Перші промислові стандарти

Поява на початку 1975 р. першого комерційно поширюваного персонального комп’ютера Альтаїр-8800 на основі 8-розрядного мікропроцесора Intel-8080 було тим поштовхом, що одразу декілька фірм оголосили про намір створити на основі мікропроцесора Intel-8080 свої персональні комп’ютери. Комп’ютер Альтаїр-8800 продавався за ціною близько 500 дол. І хоча можливості його були дуже обмежені (оперативна пам’ять складала всього 256 байт, клавіатура та екран були відсутні), його поява була зустрінута з великим ентузіазмом: у перші ж місяці було продано декілька тисяч комплектів машини. Покупці забезпечували цей комп’ютер додатковими пристроями: монітором для виведення інформації, клавіатурою, блоками розширення пам’яті тощо. Незабаром ці пристрої стали випускатися іншими фірмами. Створення Полом Алленом і Білом Гейтсом для комп’ютера «Альтаїр» інтерпретатора мови Basic дозволило користувачам досить просто спілкуватися з комп’ютером, і легко писати для нього програми. Це також сприяло популярності персональних комп’ютерів.

Ключову роль у змінах, що сталися в області апаратних та програмних засобів, зіграв Стефан (Стів) Возняк(Steve Wozniak, 1950 г.р, шт. Каліфорнію) разом зі своїм другом і партнером по роботі Стівеном Джобсом(Steve Jobs).

У Кремнієвій Долині (Silicon Valley – Селиконовая долина, географічної назви якої не існує, неправильний переклад silicon-кремній та silicone-селікон) і понині розповідають стару байку про те, як перший персональний комп’ютер був зібраний в гаражі двома молодими геніями (або одним генієм і одним пройдисвітом – залежно від того, хто розповідав). Здебільше ця байка дійсно правдива, хіба що дещо прикрашена.

Стів Возняк був студентом коледжу і жив у гуртожитку Каліфорнійського університету. І ось одного дня його мати принесла йому статтю з жовтневого номера журналу "Есквайр" (Esquire) за 1971 рік. Стаття називалася "Секрети блакитної коробочки".

У ній розповідалося про підпільну мережу "телефонних фанатів", попередників комп’ютерних зломщиків, що з’явилися через десятиліття. Такі блакитні коробочки могли перехитрити бухгалтерські машини телефонної компанії "Белл" (Bell) і давали можливість безкоштовно дзвонити у будь-яке місто світу. Далі – більше: за допомогою правильного чергування гудків та дзвінків телефонні спритні ділки зуміли проникнути в урядову комунікаційну мережу, яка обслуговувала правоохоронну систему США, Збройні сили і навіть ЦРУ.

Ця стаття настільки захопила Возняка, що він тут же кинувся дзвонити своєму другу Стіву Джобсу. Джобс, що був на чотири роки молодше Возняка, вчився на другому курсі Вищої школи і жив на околиці Сан-Хосе. Хлопці дружили вже багато років, їх пов’язували загальний інтерес до електроніки та загальна відсутність інтересу до молодіжних тусовок, що робило друзів відщепенцями серед однолітків.

Отже, два Стіва вирішили зайнятися виготовленням блакитних коробочок. Чотири наступних місяця вони працювали і нарешті зібрали сигнал-генератор за схемами з журналу "Популярна електроніка". Але добитися стабільності роботи генератора, аби ввести в оману апаратуру телефонних станцій, виявилося справою нелегкою. Тому Возняк сконструював невеликий цифровий пристрій, який працював від дев’ятивольтової батареї. Тепер генератор видавав стійкий сигнал, і два Стіва почали грати в телефонні ігри.

Але, як би зумовлюючи майбутнє партнерство, Джобс вирішив припинити ці технічні розваги, він мав намір робити гроші на винаході друга. Деталі для блакитної коробочки коштували 40 доларів, на збірку схеми у Возняка йшло не більше години часу. Джобс запропонував такий план: він оплачує комплектуючі, Возняк виконує монтаж, а прибуток вони ділять порівну. Возняк погодився. І незабаром друзі щосили торгували своїми хитромудрими коробочками, розносячи їх по кімнатах чоловічого гуртожитку. Потім коробочки стали продавати в Південній Каліфорнії завдяки одному приятелеві, який взявся бути їх представником в регіоні Беверлі Хиллз. Друзі продали більше двохсот таких коробочок за ціною 150 доларів за штуку. Вони не попалися. А ось деяких з покупців притягнули до суду. Рік потому телефонна компанія вдосконалила свою комутаційну систему, і блакитні коробочки виявилися некорисними.

Але життя йшло своєю чередою. Возняк завалював один іспит за другим. Джобс взагалі став випадати з життя. Він оселився в авангардистському студентському кампусі в Орегоні, говорили, що він призвичаївся до маріхуани, захопився вивченням дзен-буддизму. Зрозуміло, що дуже скоро Джобса виключили з коледжу, і він повернувся додому до батьків. Заявивши, що колись він працював на фірмі "Хьюлетт-паккард" (Hewlett-Packard), Джобс зумів отримати роботу в компанії "Атарі" (Atari, при оплаті 5 доларів за годину) по створенню першої відеогри "Понго". Працюючи у фірмі, Джобс примудрився налаштувати проти себе майже всіх співробітників через те, що постійно сував ніс в їх роботу і обзивав всіх "тупоголовими". Сам же ходив на роботу брудним, таким, начесаним, загалом нечепурою, навіть для програміста.

Начальник Джобса, Ел Олкорн, перевів Джобса на роботу у нічну зміну, де він працював наодинці. При цьому начальник сказав, що колеги не люблять Джобса тому, що від нього погано пахне. Нічна зміна означала, що ніхто не заглядатиме Джобсу через плече, а це було важливо, бо Джобс особливою старанністю не відрізнявся. Йому належало розробити гру під назвою "Розбий стінку", яка, фактично, була модифікацією "Понго", з тією лише різницею, що в ній додавалася стінка, яка складалася з цеглинок і яка зникала, якщо в них потрапляли.

Джобс мав намір самостійно виконати всю роботу, але потім зрозумів, що йому не впоратися, тому звернувся за допомогою до Возняка. Довірливий друг погодився допомогти. Фірма "Атарі" виплачувала премію кожного разу, коли конструктору вдавалося скоротити кількість мікросхем у грі, оскільки при цьому знижувалася собівартість продукції. Возняк же був великим фахівцем з економії комплектуючих при одночасному поліпшенні якості.

Джобс погодився віддати другу половину преміальних, які, за його словами, складали 700 доларів. Возняк працював над грою, думаючи, що Джобс продасть її "Атарі" за 700 доларів, а він отримає свої 350. Лише декілька років потому він дізнався, що насправді Джобс отримував за неї не 700, а 7000 доларів. Крім того, Джобс вибив в "Атарі" кредит за цю гру і ніколи і нікому не говорив про участь у ній Возняка.

Отримавши гроші, Джобс виїхав у свою комуну на ферму Орегона. Тим часом Возняк, що жив з батьками після відрахування з Берклі, отримав роботу на фірмі "Хьюлетт-паккард" і зайнявся розробкою калькулятора. Але насправді його цікавили комп’ютери. Він почав відвідувати Комп’ютерний клуб електронщиків-любителів «Саморобний комп’ютер» в Менло Парку. Двічі на місяць у клубі збиралися інженери, програмісти та техніки. Вони обговорювали проблеми конструювання малогабаритних комп’ютерів.

Завданням Комп’ютерного клубу було вирвати монополію на комп’ютери з рук фінансової олігархії і зробити ці розумні машини доступними для простого народу. У них були підстави розраховувати на успіх. Явно була зрозумілою перспектива швидкого та різкого здешевлення мікропроцесорів, зменшення їх розмірів, зниження складності та збільшення потужності.

Члени клубу почали обмінюватися схемними рішеннями, пропонувати один одному ідеї, ділитися або торгувати електронними деталями. Розробники клубу були на сьомому небі від щастя, коли у січні 1975 року журнал "Популярна електроніка" оповістив світ про випуск "Альтаїра-8800" (Altair) – першого комп’ютерного набору для електронщиків-любителів. Набор деталей коштував 375 доларів. Але навіть для комп’ютерних асів "Альтаїр" з’явився предметом глибокого розчарування. Набір продавали без програмного забезпечення, без операційної системи, тому програмувати машину був змушений сам покупець. Збирання та паяння теж належало виконати користувачеві, йому також пропонувалося самому підключити додаткові мікросхеми запам’ятовуючих пристроїв, телетайп або монітор, гнучкий диск (у 1971 компанія IBM представила гнучкий диск, який став стандартом для зберігання даних). І лише після цього комп’ютер ставав більш менш функціональним. Фактично, вартість зростала до 3000 доларів. Але тим не менше "Альтаїр" демонстрував доступність створення комп’ютера силами любителів.

Клуб витратив багато часу, обмірковуючи потенційні можливості малогабаритних комп’ютерів. Заводські виробники розраховували, що завжди контролюватимуть випуск обчислювальних машин та додаткових пристроїв до них, а молоді конструктори клубу вже переконалися, що персональні комп’ютери можуть управляти охоронною сигналізацією, автомобільним двигуном, системами опалювання, можуть складати музику, редагувати тексти, грати в карти та управляти діями роботів.

Возняк не міг дозволити собі купити "Альтаїр". Створювати ж свій комплект деталей він не хотів, тому почав конструювати власний мікрокомп’ютер з компонентів, здобутих ним у Джобса. Новий комп’ютер Возняка не був, строго кажучи, його першою обчислювальною машиною. Ще підлітком він з приятелем зібрав примітивний пристрій, який умів виконувати множення цілих чисел. Але коли Возняк став демонструвати своє дітище одному з репортерів, з калькулятора повалив дим і кімнату наповнив їдкий запах – калькулятор трагічно згорів.

Але тепер винахідника вже не підстерігала невдача. Комп’ютер працював саме так, як повинен був працювати. Проте, коли Возняк запропонував права на виробництво комп’ютера своїм босам на "Хьюллет-паккарде", ті, ввічливо вислухавши його, відмовили, заявивши, що "Хьюлетт-паккард" не зацікавлений в подібній продукції. А ось Джобс зацікавився. Він почав умовляти Возняка продавати плати комп’ютера членам клубу і іншим електронщикам-любителям. Джобс запропонував створити власну комп’ютерну компанію. Він і назву підібрав. По спогадах про фермерську комуну в Орегоні, а також аби виявитися в телефонному довіднику перед фірмою "Атарі", Джобс вирішив назвати компанію "Еппл Комп’ютер" (Apple).

Для виготовлення першої сотні плат були потрібні гроші. Возняк продав свій нагородний калькулятор за 500 доларів. Джобс, не бажаючи видавати, що у нього на банківському рахунку є 5000 доларів за гру "Розбий стінку" від фірми "Атарі", продав вантажівку "Фольксваген" і таким чином забезпечив собі половину прибутку підприємства.

Комп’ютерний клуб відреагував на все це гробовим мовчанням. Але один з членів клубу (Террелл) володів трьома магазинами з продажу електронних компонентів. Він сказав, що йому потрібні не печатні плати, які користувач ще повинен змонтувати, а повністю готові комп’ютери. Він мав намір придбати 25 комп’ютерів за умови постачання їх у готовому вигляді. Для двох Стівів таке замовлення було манною небесною, але у той же час і тяжким тягарем. Вони нашкрябали близько 25000 доларів (взяли кредит) та зайнялися збиранням комплектуючих. Гараж батьків Джобса друзі перетворили на складальний цех, а членів сім’ї умовили допомагати у роботі.

Коли друзі закінчили збирання, вони підрахували всі витрати. Із схильності до химер вони призначили таку ціну на свій виріб: 666 доларів та 66 центів. Проте Террелл був не в захопленні від комп’ютерів: машини були всього лише стопками печатних плат без корпусу, без клавіатури, без програмного забезпечення, без дисководів або іншого засобу для завантаження програм. Не було і монітора. Проте Террелл заплатив гроші, найняв фахівця з корпусів, і лише після цього комп’ютери набули гідний товарний вигляд.

Але перші персональні комп’ютери "Еппл" (Apple-1) ще довго порошилися на полицях магазина Террелла. А Возняк тим часом вже почав роботу над комп’ютером "Еппл-2" (Apple-2). Цього разу він вирішив створити такий комп’ютер, який приголомшить колег з Комп’ютерного клубу. І клавіатура у ньому буде, і вбудоване матзабезпечення Бейсик (BASIC), і звук, і колір, так що можна буде грати у "Розбий стінку". Крім того, в новій модифікації заради функціональності будуть передбачені вільні гнізда в панелі, а також усілякі інші новини для оновлення та коректування, для реалізації будь-яких спеціальних вимог замовника. Джобс висунув свою пропозицію – укласти комп’ютер в компактний вилитий пластмасовий корпус, який вигідно відрізнявся від незграбних ящиків з листового металу інших мікрокомп’ютерів.

1 квітня 1976 р. Джобс та Возняк заснували компанію Apple Computer, яка була зареєстрована у 1977 р. Її першою продукцією став покращений комп’ютер Apple-1. Цей комп’ютер відрізнявся простотою та компактністю і призначався, головним чином, для любителів та ентузіастів. Усього було продано 600 машин. Незабаром після Apple-2 з’явилися Apple Lisa, Apple Macintosh, які стали ще компактнішими та зручнішими у користуванні. Ось тепер Возняк і Джобс були нарешті готові штурмувати комп’ютерний світ. І вони вийшли переможцями. Успіх компанії виявився феноменальним, і у 1980 вона стала акціонерною компанією.