На шляху до сумісності комп’ютерів

7 квітня 1964 р. представники IBM, гіганта комп’ютерної індустрії, провели 77 прес-конференцій у 15 країнах світу, зробивши, як висловився глава фірми Томас Уотсон-молодший, “найважливіше оголошення за всю історію компанії”. Подальший розвиток подій підтвердив такий прогноз.

Компанія, яка відома зараз під ім'ям IBM, була заснована 15 червня 1911 і називалася C-T-R (Computing-Tabulating-Recording). У травні 1914 генеральним керуючим компанії C-T-R став Томас Уотсон (Thomas Watson, 17.02.1874 -19.06.1956).

Томас Уотсон-молодший, змінив батька на посту глави IBM, ознаменувавши початок ери комп'ютерів для життя. Під його керівництвом доходи компанії зросли до 8 млрд дол, а число співробітників – до 270 тис. осіб.

Поширене прізвисько компанії – Big Blue, що можна перекласти з англійської як «блакитний гігант». Існує кілька версій щодо цього прізвиська. За однією з них назва походить від мейнфреймів, що поставляються компанією в 1950-1960-х рр. Ці мейнфрейми були розміром з кімнату і мали блакитне забарвлення. За іншою теорією прізвисько просто посилається на логотип компанії (у 1972 р. був представлений оновлений логотип – літери з синіх смужок компанії, який використовується до теперішнього часу).

Дійсно, того дня IBM оголосила про створення не однієї якої-небудь машини, а цілої їх родини. S/360 (“Система-360”) – так була названа серія – дебютувала одразу шістьма моделями, що розрізнялися за потужністю та вартістю. За оцінками фахівців, на дослідження, розробку та впровадження у виробництво одночасно шести машин компанія витратила близько 5 млрд. доларів, що вдвічі перевищувало витрати США під час другої світової війни на Манхеттенський проект, метою якого було створення атомної бомби.

Це рішення зустріло наполегливий опір частині співробітників фірми, і було скептично сприйнято її конкурентами. По суті IBM поставила на карту не більше, не менше як саме своє існування, свій капітал і честь, зробивши ставку на проект, здійснення якого зробило б решту всіх комп’ютерів фірми безнадійно застарілими. Розробка “Системи-360” означала рішучий відхід від технічних стандартів, що склалися за багато років.

У кінці 1961 року Уотсон та Лірсон, віце-президент фірми, призвали на допомогу комітет, що складався з представників усіх основних відділів фірми: системного програмування, досліджень, конструювання, впровадження тощо. Уотсон та Лірсон “замкнули” 13 членів комітету у мотелі недалеко від Гринвіча, штат Коннектикут, заявивши, що не випустять їх, поки не вдасться у загальних рисах намітити, яким повинно бути наступне покоління машин фірми IBM. Під головуванням Боба Еванса, керівника з питань планування та розробок у відділі систем даних, комітет безперервно працював протягом 60 діб.

Пристрасті особливо розгорілися при обговоренні двох принципово нових підходів щодо розробки майбутніх комп’ютерів. Згідно першому з них, будь-яка нова машина повинна бути універсальною, тобто справлятися з широким спектром проблем – від розв’язання логічних і обчислювальних завдань наукового характеру до обробки даних у сфері управління та бізнесу. Назва серії “360” вказувала саме на здатність машин працювати на всіх напрямках – в межах 360°. До початку 60-х років комп’ютери конструювалися із розрахунку або на наукові, або на управлінські застосування. Проте, до цього часу комп’ютери, що були призначені для наукових досліджень, все частіше почали застосовуватися у сфері бізнесу та навпаки. Ця тенденція не залишилася непоміченою в IBM.

Другий підхід припускав, що нові комп’ютери повинні бути сумісні один з одним. У ті роки несумісність машин різних моделей була характерна для комп’ютерної індустрії – кожна модель мала свій власний центральний процесор та систему введення-вивення. Програми, які були написані відповідно до внутрішніх інструкцій процесора однієї машини, були непридатні для інших центральних процесорів. Периферійні пристрої, що були призначені для якогось одного типу, не можна було підключати до інших машин.

Одним із найпереконливіших доводів на користь створення серії сумісних комп’ютерів зводився до того, що таким чином фірма IBM полегшить важкий тягар витрат, які пов’язані з розробкою та обслуговуванням великої кількості несумісних одна з одною моделей комп’ютерів. У ситуації, що склалася, компанія витрачала велику частину капіталовкладень на розробку різних моделей центральних процесорів у збиток програмному забезпеченню та периферійним пристроям.

На початку січня 1962 р. комітет представив свої висновки адміністрації фірми. Так народилася “Система-360”.

Інші компанії, виробники обчислювальної техніки, швидко зрозуміли, що в модульній комп’ютерній системі, компоненти якої відповідають загальним стандартам, не обов’язково всі модулі повинні виготовлятися однією і тією ж фірмою. Отримуючи великі прибутки, вони кинулися робити пристрої, які були придатні для “стикування” з комп’ютерами серії “Системи-360”, тобто повністю сумісні з машинами фірми IBM.

Створивши “Систему-360”, IBM ввела обчислювальну техніку у нову еру – еру розквіту технології пристроїв введення-виведення. У 60-70-х роках виробництво іншими фірмами пристроїв, які були сумісними з машинами IBM, настільки зросло, що IBM поступилася цим конкурентам близько 13% виробництва периферійних пристроїв до своїх же комп’ютерів. Та все ж успіх “Системи-360” був настількі великий, що доходи фірми IBM продовжували зростати швидкими темпами, а її лідируюче становище у комп’ютерній промисловості стало ще міцнішим.