Принципи і складові елементи організації оплати плати

Організація оплати праці – це один з найважливіших інструментів, що визначає взаємозв’язок міри праці і міри його оплати. Міру праці визначають кількісні та якісні її аспекти, а міру оплати – прожитковий рівень як вихідний її момент.

Організації заробітної плати властивості певні принципи:

1. Оплата праці найманого працівника залежно від її особистого вкладу, кількості і якості витраченої праці. При цьому необхідно враховувати результати господарської діяльності підприємства і його фінансові можливості. Кількість праці вимірюється тривалістю робочого часу в годинах, днях або обсягом затрат праці в одиницю часу. Обсяг затрат праці виражається кількістю виробленої продукції або виконаних робіт певної якості. Якість праці виражає ступінь складності самої праці, яка визначається певним рівнем кваліфікації, умовами праці, її значенням в економіці.

2. Надання самостійності підприємствам у виборі форм і систем оплати праці і визначенні її розміру. Величина заробітної плати за фактично виконану норму праці (роботу) не повинна обмежуватися, водночас вона не може бути нижчою від установленої державою мінімальної заробітної плати.

3. Співвідношення в оплаті праці різних категорій і професійно-кваліфікаційних груп з урахуванням складності виконуваних робіт і умов праці, її престижності. Складніша, кваліфікованіша праця оплачується вище за просту, малокваліфіковану, оскільки робітник вищої кваліфікації за однакових затрат праці порівняно з менш кваліфікованим робітником створює більшу кількість матеріальних цінностей і може виконувати складніші роботи. Це сприяє не тільки зростанню продуктивності праці, а й заінтересованості працівників у підвищенні кваліфікації. Існує також диференціація оплати праці залежно від умов праці, важкості, шкідливості або небезпеки для здоров’я людини. Вища оплата тяжкої праці порівняно з легкою, а також праці в умовах виробництва, які відрізняються від нормальних, забезпечує матеріальну компенсацію підвищених затрат праці і сприяє залученню працівників до непривабливих робіт. Цим працівникам установлюються доплати до ставок, окладів, додаткові виплати і пільги.

4. Стимулювання підвищення технічного й організаційного рівня виробництва, зниження собівартості й підвищення якості продукції.

5. Регулювання розмірів мінімальної заробітної плати, які мають забезпечувати просте відтворення робочої сили працівниками різної кваліфікації. У сучасній економічній системі України розрізняють державне та тарифно-договірне регулювання заробітної плати.

6. Посилення соціального захисту працівників. Рівень оплати праці повинен бути таким, щоб забезпечував нормальне відтворення робочої сили відповідної кваліфікації.

7. Ясність і простота. Зв’язок між результатами праці і заробітною платою має бути простим і ясним, зрозумілим кожному працівникові. Це сприяє підвищенню матеріальної заінтересованості робітників, службовців у поліпшенні виробничих показників. З цією метою на підприємстві необхідно застосувати прості системи заробітної плати, скоротити кількість показників преміювання.

Мета нормування праці на підприємствах полягає в тому, щоб на основі впровадження нової техніки, удосконалення організації виробництва і праці, поліпшення її умов зменшити витрати на випуск продукції, підвищити продуктивність праці, яка є важливою умовою розширення виробництва і зростання реальних доходів працівників.

Організація оплати праці значною мірою залежить від якості нормативних матеріалів, оскільки застосування завищених норм часу і занижених норм виробітку в оцінці величини затрат праці трудівників призводить до порушення принципу оплати залежно від кількості затраченої праці.

Оплата за працю припускає порівняння праці різної якості. Диференціація заробітної плати працівників на підприємстві залежно від складності й умов праці здійснюється за допомогою тарифної системи. Від її стану залежить структура заробітної плати, зокрема частка премій.

Зв’язок заробітку працівників з кількісними і якісними результатами їхньої праці здійснюється за допомогою форм і систем заробітної плати. Раціональний їх вибір і побудова сприяють забезпеченню матеріальної заінтересованості працівників у зростанні продуктивності праці, поліпшенні якості продукції, що випускається, підвищенні її конкурентоспроможності, економії сировини, матеріалів тощо.

На сьогодні використовуються такі форми оплати праці:

– відрядна: використовується для оплати праці залежно від кількості виробленої робітником продукції (виконаної роботи) належної якості на основі попередньо встановлених норм часу (виробітку) і розцінок з врахуванням складності та умов праці.

– погодинна: використовується для оплати за працю певної тривалості (годину, день, місяць).

Щоб підвищити стимулюючу роль форм оплати праці, використовуються їх різновиди – системи заробітної плати.

Системи оплати праці:

– відрядна форма оплати праці:

1) пряма відрядна – виготовлена робітником продукція (робота) оплачується за відрядними розцінками.

2) відрядно-преміальна – крім заробітку за прямою відрядною системою, робітнику нараховується премія за виконання і перевиконання певних кількісних і якісних показників.

3) відрядно-прогресивна – виробіток робітнику в межах завдання виплачується за твердими нормами (розцінками), а виробіток понад завдання – за підвищеними розцінками, які збільшуються прогресивно із збільшенням кількості продукції, виробленої понад завдання.

4) непряма відрядна – застосовують для оплати праці допоміжних робітників, зайнятих обслуговуванням основних робітників-відрядників. При цьому заробіток допоміжних робітників залежить від результатів роботи робітників-відрядників, яких вони обслуговують.

5) акордна – застосовується для оплати праці окремих груп робітників. Відрядна розцінка при цьому встановлюється не на окрему виробничу операцію, а на весь комплекс робіт, виходячи із чинних норм часу і розцінок.

– погодинна форма оплати праці:

1) проста погодинна – розмір заробітку визначається залежно від тарифної ставки робітника і кількості відпрацьованого ним часу.

2) погодинно-преміальна – заробіток робітнику нараховується не тільки за відпрацьований час, а й за досягнення певних кількісних і якісних показників.

3) за посадовим окладом.

Тарифна система оплати праці використовується для диференціації розмірів заробітної плати працівників залежно від їхньої кваліфікації, відповідальності, умов праці, її кількості та результатів. За допомогою тарифної системи встановлюються співвідношення між низько- і високооплачуваними категоріями трудящих. Вона відображає поділ працівників за професіями, спеціальностями і кваліфікацією.

Тарифна система є основою для встановлення правильного співвідношення між темпами зростання продуктивності праці та середньої заробітної плати працівників.

Елементи тарифної системи:

1) довідник кваліфікаційних характеристик професій працівників – це систематизований за видами економічної діяльності збірник описів професій, які наведені у Класифікаторі професій (КП). КП виокремлює такі групи працівників:

– законодавці, вищі державні службовці, керівники;

– професіонали;

– фахівці;

– технічні службовці;

– робітники сфери торгівлі та побутових послуг;

– кваліфіковані робітники сільського та лісового господарств, риборозведення та рибальства;

– кваліфіковані робітники з інструментом;

– оператори та складальники устаткування і машин;

– найпростіші професії.

2) тарифна сітка – основа регулювання професійно-кваліфікаційного поділу та руху робочої сили, основа централізованого регулювання рівня заробітної плати різних категорій і груп працівників. Вона містить певну кількість розрядів та відповідних ним тарифних коефіцієнтів.

Тарифний розряд відображає рівень кваліфікації робітника.

Тарифний коефіцієнт показує, у скільки разів оплата праці кожного розряду кваліфікованих робітників вища від оплати праці робітника 1–го розряду.

3) тарифна ставка – визначає розмір заробітку за годину, день або місяць роботи. Важливе значення має ставка 1–го розряду – це мінімальна зарплата працівника, визначена у колективному договорі, тобто вона відбиває законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче від якого не може здійснюватися оплата за виконану працівником місячну, годинну норму праці (обсяг роботи). її встановлення залежить від економічного стану підприємства, його фінансових можливостей на період дії колективного договору, рівня середньої зарплати, що склався на підприємстві на кінець поточного року, державної, галузевої і регіональної гарантії мінімальної зарплати.

Якщо форма відрядна (за домовленістю), оплата робітника (З_в) визначається:

З_в = Р_в ∙ О_п ,

де Р_в – відрядна розцінка (розцінка за домовленістю) за одиницю продукцію, грн; коп.;

О_п – кількість виготовленої продукції, натуральні одиниці виміру.

Суму відрядної розцінки можна розрахувати двома способами:

Р_в = Т_с ∙ Н_ч = Т_с ˸ Н_в ,

де Т_с – тарифна ставка кваліфікаційного розряду, який присвоєний працівнику, грн; коп.;

Н_ч – норма часу на виготовлення одиниці продукції, години;

Н_в – норма виробітку, натуральні одиниці.

За погодинної форми оплата праці визначається так:

З_п = Т_с ∙ Ф_ч ,

де Т_с – тарифна ставка кваліфікаційного розряду, який присвоєний працівнику за годину (день) або місячний оклад, грн; коп.;

Ф_ч – фонд фактично відпрацьованого робочого часу, дні, години.

Робота працівника в сфері матеріального виробництва (маються на увазі робочі) оплачується за 8-розрядною тарифною сіткою. Наприклад, професія – слюсар на машинобудівному підприємстві.

Співвідношення між годинною тарифною ставкою найвищого (VІІІ) розряду і першого розряду називається діапазоном тарифної сітки (Д_тс):

Д_тс = Т_c^VIII ˸ Т_c^I

У нашому умовному прикладі Д_тс = 16,45 ˸ 11,93 = 1,379

Співвідношення між тарифною ставкою відповідного розряду та першого розряду називається міжрозрядним коефіцієнтом відповідного розряду. Наприклад, міжрозрядний коефіцієнт ІV розряду складатиме:

К_м^IV = Т_c^IV ˸ Т_c^I = 13,42 ˸ 11,93 = 1,125

Таким чином, якщо відоме значення тарифної ставки І розряду і міжрозрядний коефіцієнт відповідного розряду можна визначити значення тарифної ставки відповідного розряду.

Т_cⁿ = Т_c^I ∙ К_мⁿ

Тарифна ставка ІV розряду складається:

Т_c^IV = Т_c^I ∙ К_м^IV = 11,93 ∙1,125 = 13,42 (грн).

Якщо відоме значення тарифної ставки І розряду і значення діапазону тарифної сітки, то можна визначити значення тарифної ставки VIII розряду:

Т_c^VIII = Т_c^I ∙ Д_тс = 11,93 ∙1,379 = 16,45 (грн)

Або, якщо відоме значення тарифної ставки VIII розряду і значення діапазону тарифної сітки, то можна визначити значення тарифної ставки I розряду:

Т_c^I = Т_c^VIII ˸ Д_тс = 16,45 ˸ 1,379 = 11,93 (грн)