Сутність та структура особистості

Ринкові перетворення в Україні об’єктивно пов’язані з активізацією діяльності, усвідомленням кожною людиною себе як особистості, формуванням у неї таких трудових і підприємницьких концепцій, які в найбільшій мірі сприяли б її самореалізації і досягненню поставлених цілей. Розширення знань, підвищення кваліфікації, професійна мобільність, розвиток особистості стають важливими умовами економічного і соціального прогресу суспільства.

Розвиток особистості — це такі її зміни, внаслідок яких індивід здатний ставити і вирішувати все більш складні конкретні завдання. У процесі реалізації цих завдань розвиваються здібності людини, нарощується творчий потенціал і з’являються можливості постановки і розв’язання нових завдань. Конституційне забезпечення прав і свобод людини, економічні перетворення в Україні виступають факторами формування нового типу особистості, заінтересованої в прогресивних тенденціях розвитку суспільства, результатах своєї діяльності, з активною життєвою позицією. Організація трудової діяльності на сучасному етапі повинна базуватися на врахуванні не окремих ізольованих властивостей працівника, а цілісної структури його особистості.

Особистість є складним феноменом, про що свідчить наявність величезної кількості визначень цього поняття і майже півсотні теорій особистості. Основними атрибутами особистості вважаються її риси, якості, властивості та форми поведінки. У свою чергу форми поведінки визначаються взаємодією внут­рішніх суб’єктивно-психологічних властивостей особистості і зовнішніх факторів — соціальне оточення, особливості ситуації, в яких перебуває особистість. Такий підхід до особистості реалізований в інтеракціоністських теоріях. На відміну від них, психодинамічні теорії пояснюють поведінку особистості її психологічними характеристиками, а соціодинамічні — основною детермінантою поведінки вважають зовнішні ситуації.

Відомі також динамічні і структурні теорії особистості. Основу динамічних теорій становить принцип зміни, розвитку особистості, а структурні теорії описують особистість з погляду співвідношення її внутрішніх психологічних властивостей.

Психодинамічні та інтеракціоністські теорії особистості розвивалися в руслі гуманістичної психології. Представниками її були американські психологи Г. Олпорт, У. Мейшел, К. Роджерс, А. Маслоу та ін. Зокрема, Г. Олпорт на початку ХХ століття заклав основи теорії особистості, відомої під назвою «теорії рис»,
а процедуру експериментального вивчення факторів, або рис, особистості розробив Р. Кеттелл (16 — Факторний особистісний опитувальник Кеттелла (16 — ФОО) використовується і зараз для ви­значення 16 факторів особистості, які характеризують її структуру).

Згідно з визначенням Г. Олпорта, особистість — це індивідуально своєрідна сукупність психофізіологічних систем — рис особистості, які формуються прижиттєво і якими визначаються своєрідні для даної людини мислення та поведінка. Г. Олпорт вважав особистість відкритою системою, розвиток якої відбувається у взаємодії з іншими людьми, і цей розвиток є формою існування особистості.

У. Мейшел розробив концепцію, згідно з якою особистіснимифакторами, що разом з ситуацією визначають поведінку людини, є:

· здатність самостійно діяти незалежно від ситуації;

· когнітивні стратегії — способи сприйняття і оцінки ситуації, вибору форм поведінки в ній;

· очікування — оцінка можливих наслідків тих чи інших поступків у даній ситуації;

· цінності — те, що має для людини значення і сенс;

· плани поведінки та способи її суб’єктивної регуляції.

К. Роджерс виходив з того, що кожна людина прагне до самовдосконалення і має відповідні здібності. Вона сама визначає цілі і цінності життя, намічає перспективи власного розвитку; на основі сформованої Я-Концепції дає оцінку власній поведінці і сприймає інших людей.

Головною характеристикою особистості А. Маслоу вважав прагнення до самоактуалізації, самовираження, самовдосконалення. Для людей з потребою самоактуалізації, на його думку, характерні включення у діяльність, відданість справі та прагнення реалізувати найвищі цінності, які виступають життєво важливими потребами. Самоактуалізація передбачає опору на власні сили, наявність у особистості самостійної і незалежної власної думки щодо основних життєвих проблем. Самоактуалізація розглядається як процес постійного розвитку і практич­ної реалізації можливостей особистості, в першу чергу в сфері трудової діяльності.

Гуманістичні теорії особистості переплітаються з теоретичними концепціями особистості, розробленими такими видатними вченими, як Л. С. Виготський, О. М. Леонтьєв, С. Л. Рубінштейн, Б. Г. Ананьєв, Г. С. Костюк, К. К. Платонов та ін. [22].

Так, Л. С. Виготським розроблена культурно-історична теорія розвитку психіки людини і сформульовані закони розвитку особистості. Основою особистості Л. С. Виготський вважав самосвідомість та особистісний характер психологічних процесів.

С. Л. Рубінштейн розглядав особистість на основі принципів обумовленості і єдності свідомості та діяльності. Власне особистісними властивостями він вважав ті, які визначають суспільно значущу поведінку і діяльність людини. Основними з них є мотиви і завдання, які ставить людина, а також риси характеру і здібності, що зумовлюють можливості виконання суспільно корисної діяльності. На думку Л. С. Рубінштейна, особистість це реальний індивід, жива, діюча людина, яка є носієм суспільних відносин.

В теорії діяльності О. М. Леонтьєва особистість характеризують тільки ті психічні процеси й особливості людини, які сприяють здійсненню її діяльностей.

На думку Б. Г. Ананьєва, особистість — це суспільний індивід, об’єкт і суб’єкт історичного процесу, продукт життєвого шляху людини. У структурі особистості існують взаємозв’язки між соціальними, соціально-психологічними та психофізіологічними характеристиками.

Згідно з концепцією українського психолога Г. С. Костюка, індивід стає суспільною істотою, особистістю по мірі того, як у нього формуються свідомість і самосвідомість, утворюється система психічних властивостей, здатність брати участь у жит­ті суспільства, виконувати соціальні функції. Об’єктивна соціальна сутність особистості реалізується суб’єктивними психічними засобами. Психічні властивості особистості перебувають у складній залежності і взаємозв’язках з її діяльністю. Якості особистості в процесі діяльності зазнають змін і стають компонентами структури особистості, тобто стійкої і динамічної системи психічних властивостей.

Отже, поняття «особистість» включає в себе характеристику людини з позицій її суспільної діяльності і тих провідних мотивів, якими вона керується у своїх вчинках.

Особистість — це людина як носій свідомості, тобто суб’єкт пізнання, переживання, відношення і активного перетворення навколишнього світу.Суть особистості визначається її ставленням до навколишнього світу, суспільного буття, інших людей і самої себе. Способом існування особистості є її розвиток, а діяльність, у тому числі й трудова, — важливим фактором цього розвитку. Це означає, що особистість проявляється і розвивається в діяльності.

Особистість розглядається як інтегральна цілісність біогенних, соціогенних та психогенних елементів. Водночас особистість є індивідуальною сукупністю рис, які зумовлюють стиль мислення, переживань і поведінки кожної людини.

В основі особистості лежить їїструктура — зв’язок і взаємодія порівняно стійких компонентів (сторін). Формування особистості здійснюється як розгортання цілісної органічної системи, в якій кожна сторона передбачає іншу і зумовлюється цілісною системою. У результаті формується особливий тип системних відношень всередині цілісної психологічної організації особистості. Однак структура особистості набуває гармонії не на основі пропорційного розвитку всіх її сторін, а в результаті максимального розвитку здібностей, які створюють домінуючу спрямованість людини в діяльності.

Підформуванням особистості розуміють сукупність прийомів і способів впливу на індивіда з метою створення у нього системи певних соціальних цінностей, світогляду, концепції життя, соціально-психологічних якостей і складу мислення. Особистість формується завдяки предметній діяльності і спілкуванню з іншими людьми. Томусоціальна сутність є її основним атрибутом.

Сутнісною характеристикою особистості є їїкомунікативна природа.Потреба у спілкуванні виступає як певне психологічне утворення, як явище внутрішнього суб’єктивного світу особистості. Входячи в систему потреб, воно стає внутрішнім фактором активності і розвитку людини. Потреба у спілкуванні, характер спілкування накладають відбиток на формування цілісних структур психологічної організації особистості, її ціннісних орієнтацій і форм діяльності.

Згідно з дослідженнями К. К. Платонова в структурі особистості виділяють чотири головні однопорядкові підструктури (табл. 1).

Таблиця 1