Формування студентського контингенту.

Кафедра ТМФВ

ЛЕКЦІЯ № 4

з дисципліни ВСТУП ДО СПЕЦІАЛЬНОСТІ

тема: ОСНОВИ НАУКОВО-ДОСЛІДНОЇ РОБОТИ.

НАВЧАННЯ І ПОБУТ СТУДЕНТІВ

ВИЩОГО НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ

(1 година)

для студентів І курсу факультету фізичного виховання
(шифр і назва навчальної дисципліни)

напряму підготовки 0102 Фізичне виховання, спорт і здоров'я людини*

(шифр і назва напряму підготовки)

для спеціальності 6.010201. Фізичне виховання

(шифр і назва спеціальності (тей)

спеціалізації методика туристичної роботи; захист Вітчизни;

спорт (за видами діяльності); здоров’я людини

Розробила:

к.п.н., доцент кафедри ТМФВ

Литвиненко О.М.

Миколаїв - 2014

Лекція 4

ОСНОВИ НАУКОВО-ДОСЛІДНОЇ РОБОТИ.

НАВЧАННЯ І ПОБУТ СТУДЕНТІВ

ВИЩОГО НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ

Метою лекції є ознайомлення студентів зі структурою і змістом науково-дослідної роботи в системі вищої освіти. Вивчення прав та обов’язків студентів і організації виховного процесу у ВУЗі.

Завдання лекції:

1. Розширити уявлення студенів про значення, структуру і зміст науково-дослідної роботи у вищому навчальному закладі.

2. Вивчити особливості формування студентського колективу у ВУЗі, права і обов’язки студентів.

План

1. Загальні принципи наукової творчості. Основні методи наукового

дослідження у сфері фізичного виховання і спорту. Робота над

статтями і доповідями.

2. Формування студентського контингенту. Права і обов’язки студентів

Вузів. Організація виховного процесу у вищому навчальному закладі

освіти.

Ключові слова: науково-дослідна робота, метод, теорія, експеримент, виховний процес, права і обов’язки студентів.

Основні поняття лекції: змісттаосновні методи наукового дослідження у фізичній культурі і спорті, формування студентського контингенту.

1.Загальні принципи наукової творчості. Основні методи наукового дослідження у сфері фізичного виховання і спорту.

Робота над статтями і доповідями

Отримання наукових результатів, їх аналіз, опис та оформлення у вигляді наукової продукції мають свої принципи, методи, техніку і технологію.

Авторитет науковця визначається насамперед результатами його праці, ерудицією та кваліфікацією.

Під ерудицієюрозуміють широке і глибоке знання не тільки тієї галузі науки, в якій працює вчений, а й суміжних. Най­більш достовірні та міцні знання здобуваються із першоджерел. Вчений піддає їх критичному аналізу, творчій переробці, сис­тематично використовує у своїй діяльності.

Кваліфікація вченого— це поєднання ерудиції та його твор­чих навичок у проведенні теоретичної й експериментальної роботи.

Будь-яке наукове дослідження від творчого задуму до кінце­вого оформлення наукової праці здійснюється індивідуально. Проте можна визначити деякі загальні методологічні підходи до його проведення.

Сучасне науково-теоретичне мислення намагається дійти до суті явищ і процесів, які вивчаються. Це стає можливим за умови цілісного підходу до об'єкта вивчення, розгляду його у виник­ненні і розвитку, тобто застосування історичного аспекту.

Відомо, що нові наукові результати і раніше накопичені знан­ня перебувають у діалектичній взаємодії. Краще і прогресивне із старого переходить у нове і надає йому сили та дієвості. Іноді забуте старе знову відроджується на новому науковому підґру­нті і набуває немов би другого життя, але в іншому, більш до­сконалому вигляді.

Вивчати в науковому сенсі — це означає бути науково об'­єктивним. Не можна відкидати факти тільки тому, що їх важко пояснити або знайти їм практичне застосування. У науці мало встановити якийсь новий науковий факт, важливо дати йому пояснення зпозицій сучасної науки, з'ясувати його загально пізнавальне, теоретичне або практичне значення.

Нагромадження наукових фактів у процесі дослідження — завжди творчий процес, в основі якого лежить задум ученого, його ідея. У філософському визначенні ідея являє собою про­дукт людської думки, форму відображення дійсності.

Метод— це сукупність прийомів чи операцій практичного або теоретичного освоєння дійсності, підпорядкованих вирі­шенню конкретної задачі.

У кожному науковому дослідженні можна виділити два рівні:

1) емпіричний, на якому відбувається процес нагромаджен­ня фактів;

2) теоретичний — досягнення синтезу знань (у формі нау­кової теорії).

Згідно з цими рівнями, загальні методи пізнання можна поділити на три умовні групи:

— методи емпіричного дослідження (спостереження, порі­вняння, вимірювання, експеримент);

— методи, використовувані на емпіричному та теоретично­му рівнях (абстрагування, аналіз і синтез, моделювання, індукція та дедукція);

— методи теоретичного дослідження (ідеалізація, формалі­зація, аксіоматичний метод, гіпотеза та припущення, іс­торичний метод, системний підхід, декомпозиція).

Теорія— система знань, яка описує і пояснює сукупність явищ певної частки дійсності і зводить відкриті в цій галузі закони до єдиного об'єднувального початку (витоку). Теорія будується на результатах, отриманих на емпіричному рівні до­сліджень. У теорії ці результати впорядковуються, вписуються у струнку систему, об'єднану загальною ідеєю, уточнюються на основі введених до теорії абстракцій, ідеалізацій та принципів.

Теорія має бути евристичною, конструктивною і простою.

Вирішальною основою наукового пізнання є практика.Роль практики полягає у створенні матеріально-технічних засобів наукового дослідження.

Наукове пізнання покликане освітлювати шлях практиці, на­давати теоретичні основи для вирішення практичних проблем. Тому воно має випереджувати практику завдяки елементові наукового передбачення. Проте практика — це не тільки вихі­дний пункт і мета пізнання, а й вирішальне підґрунтя цього складного процесу.

Таким чином, виростаючи з практики і розвиваючись на її основі, наукове пізнання набуває великого значення для неї самої. Воно сягає сутності явищ, розкриває закони їх існуван­ня та розвитку, тим самим вказуючи практиці можливості, шляхи і способи впливу на ці явища та зміни згідно з їхньою об'єкти­вною природою.

Наведемо приклади використання найпоширеніших методів наукового дослідженняу сфері фізичного виховання та спорту.

Відомо, що ті або інші явища можуть вважатися науковими фактами лише тоді, коли вони можуть багаторазово відтворю­ватися в експериментальних умовах.

Педагогічний експериментстворює можливості для подібно­го відтворення тих явищ, які вивчаються. Характерною рисою педагогічного експерименту як методу дослідження, є сплано­ване втручання людини у явище, яке вивчається. Суть втручан­ня у природний хід педагогічного процесу зводиться, як правило, до штучного відокремлення якої-небудь однієї сторони ана­лізованого процесу із багатогранності існуючих зв'язків. Тому тільки експеримент дає можливість вивчити одну із сторін про­цесу, тимчасово абстрагуючись (ізолюючись) від всіх інших сто­рін. Експеримент — це одна із сфер людської практики, в якій здобуваються наукові факти шляхом спеціального створення необхідних за завданнями дослідження умов, що виключають побічні впливи на підсумковий результат, а також шляхом по­вторного відтворення явища, яке вивчається.

Об'єктом вивчення у педагогічному експерименті можуть бути існуючі в практиці педагогічні положення, теоретичні про­позиції з метою отримання наукових фактів і встановлення об'єктивних законів фізичного виховання.

При цьому, чинники, які беруться для порівняльного аналі­зу в експерименті, повинні різко відрізнятись, навіть вміщува­ти елемент протилежності (диспарадність). Вивчаючи, напри­клад, ефективність розвитку швидкості в комплексі з розвит­ком всіх інших якостей, необхідно, щоб зміст занять експериментальних груп у порівнянні із змістом занять конт­рольних груп, докорінно відрізнявся обсягом вправ на швидкість.

Проведення будь-якого педагогічного експерименту пови­нно відповідати обов'язковому правилу: його зміст, методи про­ведення в жодному разі не повинні суперечити загальним прин­ципам навчання і виховання.

Педагогічні експерименти, в яких епізодично використову­ються методи контрольних випробувань, реєстрація техніки виконання фізичних вправ, методи морфо-фізіологічних дослі­джень, будуються за такою схемою: початкове дослідження — проведення занять — проміжне (поточне) дослідження — про­ведення занять — підсумкове (кінцеве) дослідження.

Тимчасові інтервали між початковим, проміжним і підсумко­вим дослідженнями варіативні і залежать від багатьох причин: завдань дослідження, застосованих методів дослідження, реаль­них умов реалізації експерименту тощо. Наприклад, у експери­ментах, які визначають ефективність активного відпочинку в процесі класних занять, рекомендується проводити дослідження в проміжку від 3 до 6 місяців, при тому, що істотні зрушення можуть спостерігатися лише через 6—7 місяців.

Педагогічні експерименти поділяються на такі види: приро­дний, модельний і лабораторний.

Природний педагогічний експериментхарактеризується непо­мітними для досліджуваних змінами звичайних умов навчання і виховання. В залежності від способу комплектування експе­риментальних і контрольних груп за кількістю, природний екс­перимент може проводитися у вигляді дослідного уроку (на­вчання і виховання відбуваються за планом звичайної системи класно-урочних занять) і у вигляді експериментального занят­тя, які вирішують те або інше експериментальне завдання в тих самих природних умовах навчально-виховного процесу, але з меншою кількістю досліджуваних. Кожний із вказаних різно­видів застосовується в залежності від поставлених завдань. Най­цінніші результати можуть бути у тому випадку, коли в експе­рименті поєднуються обидва різновиди.

Модельний експериментхарактеризується значними зміна­ми типових умов фізичного виховання, які дають можливість ізолювати явища, що вивчаються, від сторонніх впливів.

Лабораторний експериментхарактеризується чіткою станда­ртизацією умов, які дають можливість максимально ізолювати досліджуваних від впливу змінних умов довкілля. Для вирішен­ня педагогічних завдань його роль зводиться в основному для розробки фізіологічних і психологічних питань.

Перераховані види педагогічних експериментів за напрямом ' бувають: абсолютним або порівняльним. Абсолютний експери­ментпроводиться тоді, коли ставиться мета пізнати явище без порівняння з іншими явищами, порівняльний експеримент— щоб встановити рівень ефективності різних методів навчання, засо­бів й т. ін.

В залежності від обраної схеми побудови порівняльні експе­рименти бувають прямими, перехресними і багатофакторними з декількома рівнями.

Прямий експериментє найпростішим різновидом педагогіч­ного експерименту, коли в експериментальних і контрольних групах після проведених серій занять визначають результатив­ність чинників, які вивчались.

Перехресний експериментмає більш складну побудову, яку схематично можна виразити таким чином:

При необхідності порівняння не двох чинників, а трьох-чотирьох застосовують відповідно побудову експерименту за схе­мою латинського квадрату:

1 - 2 - 3 - 4

2 – 3 – 4 - 1

3 – 4 - 1 - 2

4 - 1 - 2 - З

Однак, рівень сучасної науки надає можливість вирішити і більш складніші завдання. Так, схема багатофакторного експери­ментунадає можливість вивчати в порівнянні не тільки ефектив­ність декількох однорідних чинників, але й виявляти залежність між декількома групами диспарадних чинників. Суть подібного експерименту розкривається на такому прикладі. Допустимо, по­трібно встановити вплив занять фізичними вправами на організм учнів в залежності від: а) кількості уроків на тиждень (1 чинник); б) кількості повторень фізичних вправ на одному уроці (2 чин­ник); в) тривалості інтервалу відпочинку між повтореннями на одному уроці (3 чинник). Кожний із трьох диспарадних чинників мав два порівняльних варіанти (рівні): 1) кількість занять на тиж­день — «А» або «Б»; 2) кількість повторень на одному занятті — «В» або «Г»; 3) тривалість інтервалів відпочинку між повторення­ми на одному уроці — «Д» або «Е». За такою схемою можна ви­значити, при якому із поєднаних рівнів можна досягнути макси­мального ефекту для конкретної групи учнів.

Безпосередня реєстрація дозволяє фіксувати окремі сторо­ни навчально-виховного процесу, але без втручання дослідни­ка в хід цього процесу.

Педагогічне спостереженнявідрізняється від побутового, по-перше, конкретністю об'єкту спостереження, по-друге, наявні­стю специфічних прийомів реєстрації (спеціальних протоко­лів, умовних позначень при записах тощо).

Об'єктами педагогічних спостережень можуть бути лише ті сторони процесу фізичного виховання та спортивного трену­вання, які можна фіксувати без порушення процесу навчання і виховання. Крім цього, спостереження є об'єктивними лише тоді, коли предметом вивчення є чітко видимий факт.

Педагогічні спостереження в галузі фізичного виховання можуть бути направлені на виявлення і оцінку:

— тривалості процесу (час пропливання дистанції тощо);

— величини просторових переміщень тих, хто займається або приладу (довжина розбігу в стрибках, дальність польо­ту спису і т.п.);

— кількісної сторони процесу (кількість кроків бігуна, пе­редач м'яча, ударів у боксі тощо);

— характеру просторового переміщення (напружене, різке, плавне тощо);

— зовнішніх умов (температура повітря, сила і напрям віт­ру тощо);

— змісту навчального процесу (завдання заняття, комплекс застосованих вправ, дозування навантаження тощо);

— застосованих методів виконання вправ (повторний, інтервальний, перемінний методи);

— техніки виконання вправ (форма і характер рухів в техні­ці виконання тієї або іншої вправи);

— тактичних прийомів і т.д.

У кожному окремому випадку виникають свої необхідні об'єкти, явища, моменти для спостереження.

Перед тим, як проводити педагогічне спостереження, дослі­дник повинен:

— визначити завдання спостереження;

— намітити об'єкти спостереження, тобто сторони педаго­гічного процесу, які будуть вивчатися;

— визначити спосіб проведення спостережень;

— підібрати прийоми фіксації отриманих даних;

— продумати методи аналізу зібраного матеріалу. Великою перевагою будуть володіти дані таких спостережень, в яких об'єкт, який вивчався, спостерігався багаторазово.

Хронометрування і хронографуваннязастосовують для визна­чення часу, використаного на виконання яких-небудь дій і його графічне зображення, яке реєструється за допомогою різних приладів (секундомірів, хроноскопів, хронографів) і відобра­жається у спеціальних протоколах хронометрування.

Стенографування і магнітофонний записзастосовується для до­кументальної фіксації повного або часткового словесного змісту заняття. Широке використання отримала стенографія рухів, тобто запис рухів умовними значками або контурними фігурками.

Контрольні випробовування (контрольні вправи)допомагають виявити рівень розвитку окремих рухових якостей, а також їх зміни під впливом навчально-виховного процесу. Комплекс­ним показником підготовленості тих, хто займається, є резуль­тати їх виступів на оцінку (наприклад на змаганнях).

Реєстрація техніки виконання фізичних вправдає можливість аналізувати і оцінювати виконання фізичних вправ за допомо­гою спеціальних приладів і пристроїв.

Так, координатографівзастосовується для вивчення техніки виконання вправ на основі механічного запису траєкторії польоту.

Динамометрія і динамографіявикористовуються для вимірю­вання і фіксування зусиль при виконанні фізичних вправ за допомогою динамометрів і динамографів.

Тензографія і пневмографіядають можливість реєструвати тиск тіла (або його частин) на опорну поверхню в процесі вправи.

Спідографіядає можливість отримати і зареєструвати величи­ну швидкості переміщення піддослідного (інколи приладу) і хара­ктер її зміни за допомогою спеціального приладу — спідографу.

Дистанціметріявикористовується для вимірювання довжини дистанції, яку долають при виконанні фізичних вправ, перева­жно циклічних.

Тредбан(спеціальна стрічка, що рухається й імітує бігову доріжку) — призначений для створення сприятливих умов ви­вчення реакції організму на біг з різною швидкістю, а також для вивчення деяких компонентів руху бігуна.

Темпометрія— підрахунок і запис частоти, кількості рухів за одиницю часу (використовується спеціальний прилад — тепінг-тест апарат).

Телеметричні дослідження техніки рухів дають можливість ре­єструвати показники розвитку фізичних якостей або техніки рухів.

Кімоциклографіядає можливість виконувати зйомки рухів точок на плівку, яка безперервно рухається.

Кінематографічний метод— при допомозі кінозйомок можна отримати низку кінограм, які змінюються через одинакові про­міжки часу.

Кіноциклографія— при допомозі проектора з кіноплівки на папір переносяться послідовні положення точок тіла. Опрацю­вання кіноциклограми дає можливість порахувати шляхи, швид­кості і прискорення окремих точок тіла, визначити точний на­прям рухів, змін суглобових кутів, виділити елементи рухів у часі (фази) і просторі.

Фотографуваннядає можливість отримати фотографії оди­ничної пози в нерухомому положенні в момент руху, а також траєкторії точки тіла, що світиться за час руху.

Хронофотографуваннядає можливість виконати ряд фотогра­фій руху через одинакові проміжки часу на нерухому пластин­ку або плівку.

Циклографіяхарактеризується тим, що з її допомогою отри­мують ряд фотографій точок тіла, що світяться, з великою час­тотою на нерухому пластинку або плівку.

Анкетуванняце, по суті, бесіда у письмовій формі для отри­мання відповідей від опитуваних на попередньо підготовлені запитання, які відображають завдання дослідження. Воно ви­користовується для аналізу поточного стану педагогічного яви­ща, для вивчення існуючого положення у практиці роботи або міркування, що відповідає проблемі дослідження.

Аналіз результатів анкетуванняне може бути підсумковим переконанням при встановленні ефективності якої-небудь ме­тодики занять. В науці кінцевим критерієм істини являється науковий факт, а не суб'єктивна думка.

Для анкетування розробляють спеціальні анкети або опитувальні картки. В анкетах питання ставляться так, що респон­дент має лише невелику кількість варіантів відповіді, напри­клад, відповідає тільки «так» або «ні». В опитувальних картках відповіді даються у розгорнутій, описовій формі.

Важливе значення у наукових дослідженням має аналіз літера­турних джерел.Дослідження, побудоване на аналізі тільки літера­турних джерел застосовується у тих випадках, коли вивчаються історичні і соціальні аспекти фізичного виховання. Найчастіше проводяться у поєднанні з аналізом документальних матеріалів,із збором анкетних даних, що приносить найбільшу користь.

Чимало сторін фізичного виховання знаходять своє відобра­ження у різних документах: планах і щоденниках тренувань, протоколах змагань, директивних матеріалах та звітах спортив­них організацій, матеріалах інспектування, навчальних планах і програмах, лікувально-фізкультурних картках тощо. їх об'єк­тивний аналіз є цінним методом наукової праці.

Загальну схему наукового дослідженняможна приблизно зо­бразити таким чином:

1. Обґрунтування актуальності обраної теми.

2. Постановка мети і конкретних завдань дослідження.

3. Визначення об'єкта і предмета дослідження.

4. Вибір методів (методики) проведення дослідження.

5. Опис процесу дослідження.

6. Обговорення результатів дослідження.

7. Формулювання висновків і оцінка одержаних результатів. Наукові результати можна поділити на два види: теоретико-методологічні (для теоретичних досліджень) та інструменталь­ні (для прикладних та емпіричних досліджень).

Багато хто вважає, що творчий процес є можливим тільки у періоди якогось «натхнення». Це глибока помилка: звісно доб­ре, коли дослідження настільки захоплюють, що з'являється творчий порив, але для досягнення кінцевої мети важливий не так порив, як копітка і добре організована праця.

Зазначимо деякі принципи наукової праці.

1.Постійно думати про предмет дослідження.

2. Не працювати без плану.

3. Контролювати хід роботи й коригувати за результатами контролю як загальний план, так і окремі його частини.

Для молодого дослідника важливо оволодіти технікою напи­сання статей і підготовки доповідейна конференціях. Опубліку­вати статтю — це означає зробити даний матеріал надбанням фахівців для використання в їхній роботі. Треба писати просто і зрозуміло, за заздалегідь розробленим планом. У плані треба передбачити: вступну частину; останні дослідження і публіка­ції, на які спирається автор, виділення невирішених частин за­гальної проблеми; формулювання мети та завдань; виклад вла­сне матеріалу дослідження; висновки з даного дослідження і пе­рспективи подальших розвідок у цьому напрямку.

Методика підготовки доповіді на науковій конференції є де­що іншою. План доповіді — аналогічний плану статті. Проте, специфіка усного мовлення викликає суттєві зміни у формі й змісті. При написанні доповіді треба врахувати, що значна ча­стина матеріалу викладена на плакатах (слайдах). На плакатах звичайно подають: математичні постановки, метод вирішення, алгоритми, структуру системи, схему експерименту, виявлені залежності у табличній або графічній формі й т. ін. Тому в до­повіді викладають коментарі (але не повторення!) до ілюстра­тивного матеріалу. Це дає змогу на 20—30 % скоротити її.

Варто також мати на увазі, що за 10 хвилин людина може про­читати матеріал, розміщений на 4 сторінках машинописного тек­сту (через два інтервали), тому обсяг доповіді звичайно є меншим від обсягу статті. Крім того, доповідач повинен реагувати на по­передні виступи за темою його доповіді. Полемічний характер доповіді викликає інтерес слухачів і підвищує їхню активність.

Формування студентського контингенту.

Права і обов’язки студентів Вузів. Організація виховного процесу

у вищому навчальному закладі освіти

Формування студентського контингенту навчального закладу вищої фізкультурної освіти має свої особливості. Потенційними абітурієнтами і студентами цих закладів є, як правило, молодь, яка активно займається спортом і є заздалегідь профе­сійно зорієнтованою. Умовами прийому до фізкультурного ви­щого навчального закладу є наявність в абітурієнта певного рі­вня спортивної підготовки і передбачаються пільги при вступі для осіб, які мають високий рівень спортивних досягнень. Тим не менше це не позбавляє ВНЗ в цілому, як і окремі його під­розділи (факультети, кафедри) провадити цілорічну профоріє­нтаційну роботу. Для цього, крім традиційних методів, таких як оголошення чи реклама у засобах масової інформації, опри­люднення умов вступу, випуску буклетів, використовуються також агітаційні заходи на змаганнях з видів спорту, персона­льні контакти викладачів з потенційними абітурієнтами та їх­німи тренерами.

Ефективною й дієвою є співпраця з комітетами фізичної культури і спорту, з добровільними спортивними товариства­ми, спортивними клубами, дитячо-юнацькими школами, ко­мандами тощо.

Між такими організаціями та вищим навчальним закладом можуть укладатися угоди про підготовку фахівців, у тому числі такі, що передбачають підготовку конкретних осіб за кошти замовника. Угодами про підготовку кадрів можуть передбача­тися особливі умови навчання та надання додаткових освітніх послуг з боку ВНЗ.

У структурі багатьох вищих навчальних закладів є підготовчі відділення.Вони діють з метою надання допомоги при вступі до ВНЗ переважно працюючій молоді, звільненим в запас вій­ськовослужбовцям та молоді, яка проживає в сільській місце­вості.

Прийом слухачів на підготовче відділення ведеться згідно з правилами прийому, розробленими вищим навчальним закла­дом. Всі питання, пов'язані з прийомом вирішує приймальна комісія.

Понад державне замовлення може здійснюватись зарахуван­ням осіб, фінансування підготовки яких проводиться за раху­нок коштів замовників та приватних осіб.

Випускні іспити підготовчого відділення можуть одночасно бути вступними на І курс ВНЗ.

Порядок зарахування випускників підготовчих відділень на І курс ВНЗ затверджується приймальною комісією згідно з умо­вами прийому.

Навчальні заняттяу ВНЗ проводяться за розкладом згідно з на­вчальними планами і програмами. Розклад занять оприлюдню­ється не пізніше ніж за тиждень до початку кожного семестру. При зміні розкладу протягом семестру студенти повинні бути поставлені до відома не пізніше як за тиждень до його зміни.

До початку занять кожен курс ділиться на академічні групи. Склад групи затверджується наказом ректора. В кожній групі призначається (або обирається) староста з числа студентів, які успішно вчаться і дотримуються навчальної дисципліни.

Староста групипідпорядковується безпосередньо декану фа­культету та куратору групи. До обов'язків старости належить:

— облік відвідування студентами всіх видів навчальних та спортивних занять;

— подання до деканату рапортів про явку студентів на за­няття;

— допомога викладачеві у створенні робочої атмосфери під час занять і в контролі за збереженням інвентарю та на­вчального обладнання;

— призначення чергових по групі (навчальному приміщенні);

— отримання і видача стипендій;

— ведення журналу.

Розпорядження старости у межах вказаних функцій є обо­в'язковим для виконання всіма студентами групи.

Особа стає студентомз моменту підписання наказу ректора про її зарахування (поновлення) до числа студентів. Студентам на час навчання у ВНЗ видається студентський квиток, який засвідчує особу та залікова книжка, дійсність яких щороку підтверджується.

Студентський квиток може бути перепусткою до навчаль­них приміщень, гуртожитків, спортивних споруд, бібліотек, лабораторій, комп'ютерних класів, студентських клубів, закри­тих пунктів харчування, медичних установ тощо.

Впродовж усього періоду перебування у ВНЗ студент має певні, чітко окреслені права, якими може користуватися та обо­в'язки, які повинен виконувати.

Основні права студента(аспіранта), відображені в Законі України «Про вищу освіту». До основних прав відносяться:

— вибір форми навчання, профілю, індивідуальних програм;

— користування навчальною, спортивною, науковою і по­бутовою базою ВНЗ;

— участь в науково-дослідній роботі, в культурно-спортив­них заходах, конференціях, конкурсах;

— участь в органах студентського самоврядування і добро­вільних самодіяльних об'єднаннях;

— забезпечення гуртожитком, стипендіями, закладами охо­рони здоров'я і оздоровлення;

— трудова діяльність в позаурочний час;

— перерва (припинення) навчання у ВНЗ за станом здоро­в'я або сімейними обставинами.

Студентам можуть надаватися додаткові освітні послуги і до­даткові види матеріального забезпечення за рахунок коштів мі­сцевих Рад, спортивних і громадських організацій, благодійних фондів і приватних осіб.

Додаткові права та обов'язки студентів передбачаються і кон­кретизуються Статутом ВНЗ та положеннями, які регламенту­ють окремі напрямки діяльності студентів і аспірантів.

Студенти мають своїх представників в органах колективно­го управління ВНЗ. Зокрема, в складі Вченої ради резервується 10 % місць для представників від студентів і аспірантів.

Основними обов'язками студентіввищого закладу освіти фі­зкультурного профілю є:

— систематичне глибоке оволодіння знаннями і практич­ними навичками;

— підвищення професійної і спортивної майстерності та за­гальнокультурного рівня;

— додержання законодавчих, моральних і етичних норм співжиття;

— виконання в установлені терміни всіх видів завдань, пе­редбачених навчальним планом;

— оволодіння українською мовою як державною і як мо­вою міжнаціонального спілкування;

— додержання статуту, положень і правил внутрішнього роз­порядку ВНЗ.

За успіхи в навчанні і спорті, за активну участь в науково-дослідній роботі студентам встановлюються різні форми мора­льного і матеріального заохочення.

В зв'язку з частими виїздами на тренувальні збори і змаган­ня, студенти, які досягли великих успіхів у спорті, можуть на­вчатись на одному курсі 2 роки, але не більше двох разів за весь період навчання.

За порушення передбачених Статутом ВНЗ положень та пра­вил внутрішнього розпорядку обов'язків, до студентів застосо­вуються дисциплінарні і матеріальні стягнення аж до виключення з інституту. Виключений студент згодом (не раніше як через рік) може бути поновленим до числа студентів при наяв­ності вільних місць на курсі. Студенти, виключені з І курсу, можуть бути поновлені тільки понад місця державного замов­лення в разі оплати на навчання замовником.

З усіх питань, пов'язаних з виконанням студентом навчаль­ного плану, побуту, відлучень з інституту, пов'язаних з прива­тними, спортивними чи іншими причинами, студент повинен звертатися в деканат факультету безпосередньо або через пра­цівників профілюючої кафедри чи виховника-куратора навча­льної групи.

Виховання студентівє органічним компонентом освіти і має бути спрямованим на формування у молоді світоглядної свідо­мості, ідеї, поглядів, ідеалів, звичаїв та інших соціально значу­щих надбань вітчизняної і світової культури.

Головна мета національного виховання — набуття молодим поколінням соціального досвіду, успадкування духовних над­бань українського народу, досягнення високої культури міжна­ціональних взаємин, формування рис громадян української дер­жави, розвиненої духовності, фізичної досконалості, мораль­ної, естетичної і правової культури.

Виховний процес є постійним, безперервним, він пронизує всю діяльність навчального закладу і є присутнім, чи в усякому разі має бути в навчальному і спортивному процесі в усіх його формах.

Поряд з тим, у ВНЗ існує структура спеціальних виховних заходів і службові особи, які ці заходи організовують.

Відповідальність за організацію виховної роботи поклада­ється на одного з проректорів, найчастіше на проректора з спор­тивної або з навчальної роботи. Проректор через деканати, ка­федри, представників профспілок і громадських організацій координує і направляє виховний процес у ВНЗ.

Організаторами виховної роботи в навчальних групах є виховники(куратори, наставники), які призначаються ректора­том (деканатом).

Виховники призначаються з числа найавторитетніших ви­кладачів переважно спортивно-педагогічних кафедр, які вста­новлюють близькі стосунки з студентами групи, помагають їм у вирішенні проблем навчального, спортивного і особистого ха­рактеру, підтримують зв'язок з батьками студентів і організаціями-замовниками спеціалістів.

Виховники організовують і систематично проводять інфор­маційно-виховні години, якщо подібне передбачено розкладом, або ведуть індивідуальну роботу зі студентами, закріпленої за ни­ми групи.

Методичне керівництво виховниками може здійснювати Рада виховників, яка також дбає про розробку на відповідних кафе­драх і тиражування інформаційно-методичних матеріалів. Важ­ливо, щоб система виховних заходів включала заходи на всіх рівнях: загальноміських, вузівських, факультетських, кафедра­льних, групових.

Робота виховників повинна стимулюватись, зокрема, врахо­вуватись при встановленні їм навчального навантаження.

Громадські (самодіяльні) організаціїстудентів можуть ство­рюватись як в самому навчальному закладі, так і поза його ме­жами. До їх числа відносяться найперше органи студентського самоврядування (ОСС). ОСС виражають інтереси студентів на­вчального закладу (факультету), дбають про забезпечення прав і інтересів студентів. Вони, в рамках передбачених статутом і по­ложеннями повноважень, вирішують питання, пов'язані з на­вчальною, спортивною, культурно-просвітницькою, науко­вою, господарською і іншими видами діяльності.

Органи студентського самоврядування опираються на під­тримку адміністрації ВНЗ, користуються коштами, приміщен­нями, засобами зв'язку і поліграфії на умовах, узгоджених з ре­кторатом. Коштами і майном, набутими від власної діяльності, ОСС розпоряджаються на власний розсуд.

Органи студентського самоврядування є виборними і під­звітними структурам, які їх обирали, вони діють у відповідаль­ності із затвердженими статутами.

Найвищим органом студентського самоврядування є загаль­ні збори (конференція) та постійно діючі студентські Ради (ву­зівська, факультетська, гуртожитку). До органів студентського самоврядування відносяться також студентські фракції учених рад ВНЗ чи факультетів.

Вирішення більшості побутових питань входить до компе­тенції студентських профспілок. У ВНЗ можуть працювати осе­редки Спілки студентів України, студентського Братства, спор­тивних, культурологічних, мистецьких, екологічних та інших громадських організацій.

Діяльність у ВНЗ політичних партій і релігійних об'єднань не допускається.