Класифікація форм і ритмів

Після засвоєння методів стилізації природних форм необхідно познайомити учнів з кваліфікацією форм і ритмів, так як ритм - один із основних засобів упорядкування різних елементів і форм при створенні орнаментальних композицій. Важливою ознакою ритму є повтор елементів форми та інтервалів між ними.

Ритмічні повторення можуть бути рівномірними, зменшуватись або збільшуватись. Організуюча роль ритму в композиції тим активніша чим сильніший вияв закономірності. Ритм буває ледь помітний, а може бути провідний у композиції. У ритму, як такого є класифікації (порядок) метричний, ритмічний. Найпростіший метричний являє собою повторення різних форм та інтервалів та має три схеми рішення:

1. повторення рівних форм через рівні інтервали;

2. повторення рівних форм інтервалам в яких є границя слідуючої форми;

3. радіальні ритми, як різновид.

Для ритмічних порядків характерне закономірне, послідовне зростання, або зменшення форм, або інтервалів, що відображаються чотирма основними схемами:

1. чергування рівних елементів з інтервалами що зменшуються;

2. елементи форми збільшуються або зменшуються, а інтервал незмінний;

3. збільшуються або зменшуються елементи форми то інтервали між ними;

4. елементи форми та інтервали між ними збільшуються або зменшуються при радіальному розташуванні.

Симетрія - одна з найяскравіших властивостей композиції. Це стан форми і засіб за допомогою якого організовується форма.

Один з принципів організації елементів заснований на правильному (дзеркальному) їх розміщенню навколо загального центру або вісі та переданому статичному етапі композиції.

Слово симетрія (від грецького) означає співрозмірність. Симетрія широко використовується в архітектурі, зображувальному мистецтві. Принцип протилежний симетричному принципу організації композиції, називається асиметричним (динамічним). Асиметрія - це розміщення, поєднання елементів при якому вісь симетрії відсутня. В асиметричній композиції, яка вона не була виразно, принцип організації форми виявляться не так чітко. Добре знайдена симетрична форма сприймається легко і відразу. Гармонія асиметрії розкривається поступово і повільно.

6. Декоративне малювання

Декоративне малювання за кількістю годин займає друге місце після малювання з натури і тісно пов'язане з ним: складанню візерун­ка передує малювання з натури листя, квітів, метеликів тощо. Уроки декоративного малювання завжди слід пов'язувати з уроками праці. Це закладає початки естетики праці.

Основний зміст занять з декоративного мистецтва у початкових класах полягає в ознайомленні учнів з орнаментом,» У середніх класах програма пропонує заняття різними видами декоративної і декоратив­но-графічної роботи: складання візерунків, графічне оформлення кни­ги, заголовка стінгазети або всієї газети, виконання художніх листівок і ескізів виробів, наприклад іграшок.

Навчання починається ознайомленням учнів з декоративним мистецтвом, що супроводжується цікавою розповіддю. У бесідах треба зробити огляд традиційного прикладного мистецтва різних народів. Звичайно, велику увагу слід приділити ознайомленню учнів з українським народним декоративно-прикладним мистецтвом,' насамперед з мистецтвом свого краю. Бесіди завжди мають супровод­жуватися показом ілюстрацій, а ще краще—матеріальних зразків, зібраних під час проведення пошукової роботи.

Учні молодшого віку на протязі першого півріччя декоративні малюнки виконують за зразками, а в другому півріччі та в старших класах — самостійно, творчо. Учитель даючи завдання намалювати орнамент, повинен пояснити, для чого він призначений. Від функції орнаменту залежатиме його розмір, композиція, колір, спосіб виконання та ін. Наприклад, орнамент у смужці придатний для оздоблення тканин, одягу і т. д.; у прямокутнику — килимів, шкатулок; у квадраті— хусток, наволочок; у колі, овалі — посуду, круглих шкатулок тощо. В орнаменті для вишивання хрестиком форма квітів зводиться до прямих ліній, квадратів, прямокутників, трикутників, а для вишивання гладдю зображення виконується плавними лініями.

Найважливішою закономірністю орнаменту є ритмічне й симетричне чергування елементів (ритм і симетрія). Під час побудови малюнка учнів потрібно навчити користуватися допоміжними лініями (дотичними, вертикальними й горизонтальними осями симетрії).

У школі спочатку вивчають орнамент у смузі, як найбільш простий. Намітивши верхню і нижню межі смуги, ділять її на рівні частини і в кожній частині поміщають елементи орнаменту. Орнаменти у смузі мають багато симетрій. Учнів можна познайомити з трьома їх основними видами.

До першого виду симетрії орнаментованих смуг належать такі, які мають елемент, що повторюється, і вісь перенесення. Уздовж осі елементи розміщуються на певній відстані один від одного. У другому виді симетрії фігури розміщено з обох боків від осі перенесення і мають однаковий напрям. У третьому виді елементи розміщені у протилежних напрямах і утворюють дзеркальне відображення.

Орнамент, побудований діленням кола на рівні частини, називається
розета.

На мал. 1 показано схеми побудови орнаментів у квадраті і в колі: орнамент-облямівка, який можна комбінувати з оформленням центру квадрата чи кола; орнамент, побудований по діагоналях квадрата або пс діаметрах кола; орнамент, композиція якого побудована у поділеному на чотири частини квадраті або колі. Можливі поєднання цих композиційних схем.

Орнамент в трикутнику ділиться на 2—3 частини або на 6 частин,, залежно від величини і форми орнаменту.

Широкого застосування у побуті набули необмежені (сітчасті) орна­менти, які прикрашають шпалери, тканини, паркет, килими та інші предмети.

Малювання необмежених орнаментів проводиться після малюван­ня їх у замкнутих фігурах. Для рівномірного заповнення площини орна­ментом спочатку малюють сітку. Сітка ставить кожен елемент на своє місце, надає орнаменту ритмічності. Сітка заповнюється у горизонталь­ному і вертикальному напрямках, в шаховому порядку, з пропуском одного або більше рядків сітки, по діагоналі тощо. Таблиці з варіанта­ми розташування орнаментів вивішують на дошці.

Останнім часом усе ширше застосовуються декоративні композиції, складені на основі вільного ритму і асиметрії. При відсутності строгої послідовності якийсь загальний ритм у таких композиціях все-таки є (мал. 2.).

Орнаментальне мистецтво можна звести до таких видів:

- рослинний орнамент, що складається з елементів рослинного світу;

- геометричний орнамент, елементами якого є рисочки, кружечки, квадратики, трикутники;

- фігурні орнаменти, в основу яких покладено ритмічне чергування лостатей людей, фігур птахів, тварин або комах; мішані орнаменти.

Розглянемо послідовність роботи над декоративним малюнком, до якої потрібно привчити учнів:

1) завдання вчителя або задум, на основі чого здій­снюється попередній збір матеріалів (листків дерев, репродукцій, фотографій);

2) попереднє вивчення об'єктів, форма яких повин­на стати основою малюнка;

3) виконання кількох ва­ріантів декоративної переробки різних елементів орнаменту (стилізація, спрощення реалістичних форм). Прийоми стилізації форми показуємо на зразках народної творчості, уяких природна форма квітів, листків, ягід змінюється, переробляється. Тут не передаються об'єм моделі, гра світлотіні, дрібні деталі, а рослинна чи тваринна форма зображається узагальнено, навіть схематично.

В українському орнаменті часто використовується малюнок квітки з п'ятьма пелюстками, квітки дзвіночка чи тюльпана, що після переробки постають немовби в розрізі. Використовується і зображення соняшника, середина якого є колом або овалом з насінням у вигляді трикутничків або квадратиків. Навколо — невеликі заокруглені пелюстки. Колір під час декоративної переробки природних форм береться насичений, локальний;

4) виконання схеми робочого ескізу декоративного малюнка у зменшеному розмірі;

5) лінійна побудова малюнка на основі робочого ескізу і попередніх начерків та замальовок. Тут розв'язується завдання передачі руху, ритму, відтворення форми елементів;

6) ескіз тонального вирішення: одні елементи будуть світліші, інші — темніші, світлий елемент на темному тлі або навпаки;

7) ескіз кольорового вирішення. Колір елементів орнаменту може бути зовсім інший, ніж колір природної форми до її декоративної переробки. Слід добирати такі поєднання кольорів, які б відповідали задуму. Орнаменти доцільно вирішувати у світлих і яскравих кольорах, які викликають радісний настрій у глядача;

8) остаточне виконання орнаменту: ретельне промальовування деталей і вирішення їх у кольорі. Працювати аквареллю над орнаментом слід починати від тла композиції, перейшовши на темніші місця й за­кінчивши світлими.

Для ознайомлення з будовою орнаментів і для запобігання помилкам доцільно застосувати метод аплікації. Заготовлені з кольорового паперу елементи орнаменту на фланелеграфі або на дошці чи аркуші паперу переставляють, і учні бачать, що з одних і тих самих елементів можна скласти різні орнаменти; при порушенні ритму і розмірів еле­ментів орнамент не виходить. Учні теж можуть вирішувати композицію орнаменту за допомогою аплікації.

Слід звернути увагу на поняття «візерунок» і «орнамент». Візерунок передбачає вільну композицію всіх елементів. Орнамент — це візерунок, у якому елементи ритмічно повторюються, чергуються.

Література:

1. Голубева О.Л. Основы композиции. -М., 2004

2. Григорян Е.А. Основы композиции в прикладной графике. Ереван, 1986

3. Кайдановська О.О. Методичні рекомендації до курсу «Основи композиції».Полтава., 2002

4. Логвиненко Г.М. Декоративная композиція.-М., 2006

5. Сенчук Т.М. Основи композиції – К., 2004

6. Устин В.Б. Композиция в дизайне. М., 2006

7. Чернишов О.В. Формальная композиция. Минск, 1998

8. Яремків М.М. Основи композиції. –Тернопіль, 2005

9. Ростовцев Н.Н. “Методика викладання зображувального мистецтва в школі “, М, Просвещение, 1980.

10. Шпікалова Т.Л. “ Народне мистецтво на уроках декоративного

11. За матеріалами: Освіта.ua

12. Дата публікації: 30.10.2010