Способи захисту цивільних прав.

Способи захисту цивільних прав — це поняття, що характеризують яким чином відбувається усунення перешкод у здійсненні прав чи задоволенні інтересів.

ЦК України не містить єдиного переліку способів цивільно-правового захисту. Найбільш детальний перелік способів захисту наводиться стосовно судового захисту. Так відповідно до ч.2 ст.16 ЦК України способами судового захисту може бути:

1) визнання права (наприклад, на жиле приміщення за членом сім’ї наймача, якщо останній незаконно позбавляє його можливості володіти і користуватися жилим приміщенням);

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право (заборона випуску твору без згоди автора у світ чи припинення його розповсюдження);

4) відновлення становища, яке існувало до порушення права (повернення речі власнику із чужого незаконного володіння);

5) примусове виконання обов’язку в натурі (наприклад, покладення на продавця обов’язку передати продану річ, забезпеченого можливістю примусового примусу до виконання судового рішення; коли наймодавець не надає у користування наймачеві зданого у найом майна, наймач вправі у примусовому порядку через суд витребувати у нього це майно);

6) зміна правовідносин (якщо предметом договору піднайму, укладеного без зазначеного строку були дві кімнати, то часткове припинення договору піднайому відносно однієї кімнати призводить до зміни правовідносин, які виникли з даного договору (ст.97 Житлового кодексу України)

7) припинення правовідносин (так, після закінчення строку договору піднайому піднаймач не вправі вимагати його поновлення і зобов'язаний звільнити жиле приміщення — ст.97 Житлового кодексу України). Припинення договору піднайому жилого приміщення означає припинення житлових правовідносин, що виникли із зазначеного договору);

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди (наприклад, відшкодування збитків, завданих підрядчику з вини замовника, який не виконав вимог підрядчика).

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди (наприклад, завданої в наслідок приниження честі та гідності особи);

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Важливим є положення ч.3 ст.16 ЦК України стосовно того, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений не лише законом (як це було передбачено ЦК 1964 р.), але й договором.

У Главі 3 ЦК України, три способи цивільно-правового захисту отримали детальне врегулювання: 1) визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування (ст.21 ЦК); 2) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди (ст.22 ЦК); 3) відшкодування моральної шкоди (ст.23 ЦК).

Відповідно до ст.21 суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, а також нормативно-правовий акт, видані органом державної влади, органом влади АРК або органом місцевого самоврядування, якщо вони суперечать актам цивільного законодавства і порушують цивільні права або інтереси. Ця норма безпосередньо ґрунтується на положеннях ч.2 ст.55 Конституції України, відповідно до якої кожному гарантується право на оскарження у суді рішень, дій або бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових та службових осіб.

Відповідно до ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. У ч.2 ст.22 ЦК України вказується, що збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (ч.3 ст.22 ЦК). При цьому, у ст.22 ЦК закріплене нове для вітчизняного цивільного законодавства положення щодо мінімального розміру відшкодування упущеної вигоди, а саме: якщо особа, яка порушила право, одержала у зв’язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право (Ч.3 ст.22 ЦК).

Що ж до способу відшкодування, то відповідно до ч.4 ст.22 ЦК України на вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб (не лише грошима), зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).

Відповідно до ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Згідно з ч.2 ст.23 ЦК моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;

2) у душевних стражданнях, які фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, які фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.17 ЦК Президент України здійснює захист цивільних прав та інтересів у межах повноважень, визначених Конституцією України. Наприклад, відповідно до п.16 ст. 106 Конституції України Президент має право відміняти акти Кабінету Міністрів України та Ради міністрів АРК.

Органи державної влади, органи влади АРК або органи місцевого самоврядування здійснюють захист цивільних прав та інтересів у межах, на підставах та у спосіб, що встановлені Конституцію України та законом (ч.3 ст.17 ЦК). Наприклад, вони можуть здійснювати захист шляхом відміни актів нижчестоящих органів, що не відповідають дійсності. Рішення, прийняте зазначеними органами щодо захисту цивільних прав та інтересів, не є перешкодою для звернення за їх захистом до суду.

Відповідно до ст.18 нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Стосовно способів самозахисту, то слід зазначити, що законодавство не містить їх переліку, а лише встановлює критерії їх правомірності. Так, згідно з ч.2 ст.19 ЦК України способи самозахисту мають відповідати змісту права, що порушене, характерові дій, якими воно порушене, а також наслідкам, що спричинені цим порушенням. Також, дії щодо самозахисту не можуть суперечити законодавству (бути ним забороненими) (ч.1 ст.19 ЦК України). Наприклад, оскільки відповідно до ч.3 ст. 47 ніхто не можу бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду, то дії навіть власника житла щодо виселення особи, яка незаконно проживає у його житлі, якщо вони не ґрунтуються на рішенні суду щодо виселення, є самоуправними, а власник підлягає відповідальності, у тому числі кримінальної. Не будуть самозахистом і дії контрагента щодо примусу за допомогою насилля чи знищення майна боржника до виконання зобов’язань, оскільки такі дії заборонені і за їх вчинення передбачена кримінальна відповідальність (ст.355 КК України).

Відсутність навіть приблизного переліку заходів самозахисту обумовлена тим, що такі заходи можуть бути найрізноманітнішими. Головне, щоб вони відповідали загальним межам правомірності способів самозахисту. Разом з тим, деякі з заходів самозахисту знаходять своє безпосереднє врегулювання у законодавстві. Наприклад, необхідна оборона (ст.36 КК, ст.19 КпАП), крайня необхідність (ст.39 КК, ст.18 КпАП, 1171 ЦК), одностороння відмова від зобов’язання (ст.615 ЦК), виконання зобов’язання за рахунок боржника (ст.621 ЦК). У таких випадках дії особи щодо самозахисту повинні відповідати критеріям правомірності, передбаченим у цих статтях.

Вибір безпосереднього способу захисту залежить, по-перше, від характеру самого права чи законного інтересу, а по-друге, від характеру порушення чи іншої перешкоди у їх здійсненні. Розглянемо це на прикладі захисту особистих немайнових прав.

Особисті немайнові права - це абсолютні суб’єктивні права, вони є невідчужуваними та конституційними правами, тому не потребують додаткового визнання цих прав у суді. Отже, говорити про визнання права на життя, здоров’я, свободу і особисту недоторканність у судовому порядку, на наш погляд, неможливо - ці права вже визнані державою у Конституції України.

В юридичній літературі неодноразово підкреслювалося, що деякі особисті права не можуть бути фактично захищені після їх порушення, такі як право на охорону життя, здоров’я, на ім’я тощо.

Дійсно, не можна повернути до попереднього стану або відновити становище, яке існувало до порушення права на життя чи здоров’я, іноді зовсім неможливо “повернути” людині життя. Тому про застосування такого способу захисту цивільних прав, як відновлення становища, яке існувало до порушення права і припинення дій, що порушують право, можна говорити лише умовно, стосовно конкретного права, бо припинити дії, що порушують право на здоров’я, цілком неможливо, і зовсім іноді неможливо відновити попередній стан здоров’я людини.

Коли мова йде про вибір способу захисту порушеного права, носій цього права може застосовувати не будь-який спосіб, а цілком конкретний, який випливає із суті правовідносин, що регламентують суб’єктивне право. Так, захист порушених суб’єктивних прав на життя, здоров’я, свободу і особисту недоторканність у цивільному праві майже завжди можна здійснювати шляхом відшкодування заподіяного збитку та моральної шкоди. Моральна шкода може полягати як у фізичних болях у зв’язку з ушкодженням здоров’я, порушенням особистої недоторканності, так і в душевних стражданнях, які фізична особа перетерпіла у зв’язку з порушенням права на свободу.

Висновок по питанню:

ЦК України не має єдиного та вичерпного переліку способів цивільно-правового захисту, а містяться положення щодо способів захисту кожним з суб’єктів цивільно-правового захисту.

Так, відповідно до ч.2 ст.16 ЦК суд може здійснити захист виходячи з конкретних обставин справи (характеру порушеного права та самого порушення) такими способами, як: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення права; примусове виконання обов’язку в натурі; зміна правовідносин; припинення правовідносин; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Цей перелік не є вичерпним, і суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений законом чи договором.

Нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі (ст.18 ЦК).

1 234

Дата добавления: 2015-10-05; просмотров: 1049;