Особливості ідентифікації ризику у соціальних та екологічних системах

Процес управління безпекою повинен включати ідентифікацію факторів ризику, оцінку ризику, управління ризиком.

Ідентифікація факторів ризику передбачає виявлення всіх джерел небезпеки (загроз), подій, ініціюючих виникнення аварій або надзвичайних ситуацій, опис об`єктута існуючих засобів захисту, можливих сценаріїв перебігу подій та їх ранжування.

У термінах теорії ризику прийнято проводити аналіз подій, імовірність яких дорівнює 1 (наприклад, забруднення навколишнього середовища). У такому разі термін "ризик" еквівалентний терміну "збиток", і відповідно величина ризику кількісно дорівнює величині збитку.

Для аналізу ризику, встановлення його припустимих меж у зв’язку з вимогами безпеки і прийняттям управлінських рішень необхідна:

• наявність інформаційної системи, що дозволяє оперативно контролювати існуючі джерела небезпеки і стан об’єктів можливого ураження, зокрема, статистичних матеріалів з екологічної епідеміології;

• звітність про передбачувану господарську діяльність, проекти, технічні рішення, що можуть впливати на рівень екологічної безпеки, а також програми для вірогідної оцінки, пов’язаної з нею ризиком;

• експертиза безпеки і складання альтернативних проектів та технологій, що є джерелами ризику;

• розробка техніко-економічної стратегії збільшення безпеки і визначення оптимальної структури витрат для управління величиною ризику і її зниження до прийнятного рівня із соціальної, економічної й екологічної точок зору;

• складання ризикологічних прогнозів і аналітичне визначення рівня ризику, при якому припиняється ріст числа екологічних уражень;

• вплив на суспільну думку і пропаганда наукових даних про рівні ЕР.

Для визначення серйозності небезпеки існують різні критерії. Категорії серйозності небезпеки встановлюють кількісне значення відносної серйозності ймовірних наслідків небезпечних умов. Розрізняють:

І категорія – катастрофічні небезпеки;

ІІ категорія – критичні небезпеки;

ІІІ категорія – граничні небезпеки;

ІV категорія – незначні небезпеки.

Існує низка ознак ризиків природних, соціальних, фінансових, бізнесових та інших, за якими їх можна класифікувати на окремі види. Сфери безпеки життєдіяльності стосуються такі види ризиків:

ü за масштабами розповсюдження – ризики стосовно людини, групи людей, населення регіону, нації, всього людства;

ü з позицій доцільності – обґрунтований та необґрунтований (безглуздий) ризики;

ü за волевиявленням – добровільні та вимушені ризики;

ü стосовно до сфери людської діяльності – економічний, побутовий, виробничий, політичний, соціальний ризики та ризик у природокористуванні;

ü за ступенем припустимості – знехтуваний, прийнятний, гранично допустимий, надмірний ризики [2, с.20].

На практиці досягти нульового рівня ризику, тобто абсолютної безпеки, неможливо. Прямим наслідком неможливості забезпечення нульового рівня ризику є необхідність зниження ризику до деякого допустимого рівня.

Сучасна концепція безпеки життєдіяльності базується на досягненні саме допустимого (прийнятного) ризику. Допустимий рівень ризику формується індивідуальною та суспільною свідомістю і є функцією соціального, економічного та культурного рівня розвитку суспільства.

Концепція допустимого ризику – досягнення такого малого ризику, який, з одного боку, є технічно можливим, а з іншого – допустимим суспільством на певному етапі свого розвитку [1, с.155].

Причиною виникнення ризиків є невизначеність, яка існує у кожному виді діяльності. Поряд із відомими ризиками, тобто такими, які названі, оцінені і для яких можливе планування дій з метою протистояння можливій їх реалізації, мають місце і невідомі ризики – невизначені, приховані ризики і небезпеки, які складно передбачити.

Тема 2. Джерела потенційних небезпек зовнішнього і внутрішнього середовища організації (підприємства, установи)

Науково-технічний прогрес та пов'язані з ним механізація і автоматизація, впровадження інформаційних технологій, застосування нових матеріалів, збільшення швидкості машин потужності установок, використання більш ефективних джерел енергії, привносить в сучасний процес життєдіяльності низку переваг та зручностей, робить працю більш продуктивною та з меншими фізичними навантаженнями. В той же час виникають нові небезпеки, які за своїм впливом та наслідками значно переважають попередні. Це обумовлено:

- впровадженням принципово нових технологій та видів техніки, розвитком атомної енергетики, освоєнням космічного простору та ін.;

- зростанням споживання всіх видів енергії та природних ресурсів;

- глобальними змінами природного середовища ("парниковий" ефект, озонові діри, кислотні дощі тощо);

- збільшенням концентрації та виникненням нових

- забруднювачів навколишнього середовища (природного і виробничого), зокрема високотоксичних хімічних сполук, мутагенних та канцерогенних органічних речовин та ін.;

- посиленням інформаційного тиску на психіку людини, що спричинює значну кількість психічних розладів;

- появою нових захворювань (наркоманії, СНІДу та ін.);

- посиленням військового протистояння в локальних та міжнаціональних конфліктах, поширенням тероризму, загостренням криміногенної обстановки.

Надзвичайна ситуація- порушення нормальних умов життя і діяльності людей на об'єкті або території, що спричинена аварією, катастрофою, стихійним лихом, епідемією, епізоотією, пожежею, використанням засобів масового враження, яке призвело або може призвести до людських чи матеріальних втрат.

Виходячи з визначення, що подано в Законі "Про цивільну оборону України", до надзвичайної ситуації відносяться події, які характеризуються однією або кількома ознаками, що притаманні надзвичайним ситуаціям.

Ознаки надзвичайної ситуації:

- небезпека для життя і здоров'я значної кількості людей;

- суттєве порушення екологічної рівноваги;

- повне або часткове припинення господарської діяльності;

- значні матеріальні та економічні збитки. Надзвичайні події, що спричинили НС, можуть бути класифіковані за:

- суттю та характером події;

- найважливішими ознаками прояву;

- характером вражаючих факторів та джерел небезпеки;

- масштабами ураження та впливу;

- місцем виникнення;

- основними причинами виникнення;

- інтенсивністю протікання;

- характером впливу.

Серед джерел небезпеки виділяють три групи чинників: природні, техногенні, соціальні.

Група чинників небезпеки, що належать до природної сфери (екологічних чинників) характеризує несприятливий вплив на людину та всі інші живі організми природного середовища. До цієї групи відносяться кліматичні, грунтові, геоморфологічні, біотичні чинники.

Кліматичні чинники небезпеки залежать від надходження сонячної радіації до поверхні Землі, переміщення повітряних мас, коливання атмосферного тиску, розподілу тепла та вологи, які викликають різкі похолодання та настання спеки, проливні дощі, бурі, урагани, шторми та ін.

Ґрунтові чинники небезпеки визначаються особливостями різних типів ґрунтів, можливостями виникнення ерозії, зсувів, обвалів, утворення ярів. Руйнування ґрунтів може створити загрозу для сільського господарства, шляхів сполучення, водопостачання, житлових та виробничих будівель тощо.

Геоморфологічні чинники небезпеки викликані особливостями будови геологічних структур надр Землі, рельєфом, схильністю до землетрусів, вулканічної діяльності та ін.

Біотичні чинники небезпеки враховують вплив на людину рослин, тварин, вірусів, мікробів. До них можна віднести загрозу здоров'ю та життю людини з боку хижих звірів, птахів, отруйних рослин та тварин, перенесення інфекцій комахами та хворими тваринами, а також опосередкований вплив живих організмів, наприклад, через хімічні виділення (екскременти) та залишки тварин, що не розклалися до кінця.

До чинників небезпеки в техногенній сфері відносяться технічні, санітарно-гігієнічні, організаційні та психофізіологічні.

Технічні чинники небезпеки визначаються рівнем надійності та ступенем ергономічності устаткування, застосуванням в його конструкції захисних загороджень, запобіжних пристроїв, засобів сигналізації та блокування, досконалістю технологічних процесів, правильною послідовністю виконуваних операцій тощо.

Санітарно-гігієнічні чинники небезпеки виникають при підвищеному вмісті в повітрі робочих зон шкідливих речовин, недостатньому чи нераціональному освітленні, підвищеному рівні шуму, вібрації, незадовільних мікрокліматичних умовах, наявності різноманітних випромінювань вище допустимих значень, порушенні правил особистої гігієни та ін.

Організаційні чинники небезпеки характеризують структуру виробничих взаємозв'язків, систему правил, норм, інструкцій, стандартів стосовно виконання робіт, планово-попереджувального ремонту устаткування, організацію нагляду за небезпечними , роботами, використанням устаткування, механізмів та інструменту за призначенням тощо.

Психофізіологічні чинники небезпеки визначаються втомою працівника через надмірну важкість і напруженість роботи, монотонність праці, хворобливим станом людини, її необережністю, неуважністю, недосвідченістю, невідповідністю психофізіологічних чи антропометричних даних працівника використовуваній техніці чи виконуваній роботі.

До чинників небезпеки в соціальній сфері відносяться державно-правові, етно-соціальні, інформаційні, психологічні.

Державно-правові чинники небезпеки обумовлені відсутністю або ж недостатньою проробкою законодавчо-правової бази, загальнообов'язкових норм поведінки, що встановлені чи санкціоновані державою, а також слабкою державною гарантією охорони правопорядку. Це призводить до зростання протиправних дій, тероризму, злочинності та криміналізації суспільства, виступів окремих верств суспільства на захист своїх прав.

Етно-соціальні чинники небезпеки залежать від особливостей побуту, звичаїв, культури, релігії етнічної спільності людей, що історично склалася. Недостатня увага, утиски, обмеження в проживанні та діяльності окремих народностей, націй можуть сприяти виникненню міжнаціональних конфліктів, що становлять небезпеку не лише для життя окремих людей, але й цілісності держави.

Інформаційні чинники небезпеки визначаються надмірним інформаційним тиском на суспільство, психологічними закономірностями створення, передачі та сприйняття інформації, а також ефектами, що виникають у суспільстві в результаті її розповсюдження. Цей чинник небезпеки почав проявлятись особливо сильно останнім часом, коли засоби масової інформації досягли високого рівня розвитку.

Психологічні чинники небезпеки проявляються в порушеннях правил поведінки і діяльності людей, а також їх психологічних характеристик. Поява психічно неврівноважених людей, маньяків, терористів, сект, антисоціальних угруповань створює небезпеку для нормальної життєдіяльності суспільства.

Перераховані вище чинники підтверджують об'єктивні умови існування широкого спектру небезпек, різноманітних за походженням та сферою прояву. Теперішній час характеризується розвитком процесу наростання небезпек.

За масштабом та глибиноюнадзвичайні ситуації (НС) поділяють на:

- локальні,

- об'єктові,

- місцеві,

- регіональні,

- національні,

- глобальні.

ЛокальнаНС: загроза її виникнення та поширення наслідків обмежена виробничим приміщенням.

Об'єктоваНС обмежена територією об'єкта.

МісцеваНС обмежена територією населеного пункту, району чи області.

РегіональнаНС обмежена територією декількох областей, краю чи суміжних країн.

НаціональнаНС: наслідки охоплюють великі території держави, але не виходять за її кордони.

ГлобальнаНС: загроза її виникнення та поширення наслідків - континент або значна його частина чи планета в цілому.

Основними вражаючими чинниками надзвичайних ситуацій є:

- механічні (вибухова хвиля, падіння з висоти, падіння зруйнованих будівельних конструкцій та інших важких предметів тощо);

- хімічні (сильнодіючі отруйні речовини (СДОР));

- радіаційні (іонізуючі випромінювання у разі аварій на об'єктах, які використовують ядерне паливо та радіонукліди);

- термічні (високі та низькі температури);

- психологічні (паніка);

- біологічні (бактеріальні засоби, токсини).

Ці чинники можуть діяти одночасно або послідовно, зумовлюючи численні, поєднані, комбіновані ураження різного ступеня.