наукової організації праці та управління персоналом виявився, зокрема, у великій кількості та різноманітності періодичних друкованих видань того часу: "Організація праці", "Техніка управління", "Господарство і управління", "За раціоналізацію", "Підприємство", "Інженерна праця" та ін. (російською мовою). Однак вже на кінець 30-х pp. у зв'язку з відомими політичними причинами в СРСР об'єктивні наукові дослідження були практично згорнуті.

Результатом цього етапу в нашій країні стало виникнення ряду не завжди пов'язаних між собою наукових дисциплін, що розглядали організацію праці на рівні підприємства. Саме вони стали основою вітчизняної моделі економіки праці.

Сказане свідчить про взаємодоповнення вітчизняних та зарубіжних підходів у сфері економіки праці, що формувало передумови їх конвергенції. Окрім того, в ході тривалого розвитку західної та радянської економічної моделі виявилось, що відмінності між ними є не такими суттєвими.

Так, західні та радянські підходи у своїй основі ґрунтувались на організаційній філософії Ф. Тейлора, основні принципи якої були такі: домінування системи постійної зайнятості; крупномасштабно виробництво; стандартизовані підходи до управління працею; жорсткі структури штатів підприємства; наявність чітких відносин підпорядкування та контролю; зв'язок із зовнішнім середовищем головним чином через керівництво підприємств. Ці ознаки сприяли конвергенції вітчизняних та зарубіжних концепцій економіки праці, яка переважно відбувалась в рамках наступного, третього етапу.

Третій етап розвитку економіки праці почався в кінці 60-х — середині 70-х pp. XX ст. та пов'язаний з трансформацією фундаментальних основ управління трудовою діяльністю. Якщо раніше її основні параметри визначались керівництвом підприємства, виходячи з системи застосовуваних технологій та характеристик працівників, то тепер праця почала регулюватись не лише зсередини, але й ззовні. Це зумовлено зростанням мобільності робочої сили, ускладненням проблем захисту довкілля, глобалізацією економіки, посиленням конкуренції на зовнішніх ринках, інноваціями, структурною перебудовою економіки. Саме зовнішнє середовище стало рушійною силою трансформації системи управління працею.

Починаючи з 60-х pp. XX ст., спостерігається друга велика хвиля зростання інтересу до проблем управління через систему взаємовідносин людей. Управління економічними процесами розглядається як цілеспрямований вплив на людей і лише через них — на виробничі відносини. Важливим об'єктом управління стають соціально-психологічні відносини.

В 70—80 pp. в науці управління розвинених країн поняття "людські ресурси", "людський капітал" і управління ними почали витісняти поняття "персонал", "управління персоналом", "робота з кадрами". Більшість фірм змінила також традиційні назви відділів кадрів на "відділи (служби) людських ресурсів", нова термінологія ввійшла і в службові документи, і в наукові праці, і в підручники, однак повної одностайності серед учених з цього приводу поки що немає.

Дослідження радянських учених у 70—80-х pp. в галузі управління людськими ресурсами проводилися передусім спеціалістами в галузі психології і соціології праці: В.А. Ядовим, А.Г. Здравомисловим, В.П. Ропсиною, В.Г. Підмарковим, Г.М. Зараковським, В.К. Тарасовим, Ю.М. Черновим, Є.А. Климовим, Б.А. Смирновим, Б.А. Леоновим, Ю.М. Забродіним та ін. Завдяки дослідженням Б.Ф. Ломова, Б.Г. Анан'єва, В.П. Зінченка, А.Н. Леонтьева в окремий напрямок науки управління виділилася ергономіка, що виникла на базі психології, психофізіології, наукової організації праці. Предметом цієї науки є дослідження різноманітних характеристик працюючої людини з урахуванням чисельних виробничих факторів для оптимізації знарядь, умов і процесу праці.

Іншим великим напрямком дослідження цього періоду стало вивчення інститутів ринку праці та його інфраструктури, яке і за кордоном, і у вітчизняній науці (хоча і під іншими назвами) було тісно пов'язане з дослідженнями соціальних процесів.

Четвертий етап розвитку економіки праці ще не завершився, тому ще рано давати оцінку йому та підбивати підсумки. Можна лише стверджувати, що він тісно пов'язаний з інформаційною революцією, розвитком мережевих структур та глобалізацією. Ми розглянемо його в наступному параграфі.