Вивчення нового матеріалу

Пояснення нового матеріалу з демонстрацією.

Типи дисків

CD-R — компакт-диск з постійною пам'яттю, призначений для зберігання й читання значних об'ємів інформації (700-800 Мбайт). Він містить комп'ютерну інформацію, яка зчитується дисководом, підключеним до ПК.

CD-R диски з'явилися в 1985 р. на ринку і є віддрукованою з пластмаси 4,72-дюймовою (діаметр 120 мм, товщина 1,2 мм) круглою пластиною.

На один CD-ROM можна вмістити 150 тис. сторінок тексту, що відповідає 17 Бібліям. Місткість такого диска за такого малого розміру еквівалентна місткості близько 500 тридюймових дискет.

CD-RW — компакт-диск, для якого передбачена можливість повторного запису інформації.

DVD диски

У міру вдосконалення технології створення CD і приводів, а також появи нових технологій в області високоякісного цифрового відео привело до потреби збільшення ємності оптичних носіїв інформації. До початку 1995 р. кілька конкуруючих фірм-виробників запропонували свої стандарти зі збільшеною ємністю CD, зокрема, був запропонований формат Super Density (SD). Щоб уникнути різноманіття (а часто й несумісності) стандартів, у вересні 1995 р. фірма Sony разом із вісьмома іншими фірмами запропонувала новий універсальний формат запису даних на CD DVD (Digital Versatile Disk). Цей формат одержав активну підтримку серед провідних світових електронних компаній, тому що DVD задовольняє вимоги до відтворення відеозображень, а також до зберігання даних.

Іноді диски формату DVD ототожнюють із Digital Video Disks (цифровими відеодисками), однак вони нетотожні, тому що перші є попередниками дисків нового універсального стандарту.

Використання формату DVD дозволяє наблизити якість відеозображення для побутових програвачів до якості студійної TV-продукції.

Після прийняття угоди про застосування єдиного стандарту DVD з'явилися нові проблеми, пов'язані з інтересами різних кіностудій. Вони зажадали додаткових гарантій того, що кінофільми, призначені для одного ринку, будуть недоступні для інших. У результаті світ був поділений на шість зон, у яких застосовуються різні регіональні коди й диски.

Такий штучний розподіл світу є ще одним джерелом неприємностей для користувачів. Так, апаратура, придбана, наприклад, у США (зона 1) або в країнах колишнього СРСР (зона 5), не зможе відтворити DVD-диск, призначений для країн Європи.

Відповідно до прийнятого стандарту, DVD-диск є однобічним і може містити до 4,7 Гбайт інформації. Як і CD, диск формату DVD має діаметр 120 мм. У накопичувачі нового стандарту робоча довжина хвилі випромінювання лазера знижена з 0,78 до 0,63-0,65 мкм (видимий діапазон хвиль), що забезпечило можливість зменшення розмірів штрихів запису практично у два рази, а відстань між доріжками запису — з 1,6 до 0,74 мкм.

Кожен DVD-диск складається із двох дисків товщиною по 0,6 мм, щільно з'єднаних один з одним.

Специфікація DVD спочатку розроблялася для однобічного одношарового диска, потім з'явилася конструкція двошарового диска ємністю 8,5 Гбайт. Наступним кроком у розвитку технології DVD з'явилося створення двосторонніх дисків, як одношарових, так і дво­шарових, при цьому ємність дисків доведена до 9,4 й 17 Гбайт відповідно, а час їхнього відтворення — 4,5 й 8 год.

Розрізняють два види DVD — дисків: DVD-RW і DVD-R.

Історія розвитку (додатково)

Техніка накопичувачів на оптичних дисках бере початок в області методів побутового звукового оптичного запису. Розробників накопичувачів на оптичних дисках переслідували невдачі від самого початку досліджень — із середини 70-х pp. Розв'язавши ряд серйозних проблем, вони все ж таки в 1983 р. запропонували працездатні зразки накопичувачів на оптичних дисках, але останні не одержали комерційного впровадження через відсутність оптичних дисків. Тоді ж фірмою Matsushita був виготовлений дослідний зразок приводу для оптичних дисків з можливістю перезапису. Тільки лише наприкінці 80-х pp. накопичувачі на оптичних дисках стали реальністю.

У 1980 р. фірми Sony й Philips об'єднали свої зусилля в області розробки компакт-дисків (CD) і дійшли угоди про створення єдиної технології запису й виробництва компакт-дисків з використанням лазерів. Спочатку виникли труднощі з вибором єдиного розміру CD, тому що одні розроблювачі наполягали на розмірі 12", а інші пропонували розмір 4,72". Зрештою був прийнятий варіант диска 4,72", що використовується й на сьогодні. Як відзначається в багатьох публікаціях з історії комп'ютерної техніки, це було зроблено тому, що на диску такого розміру можна записати Дев'яту симфонію Бетховена, тривалість звучання якої дорівнює 74 хв.

Можна виділити три хронологічних періоди розвитку технології оптичних носіїв інформації CD. Перший період (1980-1985) ознаменувався створенням стандарту цифрового запису звукової інформації й випуском першого програвача дисків.

Другий період (1985-1994) характеризувався подальшим удосконаленням портативних музичних систем на компакт-дисках і початком розробки стандарту CD-ROM, що був анонсований у 1985 р. Водночас стандарт CD-ROM був розширений і доповнений новими стандартами для записуваних компакт-дисків CD-R (CD-Recordable).

З 1994 р. дисководи CD-ROM стають невід'ємною частиною стандартної конфігурації PC, що приводить до буму мультимедіа. За кілька років швидкість передачі даних у CD-ROM виросла в 32 рази (при кратності швидкості приводу від 1 до 32), почали широко застосовуватися накопичувачі записуваних дисків CD-R і перезаписуваних CD-RW. Почався перехід на новий, єдиний для PC і побутової електронної техніки, стандарт DVD-дисків ємністю 4,7 Гбайта.

У наші дні ми є свідками розвитку стандарту DVD, що передбачає доведення ємності двошарових дисків до 8,5 Гбайта, а ємності дво­сторонніх двошарових дисків — 17 Гбайтів. Диски CD і DVD сьогодні є практично незамінними для будь-якого користувача персонального комп'ютера.

Пристрої для зчитування інформації з оптичних дисків

За конструктивним виконанням приводи CD-ROM бувають вбудовані в комп'ютер і зовнішні. Вбудовані приводи розміщаються в корпусі комп'ютера й підключаються до адаптера (контролера). Зовнішні приводи мають власний блок живлення й підключаються, як правило, до адаптера плати розширення.

Висока точність зчитування інформації забезпечується складни­ми системами автоматичного спостереження за поверхнею диска й доріжками запису даних.

Запис дисків

Для запису дисків використовують як можливості ОС Windows ХР, так і спеціалізовані програми.

Для запису дисків засобами ОС необхідно файли, які слід записати, скопіювати на диск, використовуючи програму Мой компьютер. Після завершення копіювання необхідно виконати програму Записать файлы, яка розміщена на боковій панелі.

Спеціалізованих програм для запису дисків існує дуже багато, їх умовно можна розбити на декілька категорій:

• Спеціалізовані програми для роботи з образами дисків: Alcohol 120 %, DaemonTolls, CloneCD та інші.

• Програми для запису С: SmallCD, Cdex та інші.

• Програмні пакети для роботи з будь-якими дисками: Nero, Ashampoo та інші.