Порядок видачі виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду

З набранням чинності Закону України «Про третейські суди” в українців на законодавчому рівні була закріплена альтернатива у виборі способу вирішення спору: можливість звернутися до державного чи третейського суду.

Вищезазначений закон визначає, третейський суд як недержавний незалежний орган, що утворюється за угодою або відповідним рішенням заінтересованих фізичних та / або юридичних осіб в порядку, встановленому чинним законодавством, для вирішення спорів, що виникають із цивільних та господарських правовідносин.

Не дивлячись на те, що діяльність третейських судів регулюється спеціальним законом, проблеми у їх функціонуванні ще існують, зокрема у виконанні їх рішень.
Після дослідження й з’ясування всіх обставин у справі третейський суд виносить рішення. Сторони виконують рішення у добровільному порядку в строк встановлений законом, тобто без будь-якого примусу. Однією з ознак третейського суду є те, що рішення третейського суду не можуть бути оскаржені, тобто вони не передбачають можливості їх апеляційного або касаційного оскарження та перегляду за нововиявленими обставинами. Рішення третейського суду є обов’язковим для сторін, однак така обов’язковість дещо відрізняється від тієї, що притаманна господарським судам, зважаючи на особливу природу третейського суду. У разі невиконання рішень у добровільному порядку воно підлягає виконанню в примусовому порядку згідно з Законом України «Про виконавче провадження».

Актуальною проблемою, яка виникла з появою третейського судочинства є примусове виконання рішень третейських судів, оскільки саме по собі рішення третейського суду не є виконавчим документом і підлягає, так би мовити, "узаконенню”, тобто підтвердженню його компетентним судом, яким, згідно з Законом "Про третейські суди”, виступає місцевий загальний або місцевий господарський суд, шляхом видачі виконавчого листа.
Разом з тим, у здійсненні механізму примусового виконання рішення третейського суду необхідно виділити проблему – «подвійного контролю».

Суть її полягає у тому, що рішення третейського суду може двічі стати об’єктом перевірки з боку компетентного державного суду за ідентичною групою підстав і на стадії скасування, і на стадії примусового виконання в наступних випадках:

- коли на стадії оспорювання рішення компетентний суд вивчив підстави для скасування, заявлені стороною, не визнав їх обґрунтованими та відмовив у задоволенні заяви про скасування рішення третейського суду, а сторона вдруге висуває ці ж підстави на стадії виконання даного рішення;

- коли на стадії виконання рішення третейського суду компетентний суд, вивчивши підстави для відмови у наданні дозволу на виконання, які висувалися стороною, не виявив їх достатніми й визнав третейське рішення таким, що підлягає виконанню, при цьому сторона повторно заявляє ці ж підстави в процесі скасування рішення третейського суду.

Враховуючи вищезазначене, для уникнення таких ситуацій в подальшому необхідно встановити чіткі строки виконання рішень третейських судів.

Певна проблема у питанні виконання третейських рішень також пов’язана з частими змінами законодавцем переліку виконавчих документів, які міститься в Законі України "Про виконавче провадження”, що спричинює певні суперечності стосовно порядку (автоматичного чи підтверджувального) виконання рішень.

Процедурно питання видачі виконавчого документа вирішується таким чином. Відповідно до встановленого порядку особа, яка заінтересована в отриманні виконавчого документа, повинна подати до компетентного суду заяву про видачу такого документа. Заява про видачу виконавчого документа подається в письмовій формі, підписується стороною, на користь якої прийняте рішення або її представником. У цій заяві зазначаються найменування компетентного суду, уповноваженого видати виконавчий документ, найменування, склад та місцезнаходження третейського суду, найменування і місцезнаходження сторін у спорі, що вирішений третейським судом, дата прийняття рішення третейського суду та мотивовані вимоги заявника із зазначенням закінчення строку добровільного виконання цього рішення, якщо такий термін у рішенні встановлено (ч. 1 ст. 55 Закону).

Одразу ж слід зазначити, що ні ст. 2, ні ст. 55 Закону не визначають, який саме місцевий загальний чи місцевий господарський суд є компетентним розглядати клопотання про видачу виконавчого документа, а відсилають до Цивільного процесуального чи Господарського процесуального кодексів. На мою думку, логічно було б визначити компетентним місцевий районний суд або господарський суд за місцем знаходження, або місцем проживання боржника, або за місцем знаходження майна боржника – сторони третейського розгляду.

Компетентний суд, який прийняв заяву до розгляду, має розглянути її впродовж 15 днів з дня надходження до суду.

Процедура розгляду заяви про видачу виконавчого документа розпочинається із витребування справи. Справа витребовується компетентним судом з постійно діючого третейського суду, в якому зберігається справа. Витребувана справа повинна бути направлена третейським судом до компетентного суду протягом п'яти днів від дня надходження вимоги. У такому випадку строк вирішення заяви про видачу виконавчого документа продовжується до одного місяця.

За результатами розгляду заяви про видачу виконавчого документа компетентний суд виносить ухвалу.

Виконавчий документ, виданий на підставі рішення третейського суду, повинен бути пред'явлений для виконання протягом трьох років. Вказаний строк встановлюється для виконання у частині майнових стягнень – з наступного дня після набрання рішенням законної сили чи закінчення строку, встановленого у разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а у випадках, коли рішення підлягає негайному виконанню, – з наступного дня після його постановлення. При цьому строки пред'явлення виконавчих документів до виконання встановлюються для кожного платежу окремо. Прийняття виконавчого документа до виконання та його здійснення державним виконавцем має відбуватись у порядку, що встановлений Законом "Про виконавче провадження”.

Отже, вивчення проблем виконання третейських рішень наштовхнуло на висновок про доцільність включення до ГПК України та ЦПК України окремої глави "Провадження у справах про оскарження рішень третейських судів та про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду”, в якій слід урегулювати такі питання: загальні положення оспорювання рішень третейських судів; вимоги до заяви про скасування рішення третейського суду; порядок розгляду цієї заяви; підстави для скасування; вимоги до ухвали, яка виноситься за результатами розгляду справи щодо оскарження рішення третейського суду; розгляд заяви з приводу компетенції третейського суду; загальні положення видачі виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду; вимоги до заяви на видачу виконавчого документа; порядок розгляду заяви; підстави відмови; вимоги до ухвали та наслідки її прийняття для сторін третейської угоди.

На період до прийняття відповідних змін до процесуального законодавства України зазначені процедурні питання можливо було регламентувати на рівні постанови Пленуму Верховного Суду України або рекомендацій Президії Вищого Господарського суду України. Так, Президія Вищого Господарського суду України ухвалила рекомендації №04-5/639 від 11 квітня 2005 р. "Про деякі питання практики застосування господарськими судами Закону України "Про третейські суди”.

Завершуючи розгляд поставленого питання, можна дійти висновку, що попри певні законодавчі прогалини та неврегульованості, які можуть бути виправлені законодавцем шляхом внесення до законодавства відповідних змін та доповнень, в Україні існує механізм забезпечення виконання рішення третейського суду, який здатен ефективно працювати.