Звільнення території України

Передумови звільнення України почали формуватися на межі 1942-1943 рр. З 19 листопада 1942 р. по 2 лютого 1943 р. відбулась одна із найбільш важливих битв Другої світової війни – Сталінградська. Війська Південно-Західного та Сталінградського фронтів здійснили контрнаступ в районі Сталінграда і взяли в оточення 330 тис. німецьких, румунських та італійських вояків під керівництвом генерал-фельдмаршала Паулюса. Фронт був прорваний, а стратегічна ініціатива перейшла до ЧА. Противника вдалося відкинути на 600-700 км. Цей прорив став початком визволення України. Внаслідок розпочатого контрнаступу, 18 грудня 1942 р. було визволено перший український населений пункт – с. Півнівку Міловського району Ворошиловградської (Луганської) області. Просування радянських військ було настільки успішним, що до лютого 1943 р. ними було звільнено значну частину Донбасу, Харківщини. Однак контрнаступ німців, що здійснювався сімома танковими та моторизованими дивізіями, призвів до прориву флангів та повторного захоплення Харкова 16 березня 1943 р. Підтягнення німецьких резервів на Донбас остаточно зупинило просування радянських частин.

Новим місцем протистояння стала Курська дуга. Вона мала остаточно затвердити переможця. Розуміючи це, як у Москві, так і Берліні розпочинають активну підготовку. Німецька промисловість оновила військову техніку новими, досконалими машинами типу «Пантера» і «Тигр», потужними самохідними гарматами «Фердинант»; повітряний флот поповнився літаками з більш високими тактико-технічними характеристиками – «Фоккевульф-190 А» і «Хеншель-129». До місця битви обома арміями було стягнуто 4 млн. осіб (з них близько 1 млн. – німецькі війська); 69 тис. гармат та мінометів (з них у німців – 10 тис.); 10 тис. танків (у німців до 3 тис.); 12 тис. літаків (з них у німців – 2 тис.). Військова машина СРСР була вже на зовсім новому рівні та не поступалася німецькій. До цього додавалась допомога за ленд-лізом США, яка продавала СРСР танки, літаки, продовольство, кораблі. Таким чином, концентрація сил з обох сторін робила цю битву найбільшою у військовій історії. З метою отримання швидкої перемоги німецьке командування розробило план «Цитадель». Він передбачав нанесення удару по курському виступу з трьох боків, оточення та знищення армій Центрального і Воронезького фронтів. Дізнавшись про це через розвідку, керівництво Червоної армії приймає рішення зайняти глибоку оборону, а лише після виснаження німецьких військ перейти у контрнаступ. Битва тривала з 5 по 7 липня 1943 р. і не принесла німцям бажаного результату. З великими втратами вони вже не могли атакувати і були змушені перейти до оборони. Цим відразу скористалися радянські війська. Задіявши резерви, з серпня вони розпочали наступ у Білгородсько-Харківському напрямку, а 23 серпня звільнили Харків, що знаменувало завершення Курської битви.

Вагому допомогу радянській армії в ході Курської битви надали партизани та підпільники. Вони активно постачали інформацію та проводили у німецькому тилу операцію «Квартет» (масові диверсії на комунікаціях). Результати Курської битви остаточно закріпили стратегічну ініціативу за ЧА. Німці перейшли до стратегічної оборони, важливе місце у якій відводилося системі укріплень, що проходили по річках Дніпро та Молочна – «Східний вал». На початку 1943 р. Червона армія розгорнула широкий наступ на фронті завширшки 1 600 км. Почалося масове витіснення окупантів. Першим серед обласних центрів України було визволено 14 лютого 1943 р. Ворошиловград. 13 серпня – 22 вересня 1943 р. було проведено Донбаську наступальну операцію (прорвано німецьку лінію укріплень – Міус-фронт, 8 вересня звільнено Сталіно (Донецьк), а 22 вересня звільнено весь Донбас). Внаслідок успішної Чернігівсько-Прип’ятської операції (серпень 1943 р.), радянські війська прорвали німецьку оборону і в ніч на 9 вересня форсували Десну. Окрім цього, при визволенні Лівобережної України були проведені Ізюмсько-Барвінківська, Пирятинсько-Переяславська операції, завдяки яким 20 вересня звільнено Суми, 21 вересня – Чернігів, а 23 вересня – Полтаву. У цей час відбулися і певні структурні зміни. 20 жовтня 1943 р. Воронезький, Степовий, Південний та Південно-Західний фронти були перетворені на 1-й, 2-й, 3-й та 4-й Українські фронти, якими командували Ватутін, Конєв, Малиновський, Толбухін.

Великою подією в переможній ході Червоної армії стало визволення Києва. Радянське керівництво на чолі зі Сталіним вимагало здійснення цього до річниці Жовтневої революції. Готуючись до реалізації поставленого завдання, радянська армія захопила Букринський плацдарм на правому березі Дніпра, а з жовтня розпочала наступ у напрямку Києва. Однак через певні складності просування, було вирішено піти на обманний маневр. З цією метою центр удару був перенесений на Лютізький плацдарм, що знаходився на північ від Києва. Старий плацдарм було вирішено використовувати як прикриття. У результаті проведених змін 6 листопада 1943 р. Київ був звільнений. Це мало велике значення для піднесення патріотичного духу армії. Однак ціна такого успіху була занадто висока. Погана організація, нестача техніки та боєприпасів призвели до великих втрат. Лише в районі Букрина загинуло 40 тис. бійців. За подвиги, здійснені в ході битви, 2 438 воїнам було надано звання Героя Радянського Союзу (понад 20 % від усіх, хто одержав це звання за період війни).

Визволення правобережних територій України було розпочато загальним наступом 1-го та 2-го Українських фронтів 24 грудня 1943 р. Важливу роль у цьому відіграла Дніпровсько-Карпатська наступальна операція (24 грудня 1943 р. – 17 квітня 1944 р.). Її складовою була Корсунь-Шевченківська операція (25 січня – 17 лютого 1944 р.), яка призвела до оточення і знищення 83- тисячного угруповання німецьких військ. Ця битва отримала назву «Сталінград на Дніпрі». Тим часом частини 3-го і 4-го Українських фронтів активно просувалися у напрямку Півдня. Їм вдалося розбити угруповання ворога в районі Кривого Рогу – Нікополя та визволити ряд міст. У ході Кримської операції (8 квітня – 12 травня 1944 р.), організованої силами Приморської армії та 4-го Українського фронту, було повернуто Крим.

Упевненості переможній ході радянської армії додали Яссько-Кишинівська (20-29 серпня 1944 р. – було повернуто контроль над Бессарабією і частиною Румунії) та Львівсько-Сандомирська (13 липня – 29 серпня 1944 р. – капітуляція німецької групи армій «Північна Україна» та звільнення 27 липня Львова) наступальні операції. Успіх останньої військової кампанії остаточно поховав ідею національно-патріотичних сил на створення у складі армії вермахту українських військових формувань. Розвиваючи наступ, радянські війська швидко просунулися уперед та розгромили під Бродами 18-22 липня 1944 р. дивізію СС «Галичина».

Формування цієї дивізії розпочалося у квітні 1943 р. У своїх лавах вона налічувала 16-18 тис. осіб. Емблемою дивізії був галицький лев. У жовтні 1943 р. її було реорганізовано і перейменовано на 14 Галицьку добровольчу дивізію СС, а невдовзі відправлено на фронт. Стосовно її формування між керівниками ОУН тривалий час точилися дебати. Якщо лідер Українського Центрального Комітету В. Кубійович схвально ставився до ідеї утворення українських військових сил в лавах німецької армії, то С. Бандера вбачав у цьому розкол українського руху і перетворення українських збройних формувань на колоніальну армію Німеччини. Після розгрому дивізії її залишки були доукомплектовані та перейменовані у 14 Військову гренадерську дивізію СС Українська № 1. Вона вела бойові дії проти партизанів та радянських військ у Чехословаччині, Югославії, Австрії, однак так і не стала омріяним зародком української національної армії.

Завершення бойових дій на території України пов’язується із проведенням Східно-Карпатської операції (друга назва Карпато-Ужгородська – 8 вересня – 28 жовтня 1944 р.). 28 жовтня 1944 р. війська 4-го Українського фронту звільнили територію Закарпаття, а отже, і всієї України. Битва за повне звільнення України від фашистів тривала 22 місяці, у ній брало участь до половини живої сили й бойової техніки всіх діючих радянських військ.