Ставлення людини до навколишнього середовища, власних дій і ситуацій виражається у формі переживань, які, в свою чергу, виявляються в органічних змінах.

Органічні зміни — це недиференційовані емоційні відчуття приємного і неприємного, напруженості і розрядки, збудження і пригніченості. Якісні характеристики емоцій і почуттів визначаються їхнім знаком (позитивні, негативні) і модальністю (страх, гнів, радість тощо), а кількісні — силою, інтенсивністю, глибиною. До речі, найбільш сильною негативною біологічною емоцією є страх як відображення необхідності уникнення небезпеки.

Емоції не тільки супроводжують трудову діяльність, відображають її хід і результати, але, залежно від характеру та інтенсивності емоційного переживання, регулюють її. Експериментально було встановлено залежність між рівнем емоційного збудження працівника і ефективністю його діяльності. Доведено, що для досягнення найвищого результату небажані як надто слабкі, так і дуже сильні емоційні збудження. Для кожної людини існує оптимум емоційної збудливості, який забезпечує максимум ефектив­ності в роботі.

Особливе значення емоційних станів полягає в їхрегулятивній функції, оскільки переживання виступають у ролі сигналів, які стимулюють або стримують діяльність людини.

Емоції та почуття виконують такожоцінну функцію, виражаючи суб’єктивне ставлення людини до задоволення своїх потреб. Емоційний стан, переживання почуттів є результатом спільної діяльності кори і підкоркових центрів.

Глибокі переживання почуттів, емоційний стан можуть супроводжуватися посиленням або зниженням інтенсивності фізіологіч­них функцій організму людини. Такі фізіологічні реакції, як підвищення частоти пульсу, дихання, напруження м’язів, зміни кров’яного тиску, вмісту цукру в крові і т. ін., свідчать про активізацію сил організму. Отже, почуття та емоції виконуютьенергетичну функцію, мобілізуючи фізіологічні резерви організму. Якщо сила переживань переважає пристосовні можливості організму, то можливі різні захворювання — неврози, інфаркти, гіпертонії, виразкові хвороби.

Емоції як безпосередні, тимчасові переживання якогось більш постійного почуття поділяються на стенічні і астенічні.

Стенічні емоції у процесі праці спонукають працівника до дій, збільшуючи його енергію, тоді як астенічні емоції характеризуються пасивністю, споглядальністю, байдужим ставленням до роботи.

Особливо несприятливо на діяльності і стосунках між людьми позначаються афекти, які характеризуються значними змінами у свідомості, порушенням контролю за діями, втратою витримки,
а також змінами фізіологічних функцій.

Афект — це короткотривала бурхлива емоційна реакція у формі гніву, страху, відчаю, розгубленості і т. п. Він розвивається в критичних умовах, коли людина не може знайти адекватний вихід з небезпечних, травмуючих, несподіваних ситуацій.

Розвиток афекту підпорядковується такому закону: чим сильніший вихідний мотиваційний стимул, чим більше зусиль довелося докласти людині на реалізацію мети і чим менший результат діяльності, тим сильніший афект.

Він виявляється в дезорганізації поведінки і порушенні перебігу психічних процесів, свідомого контролю. Афект супроводжується вираженими руховими діями та змінами фізіологічних функцій. Однак особливе значення для організації спільної діяльності мають настрої працівників.

Настрій — це загальний емоційний стан, який супроводжує протягом тривалого часу діяльність і поведінку людини. Будучи, як правило, слабовираженими, настрої можуть набувати значної інтенсивності і впливати на ефективність розумової діяльності, на виконання рухів і дій, на продуктивність праці.

Особливою формою переживання почуттів, близькою за психологічними характеристиками до афекту, а за тривалістю — до настроїв, є стресові стани.

Стрес характеризується як надмірне психологічне і фізіологічне напруження, викликане сильним несприятливим впливом того чи іншого фактора. Стан працівника при стресі характеризується дезорганізацією поведінки і мови, в одних випадках проявляється в невпорядкованій активності, в інших — у пасивності, бездіяльності. Разом з тим незначний стрес може сприяти мобілізації сил, активізації діяльності. Особливо це характерно для простої діяльності.

Стрес, який сприяє покращенню показників працездатності, розцінюється як стрес без дистресу. Погіршення цих показників розглядається як прояв дистресу.Тривалий стрес призводить до змін у значущості мотивів трудової діяльності; робота може викликати незадоволення.

Поведінка людини в стресових станах залежить від типу нервової системи, локуса контролю, характеру і вольових якостей, ставлення до стрес-фактора. Стресогенну ситуацію одні люди сприймають як таку, що дозволяє їм реалізувати свої можливості і досягти бажаних успіхів. Тому розрізняють активне й пасивне емоційно-поведінкове реагування при стресі. Активне реагування більш доцільне при сильних короткотривалих стресорах, пасивне — при тривалому стресорі.

Стреси поділяються на гострі і хронічні. Гострий стрес розвивається миттєво і з перших хвилин позначається на роботі нервової та серцево-судинної систем. Хронічний стрес виникає в разі тривалого або повторюваного впливу як сильних, так і порівняно слабких стресорів.

Розрізнять організаційні та особисті фактори стресів. До організаційних факторів належать:

· перевантаження або недовантаження в процесі праці, які викликають стурбованість, роздратування, фрустрацію тощо;

· конфлікти ролей, коли до працівника ставляться суперечливі вимоги;

· невизначеність обов’язків, функцій, прав працівника;

· нецікава, беззмістовна робота;

· несприятливі санітарно-гігієнічні умови праці;

· конфліктні ситуації в колективі.

Особистісні фактори стресу пов’язані з індивідуальними психічними властивостями людини. Згідно з сучасними уявленнями, стрес розглядаються як феномен усвідомлення, який виникає у працівника при порівнянні вимог, що ставляться до нього, і здатності справлятися з цими вимогами. Якщо в цьому механізмі відсутня рівновага, тобто людина не впевнена у своїх можливостях, то вона відчуває стрес.

Концепція з управління стресом і його зняттям полягає в тому, щоб ліквідувати його причини. З цією метою необхідно внести корективи у сприйняття працівником вимог роботи до нього і власних можливостей. Цього можна домогтися, підвищивши рівень інтелектуального розвитку працівника, змінивши його поведінкові і соціальні реакції на основі оволодіння новими знаннями, трудовими навичками і вміннями відповідно до вимог діяльності. Щодо працівників, які відчувають дистрес через старіння і неможливість справлятися з новими вимогами, доцільно практикувати як зниження навантажень, так і періодичне підвищення кваліфікації. Якщо стресором є монотонна робота, то необхідні заходи, спрямовані на збагачення праці, підвищення її змістовності. Стосовно таких стресогенних факторів, як шум, вібрація, загазованість, освітленість і т. ін., необхідно реалізувати програми по їх оптимізації. Особливо важливу увагу в системі заходів із запобігання стресам у працівників слід надавати створенню і підтриманню в організаціях сприятливого психологічного клімату.

На відміну від емоцій, афектів, настроїв і стресових станів, які мають ситуативний характер і відображають ставлення людини до об’єкта в даний момент, у конкретних умовах,власне почуття відображають ставлення людини до об’єкта її стійких потреб, яке закріплене в спрямованості особистості. Почуття характеризуються стійкістю, тривалістю, предметним характером. Мотиви лише тоді приводять до активності в праці, коли вони є постійно діючими спонукальними факторами, предметом стійких почуттів. Почуття визначають динаміку і зміст емоцій.

У процесі праці під час контактів між працівниками емо-
ції і настрої поширюються, іррадіюють, посилюються або послаблюються, формуються певні емоційні стани і настрої у колективі, які, у свою чергу, можуть відповідним чином впливати на взаємовідносини та ефективність діяльності. Тому колективними емоціями і настроями необхідно і можна управ-
ляти — стримувати і гальмувати, негативні та стимулювати позитивні.

Стійка структурна організація всіх компонентів психіки під час праці характеризуєпсихічні стани працівника.

Психічні стани впливають на психічну діяльність, надаючи їй певної специфічності. Наприклад, стан неуважності працівника негативно позначається на продуктивності мислення, сприймання, пам’яті. Загалом психічні стани можуть як позитивно впливати на трудову діяльність, так і дезорганізовувати її.

Психічні стани класифікують за різними ознаками. При цьому кожний стан характеризується певним рівнем прояву, набором певних ознак, глибиною і тривалістю.

Як вияви психічних процесів психічні стани поділяються:

· на емоційні — настрої, афекти, тривога та ін.;

· вольові — рішучість, розгубленість та ін.;

· пізнавальні — зосередженість, замисленість і т. п.

Залежно від умов праці і трудових навантажень, забезпеченості працівників усім необхідним для виконання роботи у них можуть виникати певні праксичні стани. Основними з них є відчуття комфорту, психічна втома, психічна напруженість, відсутність мотивації, емоційний стрес, монотонія, тривожність, індиферентний стан.

Стан психічної втоми розвивається за умови надмірних затрат енергії для отримання результату і виявляється у зниженні інтенсивності психічних процесів.

Стан психічної напруженості зумовлюється надмірною величиною психічних зусиль, необхідних для вирішення поставлених задач. Причиною можуть бути дефіцит інформації, часу, неготовність до негайної роботи.

Стан відсутності мотивації відчувають працівники, для яких робота не має внутрішнього спонукання, а здійснюється на основі зовнішнього примусу. Байдужість до результатів праці призводить до зниження активності психічних процесів.

Стан монотонії зумовлюється відірваністю працівника від мети, конкретного результату праці, незважаючи на те, що працівник добре володіє трудовими навичками для виконання роботи.

Для працівників небезпечних професій характерним може бути стан тривожності, якщо вони недостатньо володіють методами і формами поведінки в тих чи інших ситуаціях. Такий стан характеризується концентрацією і тривалою фікса-
цією психічних процесів на очікуваному небажаному розвитку подій.

Індиферентний стан властивий працівникам, які не включені у виробничу ситуацію, управління виробництвом, не зацікавлені в кінцевих результатах організації. В умовах крайнього незадоволення працею, неможливості досягнення бажаного успіху, негативної соціальної оцінки і самооцінки у працівника може виникнути такий емоційний стан, як фрустрація. У стані фрустрації людина відчуває надзвичайно сильне нервове психічне потрясіння, яке може виявлятися як досада, ворожість, пригніченість, повна байдужість до навколишніх. Фрустраціям більше піддаються емоційні натури, з підвищеною збудливістю і недостатніми вольовими рисами. В такій ситуації необхідно переключити працівника на іншу діяльність.

Психічні стани можуть бути відносно стійкими і тривалими за часом (ставлення людини до праці), ситуативними, швидкоплинними і періодичними. За рівнем напруження розрізняють стани помірного і підвищеного напруження.

Помірне напруження — це нормальний робочий стан, який характеризується психічною активністю та помірними зрушеннями фізіологічних реакцій організму. Воно виявляється в доброму настрої, стабільному виконанні трудових завдань.

Підвищене напруження характерне для діяльності в екстремальних умовах, коли від працівника вимагаються вольові зусилля. До факторів, які спричиняють підвищене напруження, належать:

· фізіологічний дискомфорт, тобто невідповідність умов праці нормативним вимогам;

· страх;

· дефіцит часу на виконання роботи;

· підвищена складність завдання;

· наявність перешкод;

· дефіцит інформації для прийняття рішення;

· сенсорна депривація (недовантаження інформацією);

· висока значущість помилкових дій;

· перевантаження інформацією;

· конфліктні умови.

Залежно від того, які психічні функції особливо активізуються у професійній діяльності і які несприятливі умови призводять до їх змін, напруження виявляються:

· як інтелектуальне, викликане великою щільністю потоку проблемних ситуацій;

· сенсорне, зумовлене неоптимальними умовами діяльності сенсорних і перцептивних систем і через це труднощами у сприйманні інформації;

· монотонія — напруження, викликане одноманітністю виконуваних дій;

· політонія — напруження, викликане необхідністю частого переключення уваги;

· емоційне, викликане конфліктними умовами, високою ймовірністю виникнення аварійної ситуації;

· напруження очікування, викликане необхідністю підтри­мання готовності робочих функцій в умовах відсутності діяльності;

· мотиваційне напруження, яке пов’язане з боротьбою мотивів і вибором критеріїв для прийняття рішення.

Важливе значення у трудовій діяльності має стан психологічної готовності працівника до діяльності. Ця готовність може бути завчасною і ситуативною. У першому випадку вона базується на раніше набутих знаннях, навичках, уміннях, мотивах і установках. Ситуативна готовність — це мобілізація всіх сил, створення психологічних передумов для успішних дій у даний момент.

Формування готовності до діяльності залежить від рівня вольових якостей людини, вміння управляти своїми почуттями і емоціями, зовнішніми умовами. Водночас оптимізація умов праці, створення сприятливого психологічного клімату, застосування ефективних методів стимулювання праці, включення працівника в розв’язання проблем стратегічного розвитку організації сприяють розвитку і реалізації його творчого потенціалу.