Органи управління, сили і ресурси з попередження та реагування на НС на державному рівні.

Держаними органами управління у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру є:

1) Кабінет Міністрів України;

2) Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади, до компетенції якого віднесене питання захисту населення від НС;

3) Інші спеціально уповноважені центральні органи (це науково дослідні і проектні інститути тощо);

4) Місцеві органи виконавчої влади в межах повноважень визначених Законом України «Про захист населення і територій від НС…»

5) Органи місцевого самоврядування в межах повноважень визначених законом.

Координацію діяльності органів виконавчої влади у сфері захисту населення і територій від НС здійснюють: Рада національної безпеки і оборони України, Кабінет Міністрів України.

У разі необхідності Кабмін України утворює спеціальні комісії загальнодержавного, регіонального, місцевого та об’єктивного рівнів (Стаття 28 Закону України «Про захист населення і територій від НС техногенного та природного характеру» від 8 червня 2000р.)

До сил цивільного захисту належать:

- оперативно – рятувальна служба цивільного захисту;

- спеціальні, аварійно – рятувальні формування та їх підрозділи (воєнізовані);

- спеціальні служби центральних і інших органів виконавчої влади на які покладено завдання цивільного захисту;

- формування особливого періоду;

- авіаційні та піротехнічні підрозділи;

- технічні служби та їх підрозділи;

- підрозділи забезпечення та матеріальних ресурсів.

Потреби цивільного захисту у військовій техніці, приладах і спеціальному майні задовольняються центральними органами виконавчої влади, уповноваженими з питань матеріальних ресурсів та економіки з оплатою замовником – виробником вартості виділених матеріальних ресурсів (відповідно до статті 14) [40]

Загальні норми законодавства підзаконних актів, стандартів і технічних та адміністративні умови, що регламентують механізми регулювання безпеки, і зменшення ризиків та наслідків НС.

У питаннях нормативно – правового регулювання безпеки життєдіяльності не буває першорядних і другорядних правових і нормативних документів, однак є базові документи, на основі яких надалі розробляються всі інші.

Деякі з основних нормативно-правових документів з БЖД будуть наведені далі.

КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ (прийнята на п’ятій сесії Верховної Рада України 28 червня 1996 року з урахуванням останніх змін станом на 20.03.2012р.)

Основні положення БЖД наведені в Конституції України [41].

• «Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави» (Ст. 3);

• «Забезпечення екологічної безпеки і дотримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідку Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави» (ст. 16)

• «Кожна людина має невід'ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов'язок держави - захищати життя людини. Кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань» (ст. 27);.

• «Кожен має право на повагу до його гідності. Жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам» (Ст. 28);

• «Кожна людина має право на волю та особисту недоторканність. Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом. Про арешт або затримання людини має бути негайно повідомлено родичів заарештованого або затриманого. Затримана особа негайно звільняється якщо протягом сімдесяти двох годин їй не вручено вмотивованого рішення суду про утримання під вартою» (ст. 29);

• «Кожному гарантується недоторканність житла» (сг. ЗО);

• «Кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України (ст. 33)

• «... Кожен має правова на працю, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах забороняється» (ст. 43);

• «Кожен, хто працює, має право на відпочинок» (ст. 45);

• «Громадяни мають право на соціальний захист» (ст. 46)

• «Кожен має право на житло» (ст. 47);

• «Кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло» (ст.48);

• «Кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування» (ст. 49)

• «Кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена» (ст. 50);

• «Кожен зобов'язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані їм збитки» (ст. 66);

• «... Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина» (ст. 102);

• «Кабінет міністрів України ... забезпечує ... проведення політики у сферах праці і занятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування ...» (ст. 116).

Закон України "Про об'єкти підвищеної небезпеки" від 18 січня 2001 року і доповненнями та змінами від 15 травня 2003 року №762-ІУ визначає правові, економічні, соціальні та організаційні основи діяльності, пов'язаної з об'єктами підвищеної небезпеки, і спрямованої на захист життя і здоров'я людей та довкілля від шкідливого впливу аварій на цих об'єктах шляхом запобігання їх виникнення, обмеження (локалізації) розвитку і ліквідації наслідків[14].

В статті 3 наведені види державного нагляду та контролю у сфері діяльності, пов'язаної з об'єктами підвищеної небезпеки, які здійснюють уповноваженні законами органи влади, в тому числі спеціально уповноважені центральні органи влади та ті їх відповідні територіальні органи, до відання яких, відповідно закону, внесені наступні питання:

• охорони праці;

• забезпечення економічної безпеки та охорони навколишнього природного середовища;

• захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру;

• пожежної безпеки;

• санітарно-епідеміологічної безпеки;

• містобудування.

Безумовно, дотримання цих факторів є надзвичайно важливим для нормального існуванні суспільства в цілому і кожної людини окремо.

Стаття 8 містить обов'язки суб'єктів господарської діяльності, головним з них є:

• Вжиття заходів, направлених на запобігання аваріям, обмеження і ліквідацію їх наслідків та захист людей і довкілля від їх впливу;

• Повідомляти про аварію, що сталися на об'єкті підвищеної небезпеки і вжиті заходи;

• Забезпечувати експлуатацію об'єктів підвищеної небезпеки з додержанням мінімально можливого ризику.

В статті 9суб'єкт господарської діяльності ідентифікує об'єкти підвищеної небезпеки відповідно до кількості небезпечних речовин, а Кабінет міністрів встановлює порогові маси небезпечних речовин та затверджує класифікацію об'єктів підвищеної небезпеки і порядок їх обліку.

Стаття 10 містить декларацію безпеки, яку підприємець готує і подає до місцевих органів виконавчої влади, несучи відповідальність за достовірність даних, а також декларації безпеки об'єкта підвищеної небезпеки.

В статті 11наводяться плани локалізації і ліквідації аварії на об'єктах підвищеної небезпеки, які переглядаються кожні 5 років.

Стаття 12 передбачає порядок будівництва і/або реконструкцію об'єктів підвищеної небезпеки, який вимагає наступні кроки від суб'єкта господарської діяльності:

1. Одержати дозвіл на будівництва об'єкта підвищеної небезпеки, а попередньо одержати згоду відповідної міської чи селищної ради на розміщення такого об'єкту;

2. Подання заяви, до якої слід додати:

- а) Техніко – економічне обґрунтування, можливі аварії та наслідки;

- б) Висновки державних експертиз, а також громадських експертиз ( у разі їх наявності)

- в) Повідомлення через засоби масової інформації та громадські обговорення (мета реалізації проекту, можливі наслідки впливу на життєдіяльності людей та довкілля, заходи і засоби запобігання аваріям та захисту людей і довкілля);

Виконавчі органи протягом 5-ти днів від дати отримання заяви повідомляють через засоби масової інформації адресу, на яку кожна юридична і фізична особа може протягом одного місяця з дати опублікування надіслати в письмовій формі свої пропозиції про доцільність реалізації проекту. Адміністрація в строк не більше 6 місяців з дати повідомлення розглядає це на відкритих засіданнях, час і місце яких повідомляється через засоби масової інформації.

Стаття 13 містить порядок надання дозволу на експлуатацію об'єктів підвищеної небезпеки. (приклад отримання дозволу на реконструкцію та подальшу експлуатацію об’єктів підвищеної небезпеки)

Суб’єкт господарської діяльності подає до відповідних обласної, Київської або Севастопольської, міської держадміністрації заяву на отримання дозволу, до якої додається:

1. Декларація безпеки;

2. Договір обов’язкового страхування відповідальності за шкоду, яка може бути заподіяна;

3. План локалізації і ліквідації аварії;

4. Копію дозволу на будівництво або реконструкцію;

5. Висновки державних і громадських експертиз;

6. Копію рішення відповідної ради про надання згоди на розміщення об’єкта підвищеної небезпеки на території села, селища, міста.

Закон України «Про перевезення небезпечних вантажів» - № 1644-ІІІ від 6 квітня 2000 р. в розділі ІІ містить права та обов’язки суб’єктів перевезення небезпечних вантажів.