Зовнішнє середовище діяльності підприємств

швидко чи повільно, передбачувано або не передбачувано впливають на життя підприємства, зачіпають його інтереси. На одні сили підприємство може до певного ступеня впливати, намагаючись скорегувати їх дію в своїх інтересах, проте інші є повністю неконтрольованими. Незважаючи на неоднаковий характер дії зовнішніх сил, підприємство не може не рахуватися з ними в процесі своєї діяльності, бо інше призводитиме до негативних наслідків.

Рельєфно виражена неоднорідність зовнішнього середовища, що оточує аграрні підприємства, дає змогу визначити дві його складові: мікросередовище і макросередовище.

Мікросередовище являє собою сукупність зовнішніх щодо підприємства суб’єктів і сил, які безпосередньо впливають на його діяльність і які, в свою чергу, перебувають під впливом цієї діяльності.

Іншими словами, мікросередовище - це партнерське середовище, суб’єктами якого є підприємства, організації й установи, що мають безпосереднє відношення до підприємства і з якими воно вступає в певні виробничі, економічні, фінансові та організаційно-господарські стосунки. Ці стосунки оформляються через відповідні ділові угоди, які не обов’язково повинні бути юридично оформлені. В умовах розвинутого ринку, де партнерство будується на довірі, ділові угоди часом укладаються усно і виконуються партнерами не менш ретельно, ніж угоди письмові.

Зміни, що відбуваються в мікросередовищі, безпосередньо зачіпають економічні інтереси аграрних підприємств, оскільки саме завдяки партнерським зв’язкам вони отримують прибуток.

Більше того, без таких зв’язків не змогли б одержати прибутку і партнери підприємства. Ця взаємозалежність партнерів в умовах розвинутих ринкових відносин призводить до того, що відбувається конкуренція не просто між окремими однопрофільними підприємствами, а між комплексами підприємств, які поєднані між собою партнерськими зв’язками. В кожному з таких комплексів будь-яке підприємство заінтересоване в тому, щоб його партнери працювали ефективно. Тому, наприклад, аграрному підприємству невигідно, щоб збанкрутувала страхова компанія, яка його обслуговує, так само як і останній невигідно, щоб збанкрутувало підприємство, оскільки завжди постраждають обидва партнери.

Відносини між партнерами повинні бути чесними і відвертими, оскільки порушення договорів без поважних на те причин, інтриги, намагання обдурити партнерів призведуть до того, що в майбутньому ніхто з таким підприємством не укладатиме ділові угоди, а в умовах ринку це означатиме його повний крах як юридичної особи, суб’єкта господарської діяльності.

Складовими мікросередовища, в якому функціонують аграрні підприємства, є:

- споживачі сільськогосподарської продукції;

- посередники;

- постачальники необхідних аграрним підприємствам ресурсів;

- агросервісні підприємства й організації, що надають певні виробничі послуги аграрним підприємствам;

- фінансово-кредитні установи;

- юридичні контори;

- найближчі конкуренти.

Споживачі сільськогосподарської продукції (клієнтура) - ті суб’єкти ринку, які придбають у аграрних підприємств сільськогосподарську продукцію для подальшого виробничого чи особистого споживання чи для наступного перепродажу іншим споживачам з одночасним одержанням для себе прибутку. В Україні тепер головними споживачами сільськогосподарської продукції є переробні підприємства - цукрозаводи, льонозаводи, підприємства елеваторної і борошно-круп’яної промисловості, комбікормові заводи, масло- і молокозаводи, м’ясокомбінати, спиртові заводи тощо. Аграрні підприємства укладають з названими партнерами договори (контракти), в яких передбачають умови продажу і відповідальність сторін за невиконання договірних зобов’язань.

Споживачами сільськогосподарської продукції можуть бути і закордонні покупці, які придбають її для виробничого й особистого споживання або ж для перепродажу.

Посередники - це такі підприємства чи організації, які за дорученням аграрних підприємств продають їх продукцію або знаходять клієнтів для такого продажу. В умовах ринкової економіки важливими посередниками є товарні біржі, головне завдання яких - сприяння торгівлі великими партіями окремих товарів шляхом надання посередницьких послуг в укладанні біржових угод, виявлення товарних цін, попиту і пропозиції, вивчення, впорядкування і здешевлення пов’язаних з цим торговельних операцій.

До посередників-суб’єктів інфраструктури організованого аграрного ринку відносяться, крім бірж, і агроторгові дома. Ці ринкові структури формують великі партії товарів (лоти) для подальшого продажу на біржах, по інших каналах, здійснюють посередницькі послуги щодо укладання спотових і форвардних контрактів, через них здійснюється продаж ресурсів тощо. Подальше збільшення кількості агроторгових домів очікується і в майбутньому.

Водночас збільшується кількість інших суб’єктів інфраструктури аграрного ринку: оптово-продовольчі ринки, оптово-плодоовочеві ринки, заготівельні пункти. Започатковані аукціони живої худоби.

Для поліпшення діяльності посередників-суб’єктів інфраструктури аграрного ринку, особливо на районному та обласному рівнях, важливо забезпечити функціонування дієвої системи цінового моніторингу, завдяки якій аграрні підприємства матимуть змогу своєчасно одержувати й аналізувати інформацію про рівень цін на сільськогосподарську продукцію, попит і пропозицію на неї тощо.

До посередників відносять також підприємства, що спеціалізуються на переміщенні (перевезенні) товарів з одного місця в інше, де є можливість реалізувати сільськогосподарські товари з більшим економічним зиском.

Постачальники - це підприємства, окремі ділові особи, що забезпечують усі організаційні форми господарювання на селі необхідними для них матеріальними ресурсами - паливом, мінеральними добривами, отрутохімікатами, технікою, запасними частинами тощо.

З розвитком ринкових відносин у нашій державі динамічно стали розвиватися оптова торгівля цими ресурсами, які здійснюють багато підприємницьких структур. Це посилює конкуренцію між ними і водночас розширює можливості вибору аграрними підприємствами саме тих партнерів, які пропонують більш прийнятні умови ділового співробітництва. Серед постачальників в АПК виникли досить потужні приватні структури, які постачають селу необхідні ресурси.

Слід зазначити, що постачальники - це переважно посередницькі структури між промисловими підприємствами, що виробляють необхідні для села ресурси, і сільськогосподарськими товаровиробниками, які купують ці ресурси. На операції Г-Т-Г^! завдяки нерідко істотному підвищенню ціни на ресурси ці структури одержують значні прибутки, а аграрні підприємства несуть невиправдано великі витрати. В цих умовах окремі такі підприємства намагаються самостійно вирішувати питання забезпечення своїх потреб матеріальними ресурсами через укладання прямих договорів з промисловими підприємствами.

Аграрні підприємства повинні постійно стежити за динамікою цін на матеріальні ресурси, оцінювати можливості й обсяги їх придбання. Це необхідно у зв’язку з тим, що будь-які зміни в середовищі постачальників (зростання або зниження цін, нестача відповідних матеріалів) безпосередньо позначаються на масштабах і собівартості виробництва сільськогосподарської продукції, а через них - і на прибутковості господарства в цілому.

Агросервісні підприємства та організації надають аграрним підприємствам необхідні виробничі послуги і завдяки цьому створюють нормальні умови для функціонування аграрного виробництва.

Зважаючи на звужені можливості сільськогосподарських товаровиробників щодо придбання техніки, проблема механізації виробництва сільськогосподарської продукції в них стала вирішуватися і шляхом використання послуг створених регіональних приватних та державних машинно-технологічних станцій (МТС). Вони здійснюють на договірних засадах агротехсервісне обслуговування аграрних підприємств шляхом надання їм допомоги у виконанні найбільш трудомістких і складних робіт (оранки, збирання зернових і коренеплодів, внесення добрив, боротьби з шкідниками і хворобами тощо). Крім того, МТС надають техніку напрокат і в оренду, проводять ремонти, здійснюють інші види технічного обслуговування.

Для аграрних підприємств важливо, щоб вартість агросервісних послуг була низькою, а їх якість - високою. Виходячи з цих критеріїв, вони повинні вибрати, якими саме виробничими послугами доцільно користуватися, залучаючи агросервісні підприємства, а які економічно вигідніше здійснювати власними силами. Цей вибір залежатиме від конкретних умов діяльності аграрних підприємств. Якщо, наприклад, середній ремонт трактора в майстерні господарства обійдеться дорожче, ніж ремонт на агросервісному підприємстві, то воно скористається послугами останнього. Водночас в іншому аграрному підприємстві ситуація може скластися інакше, а тому господарство здійснюватиме ремонт самотужки.

Фінансово-кредитні установи - банки, страхові компанії, кредитні та інші установи, з якими аграрні підприємства вступають у ділові стосунки при збереженні готівки, фінансуванні своїх угод, страхуванні себе від ризику, одержанні довгострокових кредитів тощо. Взаємовідносини з фінансово-кредитними установами є дуже важливими для аграрних підприємств, оскільки зміна процентних ставок на кредит, скорочення (збільшення) можливостей його одержання істотно впливають на їх господарську діяльність і економічне становище. Тому з цими партнерами господарства повинні встановлювати міцні зв’язки.

Юридичні установи (контори) є також важливими партнерами підприємств, у тому числі й аграрних. Адже для ринкової економіки характерні множинність і складність економічних взаємозв’язків, що виникають з різними суб’єктами ринку. Тому при укладанні ділових угод, їх виконанні, виникненні спірних питань підприємства змушені вдаватися до послуг юридичних установ. Такі послуги дають змогу підприємствам уникнути невиправданих втрат, досягти кращого зиску від здійснюваних ними ділових операцій.

Найближчі конкуренти - це ті сільськогосподарські товаровиробники, які виробляють на продаж однакову з даним підприємством сільськогосподарську продукцію. Проте в умовах її дефіциту конкуренти виступають лише потенційними носіями зовнішньої загрози для підприємства. З насиченням ринку сільськогосподарськими товарами на діяльність аграрного підприємства істотно впливатимуть насамперед його найближчі конкуренти, тобто такі сільськогосподарські формування, які реалізують свою продукцію тим самим споживачам і посередникам, входячи в ту саму сировинну зону. Якщо найближчі конкуренти починають виробляти більше продукції, ніж здатний використати відповідний споживач, то останній орієнтуватиметься на тих виробників, які пропонують продукцію кращої якості і в найбільш прийнятні строки. З цієї причини в аграрному підприємстві може виникати проблема збуту його продукції, якщо воно своєчасно не вживатиме необхідних заходів щодо підвищення її конкурентоспроможності.

жуть відкривати для нього нові можливості або створювати нові загрози. Підприємство не може вплинути на макросередовище, але воно мусить добре орієнтуватися в ньому, стежити за його змінами і відповідним чином реагувати на них.

Якщо ці зміни можуть створити для підприємства сприятливіші умови для виробництва або збуту продукції, воно мусить внести необхідні корективи в тактику, а можливо, і в стратегію своєї діяльності з тим, щоб максимально скористатися з цих умов. Якщо ж зовнішні сили макросередовища несуть у собі загрозу для підприємства, воно вживатиме заходів, щоб запобігти їх дії або пом’якшити їх негативний вплив.

Основними ланками макросередовища, що тією чи іншою мірою впливають на підприємства, є: економічне, природно-екологічне, інформаційне, науково-технічне, політико-правове, соціально-культурне і міжнародне середовище.

Економічне середовище є однією з провідних ланок макросередовища і характеризується багатьма параметрами: рівнем інфляції або дефляції, ступенем розвитку конкурентного середовища, рівнем зайнятості, податковою політикою, динамікою і співвідношенням цін на сільськогосподарські і промислові товари тощо. В узагальненому вигляді воно може бути визначене через купівельну спроможність населення. Його доходи на стадії економічного піднесення зростають, ціни на товари, в тому числі сільськогосподарські, стають доступнішими, скорочується безробіття, зростає обсяг продажу, активізується інвестиційна діяльність. В умовах насиченості ринку сільськогосподарською продукцією зростання купівельної спроможності населення є сигналом для аграрних підприємств до збільшення виробництва насамперед дорогих високоякісних товарів. З цією метою вони можуть задіяти додаткові ресурси, застосувати нові досягнення агрономічної і зоотехнічної науки для підвищення врожайності культур і продуктивності тварин.

У період економічного спаду купівельна спроможність знижується як за рахунок зменшення особистих доходів працюючих, так і через зростання безробіття. При цьому підвищуються процентні ставки на кредит, скорочується інвестиційна діяльність, зменшується обсяг продажу сільськогосподарської продукції. Через нееластичність цінового попиту на неї це зменшення відбувається повільніше, ніж на промислові товари, але це не означає, що аграрні підприємства не повинні реагувати на зниження купівельної спроможності населення. Залежно від конкретних обставин ця реакція може бути різною - від завчасного скорочення виробництва певних видів продукції до знаходження нових ринків її збуту, в тому числі і міжнародних.

Економічне середовище характеризується також станом економічного розвитку підприємств інших галузей, що виробляють продукцію для сільськогосподарського виробництва. Аграрні підприємства повинні знати, які товари і за якими цінами вони можуть придбати в своїй країні, а які за рубежем, в яких саме регіонах ціна на них доступніша, де сприятливіші транспортні умови тощо.

Природно-екологічне середовище істотно впливає на характер виробничої діяльності аграрних підприємств. Його вплив на цю діяльність посилюється зі зростанням дефіциту окремих видів сировини, подорожчанням енергії, підвищенням вимог до збереження навколишнього середовища. Держава все рішучіше стала втручатися в процес збереження і відтворення природних ресурсів через Державний комітет охорони природи та його регіональні представництва на місцях. З огляду на це виникає сукупність юридичних (правових) відносин між аграрними підприємствами та установами, які відповідають за екологію. Вказані відносини доповнюються діяльністю громадських організацій з охорони природи (наприклад, діяльність партії «зелених»).

Аграрні підприємства не можуть не рахуватися зі змінами в природно-екологічному середовищі і тими формами його регулювання, які діють на момент прийняття ними господарських рішень, оскільки це може призвести до вкрай небажаних наслідків. Так, періодичний дефіцит на нафтопродукти та істотне їх подорожчання в 90-х роках змусили аграрні підприємства здійснювати суворий режим їх економії, прискорено розвивати гужовий транспорт, збільшувати поголів’я робочої худоби, ширше використовувати енергію вітру й води.

Аграрні підприємства зобов’язані дотримуватися екологічних та санітарно-технічних вимог щодо розміщення нових і реконструйованих об’єктів, будівель і споруд, не допускати перевищення концентрації хімічних, радіоактивних та інших шкідливих речовин у ґрунті понад встановлені державою гранично допустимі норми.

Характерною негативною ознакою природно-екологічного середовища України є високий рівень його забруднення. Через це особливого значення набуває проблема розвитку в нашій країні альтернативного сільського господарства, яке стало інтенсивно розвиватися в США і країнах Західної Європи у 80-х роках. Йдеться про виробництво екологічно чистої сільськогосподарської продукції без застосування мінеральних добрив і пестицидів. Поштовхом для виникнення альтернативного сільського господарства став великий попит на екологічно чисті продовольчі товари і високий рівень цін на них. З огляду на чорнобильську трагедію і високий рівень забруднення навколишнього середовища іншими шкідливими речовинами населенню України вкрай необхідна екологічно чиста продукція. Це зумовлює необхідність швидкого розвитку альтернативного сільського господарства насамперед на базі селянських (фермерських) господарств.

Науково-технічне середовище. Аграрним підприємствам потрібно добре орієнтуватися у змінах, що відбуваються в даному середовищі, і завдяки цьому приймати обґрунтовані рішення про доцільність та можливість впровадження у виробництво нових видів техніки і нових технологій, забезпечуючи таким чином конкурентоспроможність своїх товарів та вищу доходність від їх реалізації. Коли підприємство не реагуватиме на вплив цього фактора, воно буде приречене на стагнацію і банкрутство.

При впровадженні новин аграрним підприємствам слід бути обережними в тому розумінні, щоб сільськогосподарська продукція не зашкодила здоров’ю населення. Наприклад, використовуючи досягнення науки в галузі біотехнології, підприємство мусить бути переконане, що застосування, скажімо, нових стимуляторів росту і розвитку тварин не зашкодить здоров’ю людей, не зумовить погіршення смакових якостей і товарного вигляду продукції, не породжуватиме у покупців недовіри до неї, отже, не стане причиною погіршення становища підприємства на ринку.

Інформаційне середовище в умовах ринкових відносин і прискореного розвитку науково-технічного прогресу відіграє велику роль у своєчасному забезпеченні підприємств необхідною інформацією щодо кон’юнктури ринку, новітніх досягнень у галузі техніки, технології й організації виробництва, стану і тенденцій розвитку світового ринку. Зрозуміло, що значення інформаційного середовища ще більше зростає в умовах високої конкуренції. Воно дає змогу підприємствам швидко вирішувати проблеми «вузьких місць» своєї діяльності. Адже нерідко підприємствам економічно вигідніше купити певну ідею з готовим механізмом її практичної реалізації, ніж самотужки досліджувати і розробляти її.

Політико-правове середовище включає в себе систему законів та інших юридичних актів, які регламентують підприємницьку діяльність, а також систему політико-правових інститутів, що виробляють ці правові документи і контролюють їх виконання. Значне місце у формуванні політико-правового середовища належить політичним партіям, засобам масової інформації, іншим впливовим групам громадськості, які своєю діяльністю справляють опосередкований вплив на діяльність державних установ і окремих осіб, обмежують свободу їх дії або ж сприяють прийняттю відповідних рішень.

Кожне підприємство мусить бути добре обізнаним із законодавством, що регулює підприємницьку діяльність, оскільки його порушення загрожує штрафними санкціями аж до заборони займатися виробничою діяльністю взагалі. Наприклад, в Україні вже прийнято нормативно-правові акти, що охороняють добросовісність конкуренції, інтереси споживачів, оберігають їх від несумлінної ділової практики (випуску неякісних товарів, неправдивої реклами, оманливої упаковки тощо). Законодавство, що регламентує діяльність бізнесу, повинно захищати також вищі інтереси суспільства від такої підприємницької діяльності, яка не забезпечує необхідної якості життя людей з точки зору збереження довкілля.

Як свідчить практика розвинутих країн Західної Європи, США, Канади, інших держав, все більшу роль починають відігравати політичні партії і громадські рухи в захисті інтересів громадськості як на загальнонаціональному рівні, так і на рівні окремих адміністративних територій. У своїй діяльності аграрні підприємства повинні зважати на цю тенденцію, враховувати її при плануванні товарів з новими якісними характеристиками і розробці тактики та стратегії маркетингової діяльності.

Соціально-культурне середовище формується під дією демографічних процесів і змін культурно-освітнього рівня населення. В умовах дефіциту продовольчих товарів, низької купівельної спроможності значної частини населення цей фактор є малоістотним. Але за насиченості ринку продовольчими товарами та обмеженого експорту аграрні підприємства мусять збільшувати обсяги виробництва приблизно такими ж темпами, якими зростає кількість населення. В іншому разі можливе небажане перевиробництво продукції або виникнення її дефіциту. Водночас аграрні підприємства повинні будуть враховувати зміни в структурній будові населення за віковими групами, а також зміни в культурі харчування, оскільки вони зумовлюють прискорене зростання попиту на одні види сільськогосподарської продукції і зменшення його на інші. Наприклад, із «старінням» населення збільшується попит на овочі, фрукти і зменшується - на висококалорійні продукти. З підвищенням добробуту і культурного рівня населення змінюється його ставлення до матеріалу, з якого виготовляються тканини і одяг. Зростає попит на товари широкого вжитку з натуральних тканин, що економічно змушує аграрні підприємства збільшувати виробництво льону, конопель, вовни. Поширення серцево-судинних захворювань спричиняє зменшення попиту на продукти харчування з високим вмістом холестерину тощо. Небажання підприємства вивчати і враховувати ці «тонкощі» впливу соціально-культурного середовища загрожує втратою позицій на ринку, скороченням обсягу виробництва і зниженням його ефективності.

Входження України в світовий економічний простір, розвиток підприємствами зовнішньоекономічної діяльності зумовлює необхідність врахування ними стану міжнародного середовища і тих змін, які відбуваються в ньому. Зокрема, важливо знати кон’юнктуру світового ринку, рівень і динаміку цін на товари сільськогосподарського походження і виробничі ресурси, що можуть бути об’єктом імпорту аграрними підприємствами, масштаби імпорту в Україну товарів, конкуруючих з вітчизняними товарами АПК, доступність виходу на ринок інших країн, зміни політичного та економічного характеру, що відбуваються в цих країнах і є важливими для підприємства тощо. Володіння такою інформацією дає змогу підприємствам приймати обґрунтовані рішення не лише при здійсненні експортно-імпортних операцій, а й при прийнятті рішень, що стосуються діяльності на внутрішньому ринку. Про це засвідчує і наведений раніше приклад про фінансову кризу в Російській Федерації та її вплив на економіку нашої держави.