Порівняльна психологія та зоопсихологія: спільне та відмінне у предметі

Лекція 1. Вступ до порівняльної психології та зоопсихології

Серед великих загадок природи, до пізнання яких з найдавніших часів прагнув людський розум, психіка людини і, особ­ливо, тварин посідає одне з перших місць. “Душевне життя”, психічні якості та поведінка тварин входили як істотні скла­дові до фольклору, релігійних уявлень і світогляду людства на всіх етапах його розвитку. Багато уваги цим питанням, особли­во співвідношенню психіки тварин та людини, приділяли античні мислителі при створенні своїх філософських концепцій.

У наш час вивченням психіки тварин займається спеціальна наука — зоопсихологія. Перш ніж розглянути предмет і завдання зоопсихології, необхідно уточнити, що ми розуміємо під психікою, поведінкою і психічною діяльністю тварин.

Зародження наукової зоопсихології і порівняльної психології відноситься до кінця XVIII - початку XIX століття, коли з'явилися праці найбільших біологів того часу - Ж. Л. Л. Бюффона і Ж. Б. Ламарка. Згодом особливо велику роль зіграв своїми дослідженнями Ч. Дарвін, що показав спільність походження психічних процесів тварин і людини нарівні із спільністю походження ознак їх будови. Проте на початковій стадії розвитку порівняльної психології випускалися з уваги якісні відмінності психіки людини і тварини. Широкого поширення в післядарвіновський період набули антропоморфічні погляди, а відсутність наукових фактів, як вже наголошувалося, заповнювалася поверхневими думками про психічні процеси у тварин по аналогії з психічною діяльністю людини. Такими ж помилковими і безперспективними є і ще понині існують, здавалося б, протилежні по своєму духу концепції, побудовані на повному відриві психіки тварин від такої людини. Схожий погляд на суть психічного характеризує і «психофізичний паралелізм», згідно якому психіка існує незалежно від матерії, підкоряючись лише своїм внутрішнім «нематеріальним» закономірностям. Таким чином, заперечується наявність матеріальної основи психіки і каузального зв'язку між нею і фізіологічними процесами в організмі, і постулюються якісь особливі закономірності психічної активності, нібито в корені відмінні від закономірностей розвитку органічного світу. У результаті закриваються всі шляхи до пізнання психічного, особливо у тварин, де відсутня можливість самоспостереження. Але тим самим зоопсихологія позбавляється свого предмету дослідження, а отже і права на існування.

Бачимо, що справжнє вивчення психічної активності тварин можливе лише з позиції діалектичного матеріалізму при розумінні психіки як продукту розвитку вищих форм органічної матерії, що виконує функцію віддзеркалення компонентів об'єктивно існуючого матеріального світу. При цьому, як вже наголошувалося, повноцінну і дійсну картину психічної діяльності можна отримати лише при комплексному вивченні поведінки і психіки тварин, враховуючи як їх єдність, так і якісні відмінності між ними.

При такому підході знімається недовіра до зоопсихології як науки про уявну непізнаваність психіки тварин, про неможливість проникнення в їх суб'єктивний світ. Крім того, як вже йшлося раніше, слід зазначити, що ця позиція утилює і невірне уявлення про завдання зоопсихології. Наукова зоопсихологія зовсім не ставить перед собою завдання пізнання суб'єктивного забарвлення переживань тварин. Але вона може і повинна дати відповіді, наприклад, на такі питання: у чому полягає суть і характерні особливості сприйнять, уявлень і інших психічних категорій у тварин, чи думають тварини, які відмітні ознаки їх елементарного мислення і тому подібне

Психіка тварин невіддільна від їхньої поведінки, під якою розуміється вся сукупність проявів зовнішньої, переважно рухової, активності, спрямованої на встановлення життєво необхідних зв'язків організму тварин із навколишнім середовищем.

Таким чином, справедливо вважати психіку тварин формою відображення, яка дозволяє живому організму адекватно організовувати свою активність щодо компонентів навколишнього середовища.

Отже, об'єктом зоопсихологічних досліджень є психічна діяльність тварин. Предметом цієї науки є прояви, закономірності й еволюція психічного відображення на рівні тварини, походження і розвиток в онто- і філогенезі психічних процесів у тварин, а також передумови і передісторія людської свідомості. Тобто зоопсихолог вивчає еволюцію психіки тварин, починаючи з її зародкових форм до найвищих проявів, що становили основу зародження людської психіки.

Таким чином, компетенція зоопсихолога перебуває в межах двох граней, що є одночасно основними віхами еволюції психіки взагалі. Нижня грань знаменує початок психічного відображення, вихідну ступінь його розвитку, верхня — зміну психіки від тваринної до людської. Нижня грань означав проблему якісної розбіжності відображення в рослин і тварин, верх­ня — у тварин і людей. У першому випадку доводиться вирішувати питания походження психіки з елементарної форми відображення, у другому — зародження людської психіки з елементарної психіки тварин.

Ґрунтовна розробка проблеми зародження і розвитку психіки була здійснена в дослідженнях відомого психолога О. М. Леон­тьева, який вважав, що матерія на допсихічному рівні свого розвитку характеризуеться у функциональному існуванні “про­стою подразливістю", тобто здатністю відповідати вибірково і специфічно на життєво значущі впливи середовища щодо по­треб обміну речовин. Через зміни в процесі еволюції на зразок взаємодії організмів із середовищем виникає якісно нова фор­ма подразливості — чутливість (тобто здатність до відчуття — елементарне психічне явище). Іншими словами, психіка починається там, де з'являється якісно своєрідна вища форма подраз-ливості — власне чутливість.

Отже, поле діяльності зоопсихолога починається на стику допсихічного і психічного відображення, на рівні перших проявів чутливості, здатності до відчуття в нижчих представників тваринного світу. Визначаючи "верхню грань" зоопсихологічних досліджень, важливо підкреслити, що правильний шлях до вивчення цієї проблеми відкривається лише при врахуванні як загальних із тваринами еволюційних коренів психічної діяльності тварин і людини, так і якісних перебудов, що піднесли цю діяльність на зовсім новий рівень розвитку.

Порівняно з психікою тварин людська психіка є якісно іншою категорією, хоча генетично вона й пов'язана з психікою тварин. У поведінці людини також відіграють певну роль біологічні, властиві й для тварин, чинники, але сутність людської поведінки визначається глибокими якісними відмінностями між людиною і тваринами. Ці відмінності обумовлені суспільно-трудовою діяльністю і членороздільною мовою, які цілком відсутні у тварин.

Видатний учений, основоположник радянської зоопсихології В. О. Вагнер ще понад 50 років тому всебічно проаналізував взаємини біологічних і соціальних чинників у житті людини. Вагнер не заперечував наявності спільних елементів у психіці людини і тварин, але відзначав як найважливіше завдання необхідність виявлення й врахування якісних відмінностей між людиною і тваринами. Виступаючи проти спрощеності в тлумаченні поведінки, Вагнер водночас вів не менш рішучу боротьбу з антропоморфізмом у зоопсихології. Антропоморфізм полягає в судженні про психічні явища у тварин за аналогією з такими в людини, в уявленні про наявність у тварин психічних властивостей і здібностей, притаманних лише людині.

Кажучи про предмет зоопсихології та межі діяльності зоо­психолога, Вагнер вважав зоопсихологію лише частиною порівняльної психології, а психологію людини її другою складовою.

Отже, порівняльна психологія — це наука про закономірності походження і розвитку психіки тварин і людини, про загальне і відмінне в їхній психічній діяльності.Таким чином, предмет порівняльної психологи, виходячи за межі зоопсихологічних досліджень, включає як обов'язковий компонент порівняльне (стосовно тварин) вивчення психічної діяльності люди­ни. Тому порівняльно-психологічний аналіз будується на даних зоопсихології та психології людини і спрямований на виявлен­ня в онто- і філогенезі як подібних психічних компонентів, що свідчать про спільність походження психічних процесів тварин і людини та якісних відмінностей людської психіки. Саме в цьому й полягає основне завдання порівняльної психологи.