Соціологічні пояснення причин девіації

Досвід дослідження соціальних девіацій свідчить про те, що пояснити девіантну поведінку на основі лише одного підходу або концепції неможливо, а усі спроби такого пояснення виявляються хибними та однобічними. В основі феномену соціальної девіації лежить сукупність багатьох соціальних та психологічних факторів.

Об’єктами дослідження в соціології девіантної поведінки виступають види відхилень: культурні та психічні. Культурні відхилення – відхилення поведінки певної соціальної спільноти від норм культури. Прикладом можуть слугувати молодіжні субкультури з яскраво вираженою девіантністтю, як-то футбольні уболівальники, скінхеди, хіпі. Психічні девіації зумовлені психічними відхиленнями, які виражаються в особистісній дезорганізації – сексуальні відхилення, алкоголізм, наркоманія і т. д. Проте особистісна дезорганізація далеко не єдина причина девіантної поведінки; подекуди психічно хворі особи можуть повністю дотримуватись усіх правил і норм суспільства. Дослідженням таких девіацій займається як соціологія, так і психологія; індивідуальні та групові. Індивідуальні – свідоме недотримання окремим індивідом норм суспільства; групові – підпорядковане положення члена девіантної групи стосовно її субкультури. Прикладом можуть бути члени організованих кримінальних угруповань або підлітки з неблагополучних родин, що мешкають переважно на вулиці, і мають свої «моральні кодекси», «закони» і культурні норми – звичайно девіантні. первинні та вторинні. Під первинним відхиленням розуміють таку поведінку особистості, яка відхиляється, але в цілому відповідає загальновизнаним культурним нормам і не кваліфікується як соціально

девіантна. Вторинними відхиленнями називають таки відхилення від існуючих у групі норм, що соціально визначаються як девіантні. Девіантість поведінки завжди оцінюють з точки зору культури, усталеної в даному суспільстві, тому важливим критерієм аналізу девіантної поведінки є її поділ на культурно схвалювану та культурно засуджувану. Соціальносхвалювану девіантну поведінку зумовлюють такі якості індивіда, як: надінтелектуальність, що може розглядатись як спосіб поводження, який приводить до соціально схвалюваних відхилень лише в разі досягнення обмеженого числа соціальних статусів – переважно діяльність у сфері науки або культури; особливі схильності, які сприяють виявленню унікальних якостей у дуже вузьких, специфічних галузях діяльності; надмотивація, що часто служить компенсацією за утиски і переживання, перенесені в дитинстві та юності, і мотивує загострене прагнення до самореалізації; особистісні якості – такі риси і властивості характеру, що сприяють надзвичайному розвитку особистості та досягненню нею соціальних вершин. Здебільшого суспільство заохочує і винагороджує соціальні відхилення, що виявляються у вигляді високої соціальної активності та неординарних досягнень, спрямованих на розвиток загальновизнаних суспільних цінностей. Порушення ж моральних норм и законів завжди кваліфікується як культурно засуджувані девіації, які засуджуються і караються.

3.Соціальні відхилення можуть бути класифіковані за кількома принципами, які відображають усю їх різноманітність, та визначають шляхи впливу на них. Найпоширенішим є поділ відхилень в залежності від типу порушуваної норми (право, мораль, правила спілкування тощо). При цьому негативні відхилення діляться на злочини та інші правопорушення (карні, адміністративні, цивільні, трудові, фінансові тощо), аморальні вчинки. Практичне значення цієї класифікації полягає у тому, що від неї залежить, які саме санкції, та процедури вияву та покарання винних будуть застосовані у кожному окремому випадку.

Інша класифікація базується на прийнятті чи запереченні індивідом цілей суспільства та соціально схвалених засобів їх досягнення (Р.Мертон). Відповідно до неї конформізм означає згоду з цілями суспільства та застосування законних засобів їх досягнення; інновація погоджується з цілями, але заперечує загальновизнані засоби їх досягнення, одночасно пропонуючи свої, альтернативні; ритуалізм пов'язаний із запереченням цілей при визнанні засобів; ретритизм виникає тоді, коли індивід водночас відкидає і соціально схвалені цілі, і засоби їх досягнення.

Класифікувати соціальні девіації можна за елементами внутрішньої структури: за суб’єктом девіантної поведінки виділяють поведінку індивідуума, що відхиляється від норми, громадян, посадових осіб, неформальних соціальних груп; за об’єктом девіантна поведінка може бути віднесена до різних сфер суспільного життя, до різної соціальної спрямованості (інтересів особистості, соціальної групи, чи суспільства в цілому), до конкретних цінностей та інтересів як до безпосередніх об’єктів правопорушень або кримінальних вчинків (життя, здоров’я, майно тощо); за об’єктивною стороною виділяють соціальні відхилення, що здійснюються шляхом діяльності або бездіяльності і тим самим сприяють виникненню конкретних шкідливих наслідків; за суб’єктивною стороною девіантна поведінка характеризується різною мотивацією, різними цілями, різним ступенем передбачення та бажання можливих наслідків.

Боротьба з соціальними девіаціями та їх профілактика – природна функція суспільства яка здійснюється засобами соціального контролю. Проте досі більшість засобів соціального контролю та профілактики ґрунтується на емоціях, ілюзіях та догмах, а не на реальних закономірностях соціальних процесів. Як правило, найбільш результативними засобами боротьби з соціальними девіаціями виявляються заборонно-репресивні

заходи. Проте, повноцінний соціальний контроль – це сукупність засобів та методів впливу суспільства на небажані (девіантні) форми поведінки. Звідсіля, соціальний контроль може бути ефективним лише за умови використання усього спектра його дійових механізмів з урахуванням особливостей суспільства та самих відхилень. До таких механізмів можна

віднести контроль:

- здійснюваний із зовні, в тому числі шляхом покарань та санкцій;

- внутрішній, забезпечуваний інтеріоризацією соціальних норм та цінностей;

-побічний, викликаний самоідентифікацією з референтною «законослухняною групою»;

Велике значення має також розширення кола різноманітних засобів досягнення цілей та задоволення потреб, альтернативних протиправним або аморальним.