Особливості управління ризиком у соціальних та екологічних системах
Управління ризиком - розробка та обґрунтування оптимальних програм діяльності, спрямованих на ефективну реалізацію рішень в області забезпечення безпеки. Головний елемент такої діяльності - процес оптимального розподілу обмежених ресурсів для зниження різних видів ризику з метою досягнення такого рівня безпеки населення і навколишнього середовища, який тільки можна досягти з точки зору економічних і соціальних факторів.
Головною метою управління ризиками надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру є підвищення якості забезпечення техногенної і природної безпеки у державі, яке полягає у зміні суті цієї діяльності, а саме, в переході від забезпечення "захищеності" населення і територій до забезпечення "нормативного рівня цієї захищеності".
Об`єктами управління ризиками є складні системи типу "людина-технічна система-середовище", в яких враховується вплив людського фактора на рівень безпеки.
Управління ризиками надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру здійснюється в межах значень ризиків від мінімально можливого до прийнятного, визначених для конкретного об`єкта управління. Складовими управління ризиками є ідентифікація джерел небезпек, моніторинг параметрів джерел небезпек, що впливають на величину ризику, оцінка поточного значення ризику з урахуванням реальних параметрів та статистичних даних, порівняння поточного значення ризику з прийнятним, визначення заходів щодо зменшення ризику, вплив на параметри джерел небезпек та захисних бар`єрів, оцінка результативності вжитих заходів. Практична реалізація управління ризиками вимагає створення систем управління техногенною і природною безпекою на всіх ієрархічних рівнях єдиної державної системи цивільного захисту населення і територій.
За своїм характером управління ризиками є комплексним, має дві складові, техногенну і природну, і спрямоване на зниження інтегрального ризику, обумовленого спільною дією небезпечних техногенних і природних чинників.
Як вид управлінської діяльності управління ризиками є складним для реалізації, оскільки пов`язане з небезпечними видами господарської діяльності та невизначеністю, обумовленою імовірнісним характером ініціюючих подій, природнокліматичних умов, соціально-економічних та інших чинників. Для його наукового забезпечення необхідно розроблення комплексу методів аналізу і оцінки ризиків, параметрів надійності, живучості компонентів для різноманітних типів об`єктів управління на основі критеріїв граничного стану, який призводить до виникнення надзвичайних ситуацій.
Запровадження в Україні управління ризиками надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру потребує розроблення національної стратегії управління ризиками. Досягнення прийнятних рівнів ризиків на всій території держави є довгостроковим національним завданням, яке має здійснюватися поетапно. В першу чергу, необхідне зниження ризиків найбільш небезпечних джерел надзвичайних ситуацій. Наступним кроком є забезпечення середнього ризику на всій території нашої держави на рівні нормативу прийнятного ризику розвинених країн. Нарешті, здійснення вирівнювання значень ризику до прийнятного рівня по всій території країни шляхом зниження його в тих регіонах, які є найбільш небезпечні для життєдіяльності населення і ведення господарської діяльності. Ефективною є така стратегія управління ризиками, яка передбачає як зниження ймовірності виникнення надзвичайних ситуацій, так і зменшення розмірів можливих втрат від них.
Ефективність і контрольованість процесу управління ризиками надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру у державі має забезпечуватись розгалуженою інфраструктурою механізмів регулювання техногенної і природної безпеки, яка застосовує нормативно-правові, організаційно-адміністративні, інженерно-технічні, економічні та інші методи регулювання.
Окрім оцінки ризику, необхідно організувати і управління ним, що припускає прийняття цілого комплексу рішень:
• політичних;
• соціальних;
• технічних;
• економічних
• спрямованих на зниження ризику до прийнятного рівня. На основі аналізу природних небезпек і уразливості середовища, виконаного разом із проектувальниками, економістами і соціологами, оцінюють ризик і складають карти ризику.
Управління ЕР - процедура прийняття рішень, у якій враховується оцінка ЕР, а також технологічної й економічної можливості його попередження.
Успіх роботи щодо зниження рівня ризиків чи їх мінімізації прямо залежить від продуктивності дій з управління цим специфічним видом діяльності. Класичною схемою дій з управління ризиками, коли ризик сприймається як сукупність частоти реалізації небезпеки (ризику) і завданої ним шкоди (збитку), що виражається, як правило, у грошовій формі, є наступна послідовність:
Управління ризиками Планування управління
Ідентифікація ризиків Якісна та кількісна оцінка ризиків
Заходи реагування на ризики Моніторинг і контроль [1, с.158-165].
Основними питаннями теорії і практики безпеки життєдіяльності є питання підвищення рівня безпеки. Якщо виявлену небезпеку неможливо виключити повністю, необхідно знизити ймовірність ризику до припустимого рівня шляхом вибору відповідного рішення. Досягти цієї мети в будь-якій ситуації можна такими шляхами:
· повна або часткова відмова від робіт, операцій та систем, які мають високий ступінь небезпеки;
· заміна небезпечних операцій іншими – менш небезпечними;
· удосконалення технічних систем та об’єктів;
· розробка та використання спеціальних засобів захисту;
· заходи організаційно-управлінського характеру, в тому числі контроль за рівнем безпеки, навчання людей з питань безпеки, стимулювання безпечної роботи та поведінки.
Аналіз небезпек починають з попереднього дослідження, яке дозволяє в основному ідентифікувати джерела небезпек. Методи аналізу та прийоми, які використовуються при його виконанні, відомі під різними назвами. Серед них типи аналізу:
ü попереднійаналіз небезпек (ПАН);
ü системний аналіз небезпек (САН);
ü підсистемний аналіз небезпек (ПСАН);
ü аналіз небезпеки робіт та обслуговування (АНРО).
Методи та прийоми, що використовуються при аналізах:
ü аналіз пошкоджень та викликаного ними ефекту (АПВЕ);
ü аналіз дерева помилок (АДП);
ü аналіз ризику помилок (АРП);
ü прорахунки менеджменту та дерево ризику (ПМДР);
ü аналіз потоків та перешкод енергії (АППЕ);
ü аналіз поетапного наближення (АПН);
ü програмний аналіз небезпек (ПрАН);
ü аналіз загальних причин поломки (АЗПП);
ü причинно-наслідковий аналіз (ПНА);
ü аналіз дерева подій (АДПд) [3, с.50-53].
Вивчення ризику проводиться в три стадії:
1. Попередній аналіз небезпеки – визначення системи й виявлення загалом потенційних небезпек.
1.1. Виявлення джерел небезпеки.
1.2. Визначення частин системи (підсистем), що можуть викликати ці небезпечні стани.
1.3. Уведення обмежень на аналіз ризику.
2. Виявлення послідовності небезпечних ситуацій – визначення усіх можливих варіантів відмов у системі й знаходження значень імовірності для цих варіантів.
2.1. Побудова дерева подій.
2.2. Побудова дерева відмов.
3. Аналіз наслідків – використання даних, отриманих на стадії попередньої оцінки небезпеки і на стадії виявлення послідовності небезпечних ситуацій [1, с.165-175].
Аналіз дерева помилок (АДП) - вважається одним з найбільш корисних аналітичних інструментів у процесі системної безпеки.
Будь-яка небезпека реалізується, завдаючи шкоди з якоїсь певної чи кількох причин. Реальних небезпек без причин не існує. Відповідно, попередження небезпек або захист від них базується на знанні причин. Між реалізованими небезпеками і їх причинами існує причинно-наслідковий зв’язок. Небезпека є наслідком деякої причини (причин), яка, у свою чергу, є наслідком іншої причини, і т.д. Таким чином, причини і небезпеки утворюють ієрархічні, ланцюгові структури, або системи.
Графічне відображення таких залежностей нагадує гіллясте дерево. Говорячи про безпеку об’єктів, використовують терміни “дерево причин”, “дерево відмов”, “дерево небезпек”, “дерево подій”. У “дерев”, які будуються, як правило, є “гілки” причин і “гілки” небезпек, що цілком відбиває діалектичний характер причинно-наслідкових зв’язків. Побудова “дерев” виявляється найефективнішим методом при виявленні небажаних подій (аварій, травм, пожеж, дорожньо-транспортних пригод і т.п.). Але численний процес утворення “дерева” вимагає уведення обмежень з метою визначення його меж. Ці обмеження повністю залежать від цілей дослідження. Загалом, межі гілок визначаються логічною доцільністю отримання нових гілок.
З твердження аксіоматичного характеру про те, що будь-яка діяльність є потенційно небезпечною, стає очевидним, що, не дивлячись на застосовувані захисні заходи, остаточний ризик завжди зберігається [5, с.32].
Як же досягти безпеки? Найперший і найголовніший спосіб полягає у підвищенні інформованості населення. Іншого шляху не існує, тому що небезпеки за своєю природою імовірнісні (тобто випадкові), потенційні (тобто приховані), перманентні (тобто постійні, безперервні) і тотальні (тобто всезагальні). Відповідно, не існує на Землі людини, якій би не загрожували небезпеки. Але є безліч людей, які про це не підозрюють. Їх свідомість працює у режимі відчуження від реального життя, бо однією з особливостей людської свідомості є те, що вона не надає пріоритетного значення інформації, яка носить імовірнісний характер.
Попередження та запобігання потенційного небезпеки – основна формула безпеки життєдіяльності [5, с.15].
Дата добавления: 2015-10-09; просмотров: 1933;