Історія розвитку та становлення педагогічної майстерності як галузі педагогічної науки.

Н.Е. 2.1. Поняття про педагогічну майстерність

План

1. Історія розвитку та становлення педагогічної майстерності як галузі педагогічної науки.

2. Сутність та складові (елементи) педагогічної майстерності.

3. Рівні педагогічної майстерності.

4. Педагогічна компетентність.

5. Педагогічні здібності.

Література:

Історія розвитку та становлення педагогічної майстерності як галузі педагогічної науки.

Проблема майстерності вчителя з’явилась одночасно із зародженням педагогічної професії як окремого суспільнозначущого виду людської діяльності. Її окремі аспекти знайшли своє відображення уже в перших педагогічних теоріях.

Давньогрецький філософ Сократ – талановитий оратор і педагог вважав, що справжнім вчителем може стати не кожна людина, бо мистецтво викладання – це «божественне покликання», яке потребує спеціальної підготовки. Необхідними особистісними якостями, найвищими доброчесностями педагога-майстра назвав мудрість і знання, а також чесність, справедливість, постійне моральне самовдосконалення. Адже, пробудження кращих потаємних душевних сил вихованця – «друге народження», яке він вважав головним завданням вихователя, здатна прекрасна душею, добропорядна, сильна духом, емоційно-вольова особистість.

Педагогічна майстерність, як наукова проблема постала у XIX ст.

На теренах СРСР перший посібник з педагогічної майстерності створений в Україні. Його авторами були викладачі Полтавського педагогічного інституту ім. В. Г. Короленка. Перша кафедра педагогічної майстерності також була створена у Полтаві. Її очолила проф. Н. М. Тарасевич, член авторського колективу цього підручника і всіх попередніх видань, присвячених цій проблемі. За програмою полтавчан працювало близько 300 кафедр педагогічної майстерності в усіх вищих педагогічних навчальних закладах Радянського Союзу.

Актуальним є розуміння педагогічної майстерності як комплексу властивостей особистості вчителя, що забезпечують високий рівень самоорганізації його в професійній діяльності.

Ми розглядаємо педагогічну майстерність як вищу, творчу активність учителя, що виявляється в доцільному використанні методів і засобів педагогічного взаємовпливу в кожній конкретній ситуації навчання й виховання.

Дослідники педагогіки тлумачать її як найвищий рівень педагогічної діяльності, який виявляється в тому, що у відведений час педагог досягає оптимальних наслідків, «синтез наукових знань, умінь і навичок методичного мистецтва і особистих якостей учителя», комплекс властивостей особистості педагога, що забезпечує високий рівень самоорганізації педагогічної діяльності.

Ґрунтується на високому фаховому рівні педагога, його загальній культурі та педагогічному досвіді. Розглядається як вияв власного «Я» у професії, як самореалізація особистості вчителя в педагогічній діяльності, тому визначається як вища, творча його активність, що передбачає доцільне використання методів і засобів педагогічного взаємовпливу в кожній ситуації навчання та виховання. Така доцільність є результатом засвоєння системи знань і уявлень про закони навчання, технології розвитку дитини, а також індивідуальні особливості педагога, його спрямованість, здібності та психофізичні дані.

Критеріями педагогічної майстерності є гуманність, науковість, педагогічна доцільність, оптимальний характер, результативність, демократичність, творчість (оригінальність).