Педагогічні погляди Е. Славинецького та C.Полоцького

У педагогічній думці цього періоду можна виділити офіційну систему освіти і виховання, яка виражала інтереси панівних класів, прогресивну педагогічну теорію і практику, та псевдонародні педагогічні теорії й ідеї.

Між представниками цих напрямів йшла тривала й гостра боротьба. Вона позначилась на виховній і освітній діяльності, педагогічній та художній літературі.

Прогресивні педагогічні ідеї того часу відображалися в статутах братських шкіл, різних полемічних творах релігійного і політичного характеру, зокрема, в творах видатних діячів братських шкіл Лаврентія та Стефана Зизаніїв, творах Івана Вишенського, Кирила Ставровецького, Іова Борецького та ін.

У літературно-художніх, полемічних, історичних працях письменників і просвітителів України цього періоду знаходимо думки про соціальну роль, характер і значення виховання й освіти. У розвитку педагогічної думки у XVІІ ст. можна чітко виділити два напрями: орієнтація на зразки грецької культури й освіти (Єпіфаній Славинецький) та розвиток педагогічної теорії і практики на основі слов’янських педагогічних традицій з урахуванням досягнень західної педагогіки (Симеон Полоцький).

Коли у Московській державі визнали потребу мати вчених людей і задумали видрукувати Біблію, то цар Олексій все це попросив з Києва. І 12 липня 1649 року приїхали в Москву українці-справщики, серед яких був і Єпифаній Славинецький. Це була людина високої освіти, “муж многоучений, аще кто ин во времени сем, на токмо граматики и риторики, но и философии и самые феологии извесный быть списатель и искустный расудитель”. Славинецький придбав славу чоловіка “вельми ученого и мудраго” і мав великий вплив у Москві, він добре знав декілька мов, був “опасный претолковник эллинского, славянского и польского діалектов” і лишив по собі “лексикон греко-славяно-латинский”.

Через 15 років, у 1664 р. прибув до Москви українець Симеон Полоцький (1629–1680), покликаний туди вчити царевичів Олексія І Федора та царівну Софію; навчав він і царевича Петра. Це була людина високої освіти, вже освіти західної; він мав великий вплив у Москві і в державному житті, і в літературі, де особливо вславився як поет. Написав багато праць, і серед них такі, як “Обед душевный” (1681) та “Вечеря душевная” (1683), чим зажив собі великої слави. “Псалтир рифмованая” Симеона Полоцького була широко скрізь розповсюджена у Московії, і по наказу царів Івана та Петра її було покладено на ноти.

Єпифаній Славинецький та Симеон Полоцький були першими казнодіями (промовляли проповіді по церквах на відміну від існуючого звичаю в Москві проповіді читати з книжок).

Представників обох напрямів єднало прагнення поліпшити освіту і виховання народу, сприяти піднесенню рівня його культури, відстояти національну незалежність.

Є.Славинецький не лише виправляв помилки у церковних книгах, а й перекладав навчальну літературу з медицини, географії, мистецтва, створював підручники.

Серед праць Є.Славинецького чи не найбільший інтерес, з педагогічного погляду, становить твір “Громадянство звичаїв дитячих”. Дослідники встановили подібність цього твору з працею Я.А.Коменського “Правила поведінки ...”, а також з твором Еразма Роттердамського “Похвала глупоті”. Однак твір Е.Роттердамського мав розповідальну форму, а “Громадянство звичаїв дитячих”– катехізисну (запитально-відповідальну). Твори Є.Славинецького сприяли утвердженню прогресивних ідей у справі виховання підростаючого покоління.