Орієнтування і витримка напрямів у русі по компасу, зорях та інших ознаках.

Командири підрозділів повинні не тільки вміти швидко та точно орієнтуватися на місцевості, але й забезпечувати безпомилкову витримку підлеглими підрозділами вказаного їм напрямку або маршруту руху. Для цього, при організації бою, командир вказує підлеглим єдині орієнтири та умовні назви місцевих предметів, орієнтує на місцевості командирів підлеглих та підтримуючих підрозділів; при підготовці до дій вночі, в пустелі та в районах ядерних вибухів - вказує азимут напрямку руху та заходи, котрі виконуються засобами старшого начальника та самих підрозділів, з завданням полегшити орієнтування на місцевості.

В ході бою обов’язок командира по орієнтуванню на місцевості полягає в тому, щоб точно вивести свій підрозділ на вказаний рубіж та до об’єкту атаки. Сутність та способи орієнтування були розглянуті в першому учбовому питанні. Зорієнтувавшись на місцевості та визначивши напрямок, в якому необхідно рухатись, потрібно витримувати цей напрямок увесь час.

Для полегшення витримування напрямку руху потрібно використовувати різні ознаки:

- прямолінійність колонних шляхів (доріг);

- особистий слід (на лижах);

- направлення наметів піску;

- заступ на снігу;

- направлення вітру і т.д.;

- по небесному світилу, уточнюючи через кожні 15 хвилин.

Орієнтування на місцевості командирів виконується пе­ред постановкою бойових завдань для того, щоб вони ма­ли можливість швидше та легше упізнати та запам'ятати основні об'єкти на місцевості в районі майбутніх дій та їх положення на карті. Особливо, це має значення в тому випадку, коли підлеглі вперше прибули на дану місце­вість.

Перед тим як проводити орієнтування підлеглих, командир повинен вивчити характер та особливості місце­вості району майбутніх дій, з'ясувати взаємне розташу­вання найбільш важливих місцевих предметів та харак­терних форм рельєфу, визначити відстані до них від точки, на якій він буде проводити орієнтування, та запам'ятати назви населених пунктів, річок та позначки командних висот. Як показує практика, командир, що має гарну польову виучку, при постановці завдань на місцевості рідко або зовсім не звертається до карти тому, що необхідні дані про місцевість він тримає у пам'яті.

Способи визначення сторін горизонту. На рис.10 зображене взаємне розташування сторін горизонту, проміжних напрямків, що розташовані між ними, їх найменування і позначення. Проміжні напрямки необхідні для уточнення орієнтування, якщо напрямок на предмет не збігається з напрямком на одну із сторін горизонту. Наприклад, якщо предмет знаходиться між напрямками на північ і схід на 150 м від точки перебування, то під час вказівки напрямку на цей предмет і його місцеположення говорять: „сто п’ятдесят метрів на північний схід”; якщо предмет знаходиться між напрямками на північ і північний схід, то говорять: „північ-північ-схід”, і т.д.

Рис.10.Сторони горизонту, їх взаємне розташування.

Напрямки на сторони горизонту можна визначати за компасом, небесними світилами, за деякими ознаками місцевих предметів.

За небесними світилами напрямки на сторони горизонту визначають:

- щодо місцезнаходження сонця (чим вище сонце, тим менша точність);

- щодо Полярної зірки;

- щодо сонця та годинника;

- щодо місяця;

- щодо місяця та годинника.

Щодо місцезнаходження сонця – для середніх широт можна користуватися даними, вказаними у табл.1.

Таблиця 1. Положення сонця залежно від часу визначення.