Atari 400 Atari 800

З появою персональних комп’ютерів з’явилося декілька журналів, які були присвячені персональним комп’ютерам. Але щоб куплений комп’ютер став корисним інструментом, їх власникам було потрібне програмне забезпечення, і у цьому їм готова була допомогти ціла армія програмістів та підприємців. Зростанню обсягу продаж дуже сприяли багаточисельні корисні програми, які були розроблені для ділових застосувань. Програми зробили купівлю персональних комп’ютерів дуже вигідною для бізнесу: з їх допомогою стало можливим виконувати бухгалтерські розрахунки, складати документи і таке інше. Використання ж великих комп’ютерів для цих цілей було ще дуже дорогим.

Особливу популярність отримали текстові процесори. На початку 1975 р. кінорежисер Шрейерз Нью-Йорка у пошуках успіху, став одним з володарів набору “Альтаїр”. Незабаром він удосконалив свою машину, підключивши до неї клавіатуру та телевізор, і почав продавати невеликі програми. По мірі ускладнення програм ставало все важчим керівництво до них. І одного разу Шрейера осяяло, що було б набагато зручніше готувати це керівництво за допомогою комп’ютера, а не друкувати на машинці. Він працював над своєю програмою по 16-20 годин на добу протягом року. Закінчивши роботу, він пустив свою програму в продаж під назвою “Електронний олівець”і повністю присвятив себе програмуванню.

У перші два роки після появи у світ “Електронний олівець” був фактично єдиним текстовим процесором, доступним масовому споживачеві. Проте по мірі розширення ринку персональних комп’ютерів та зростання його прибутковості інші підприємці послідували прикладу Шрейера. Одним з них був житель Нью-Йорка Сеймур Рубінштейн. Серед багатьох його задумок був і текстовий процесор, і спільно з програмістом Джоном Барнебівони почали розробляти відповідну програму під назвою “Уордстар” (WordStar). Швидко завоювавши ринок, кількість користувачів цієї програми на протязі 6 років перевищило кількість усіх інших текстових процесорів разом узятих.

Поки Рубінштейн готував випуск свого текстового процесора, Денієл Бріклін, інженер-програміст фірми ДЕК (DEC, Digital Equipment Corporation), що створив популярну серію машин PDP, почав розробляти своє дітище.

Займаючись виснажливими обчисленнями, пов’язаними з визначенням зміни суми податку в результаті зростання ставки на витрати та прибуток підприємства, він раптом зрозумів, що є інший, зручніший спосіб виконання таких розрахунків. Основна проблема полягала у тому, що при зміні якийсь однієї цифри доводилося перераховувати усі похідні від неї величини.

Досвід програміста наштовхнув Брікліна на думку, що всі ці нудні розрахунки непогано б доручити комп’ютеру. У кінці 1978 р. він написав програму під назвою “Візікалк” (VisiCalc – Visible Calculator).

Спочатку програма була написана для Apple-2. Протягом першого року після початку продажу “Візікалк” збут персональних комп’ютерів різко зріс, сама програма розійшлася тиражем близько 100 тис. примірників, і залишалася “бестселером” цілий рік.

У 1981 році інженер американського космічного відомства NASA Уейн Ретліфф (Ratliff, Wayne) у вільний від роботи час почав створювати простеньку систему керування базою даних (СКБД) для ведення футбольної статистики. У її основу була покладена реляційна модель, але реалізація була найпримітивнішою, потужності персонального комп’ютера вистачало лише на обробку кількох сотень записів. Ні про яке промислове використання такого виробу не могло бути й мови, але для побутових потреб цього вистачало. Ретліфф почав продавати програму під назвою «Вулкан», втім, без особливого успіху.

Реклама «Вулкана» попалася на очі Джорджу Тейту – підприємцеві без спеціальної освіти, що займається програмним бізнесом. Його фірма Ashton-Tate уклала з Ретліффом договір на виняткове право продавати програму. Оскільки до цього часу марка «Вулкан» була зайнята іншою фірмою, то потрібно було придумати іншу назву. Торговий агент запропонував назвати програму dBase II, це виглядало солідно і містило натяк на нібито існуючу першу версію.

Настільна СКБД dBase дуже швидко завоювала ринок, встановивши промисловий стандарт на системи подібного класу, і дуже швидко стала новим “бестселером”. Її мова маніпулювання даними породила безліч успадкувань, а формат dbf став класичним для подання реляційних таблиць. Фірма Ashton-Tate вибилася у лідери комп’ютерного бізнесу, вона продовжувала вдосконалювати систему, випускаючи все нові версії dBase III, III+, IV і супроводжуючи свої дії галасливою рекламою. І майже так само стрімко її автори поповнили все зростаючі ряди мільйонерів, що нажили багатство на програмному забезпеченні.

Проте навички утриматися на верхівці ринку настільних СКБД Ashton-Tate не змогла. У кінці 80-х років утворився клон конкуруючих dBase-подібних систем (FoxBase, FoxPro, Clipper та інші), сумісних за мовою та форматам даних, які володіли кращими операційними характеристиками. Поступово слава dBase зійшла нанівець, а фірма Ashton-Tate була куплена компанією Borland, що вирішила освоїти нову для себе нішу. Забігаючи наперед, зауважімо, що ця покупка виявилася невдалою і слави Borland не принесла.

Сучасний ринок настільних СКБД досить багатий та різноманітний. Окрім FoxPro, що й досі залишається популярною, на ньому представлені системи Borland Paradox, Clarion та інші. Більш того, сучасні персональні комп’ютери досягли такої потужності, що на них можна запускати обмежені версії промислових СКБД типу Oracle, DB2, Informix тощо.

Природно, що не обійшлося у цьому секторі і без Microsoft. Вона придбала права на FoxPro, а також у складі професійної версії MS Office пропонує достатньо потужну MS Access. Не дивлячись на те, що система позиціонується як настільна і продається за відповідною ціною, в ній присутньо багато рис «справжніх» СКБД, зокрема, мова запитів SQL.

Незабаром ряди мільйонерів поповнив ще один розробник програмного забезпечення – Мітчел Кепор. Його програма “Lotus 1-2-3”завоювала широке визнання, де вперше були закладені елементи інтеграції, оскільки вона поєднувала у собі кращі якості системи “Візікалк” з графічними можливостями та засобами інформаційного пошуку.

Закінчивши у 1971 р. університет, Кепор два роки пропрацював диск-жокеем, після чого перебрався до Кембріджа, де продовжив свою кар’єру вже як програміст. Продавши свої авторські права на програму за 1.2 млн. дол., він пішов далі, заснувавши власну компанію по виробництву та продажу його універсальної системи “Lotus 1-2-3”. Своє підприємство Кепор відкрив дуже вчасно.

Наприкінці 70-х років розповсюдження персональних комп’ютерів навіть призвело до деякого зниження попиту на великі комп’ютери та міні-комп’ютери (міні-ЕОМ). Це стало предметом серйозного занепокоєння фірми IBM – провідної компанії з виробництва великих комп’ютерів, і у 1979 р. фірма IBM вирішила спробувати свої сили на ринку персональних комп’ютерів. Проте керівництво фірми недооцінило майбутню важливість цього ринку і розглядало створення персонального комп’ютера всього лише як дрібний експеримент – щось подібне до одного з десятків робіт, які проводилися у фірмі. Аби не витрачати на цей експеримент надто багато грошей, керівництво фірми надало підрозділу, відповідальному за даний проект, небачену у фірмі свободу. Зокрема, йому було дозволено не конструювати персональний комп’ютер «з нуля», а використовувати блоки, які виготовлялись іншими фірмами. І цей підрозділ сповна використовав наданий шанс.

Перш за все, як основний мікропроцесор комп’ютера був обраний новітній тоді 16-розрядний мікропроцесор Intel-8088. Його використання дозволило значно збільшити потенційні можливості комп’ютера, оскільки новий мікропроцесор дозволяв працювати з 1 Мбайтом пам’яті, а тоді комп’ютери все ще були обмежені 64 Кбайтамі.

У серпні 1981 р. фірмаІВМ, представивши свій комп’ютер IBM 5150 РС, офіційно підтвердила, що вона приступає до випуску персональних комп’ютерів, які стали самими купівельними комп’ютерами в історії. Ключовим нововведенням IBM РС стала системна шина ISA із стандартними слотами, що дозволяло вставляти у ПК різноманітні плати розширення (відео, звукові, мережні та інші адаптери).

Але компанія IBM зробила одну річ, про яку вона пізніше пошкодувала. Замість того щоб тримати проект машини у таємниці, як вона зазвичай робила, компанія опублікувала повні проекти, включаючи всі електронні схеми, в книзі вартістю $49. Ця книга була опублікована для того, щоб інші компанії могли проводити змінні плати для IBM РС, що підвищило б сумісність і популярність цього комп’ютера. На нещастя для IBM, як тільки проект IBM РС став широко відомий, оскільки всі складові частиникомп’ютера можна було легко придбати, багато компаній почали робити клониРС і часто продавали їх набагато дешевше, ніж IBM. Хоча деякі компанії (такі як Commodore, Apple, Amiga, Atari) застосовували персональні комп’ютери з використанням своїх процесорів, а не Intel, потенціал виробництва IBM РС був настільки великим, що іншимкомпаніям доводилося пробиватися силою.

Вижити вдалося тільки деяким з них, та й то через те, що вони спеціалізувалися на вузьких областях, наприклад на виробництві робочих станцій або суперкомп’ютерів. Через один-два роки комп’ютер IBM РС зайняв провідне місце на ринку, витіснивши моделі 8-бітових комп’ютерів.

У 1982 р. Кепор випустив нову систему “Лотос 1-2-3” для 16-розрядних процесорів фірми ІВМ, витративши тільки на її рекламу 1 млн. дол. Витрати окупилися дуже скоро. Система “Лотос 1-2-3” зайняла перший рядок у списку найпопулярніших програм.

Своїми успіхами компанія Кепора була зобов’язана фірмі ІВМ, яка заполонила ринок своїми комп’ютерами. Іншим важливим наслідком вторгнення фірми ІВМ з’явився масовий перехід виробників комп’ютерів на нову операційну систему (ОС), що стала промисловим стандартом.

У 1974 р. компанія Intel(від INtegrated ELectronics) випустила Intel 8080 – перший універсальний 8-розрядний процесор, – для нього було потрібно ОС, за допомогою якої можна було б протестувати новинку. Компанія Intel залучила до розробок і написання потрібної ОС одного із своїх консультантів Гері Килдолла(Gary Kildall). Спочатку Килдолл з другом сконструювали контролер для 8-дюймового гнучкого диску, який був незабаром випущений компанією Shugart Associates, і підключили цей диск до процесора Intel 8080. Таким чином, з’явився перший мікрокомп’ютер з диском. Потім Килдолл створив дискову операційну систему, названу CP/M (Control Program for Microcomputers).

У 1977 р. компанія Digital Research переробила CP/M, щоб зробити цю систему придатною для роботи на мікрокомп’ютерах не тільки з процесорами Intel 8080, а також з іншими процесорами. Було написано безліч прикладних програм, які працювали у CP/M, що дозволило CP/M займати високу позицію у світі мікрокомп’ютерів впродовж 5 років.

На початку 80-х корпорація IBM розробила IBM РС і почала шукати для нього програмне забезпечення. Фірма IBM почала вести переговори з Килдоллом про розробку нової ОС, але коли він відлетів у двотижневу відпустку, співробітники IBM зв’язалися з Білом Гейтсом (Bill Gates), щоб отримати ліцензію на право використання інтерпретатора мови Бейсік. Вони також поцікавилися, чи не знає він ОС, яка працювала б на РС. Гейтс порадив звернутися до Digital Research. Фірма IBM почала вести переговори з Килдоллом про розробку нової ОС, але Килдолл запропонував перенести переговори після його відпустки (за іншими відомостями – він відмовився підписати строгі договори про нерозголошування, як того вимагала IBM). Корпорація IBM знову звернулася до Гейтса з проханням забезпечити їх ОС.

Після повторного запиту IBM Гейтс з’ясував, що у місцевого виробника комп’ютерів, Seattle Computer Products (SCP), є відповідна ОС 86-DOS. У 1980 р. компанії SCP була потрібна ОС для їх модуля пам’яті з орієнтацією на новий 16‑розрядний процесор Intel 8086. Вона попросила Тіма Патерсона (Tim Paterson) написати нову ОС, яку назвали QDOS (Quick and Dirty Operating System – в буквальному перекладі це звучить, як “швидка та брудна ОС”). У повній відповідності з назвою, вона була написана всього за кілька місяців, але не була повністю протестована та відлагоджена. До кінця року Патерсон покращив свою ОС, яка була випущена під назвою 86-DOS.

При створенні ОС 86-DOS переслідувалися кілька цілей. Вона повинна була бути сумісною з програмами, які були написані для ОС CP/M, щоб дати можливість використовувати безліч прикладних програм. Тому 86-DOS повинна була мати той же API (Application Programming Interface – прикладний програмний інтерфейс). Щоб зробити 86-DOS ефективнішою, ніж CP/M, Патерсон написав її на мові Асемблер і вбудував у неї модуль роботи з накопичувачами FAT, який заснований на автономній системі роботи з накопичувачами з інтерпретатора мови BASIC фірми MicroSoft.

Білл Гейтс запропонував компанії викупити 86-DOS за 50 тис. доларів. Коли корпорація IBM захотіла деяких удосконалень у програмі, Біл Гейтс запросив для цієї роботи Тіма Патерсона, який написав DOS. Фірма IBM уклала контракт з компанією “Microsoft”, очолюваною Білом Гейтсом, на розробку ОС.

Нова видозмінена система, перейменована у MS-DOS (Microsoft Disk Operation System), була добре сприйнята багатьма виробниками персональних комп’ютерів, що були сумісні з IBM РС. Система MS-DOS незабаром узурпувала місце, яке раніше належало СР/М, завоювавши до того ж ширший ринок. Коли у 1983 р. з’явився IBM РС/АТ з центральним процесором Intel 80286, система MS-DOS вже міцно стояла на ногах. Пізніше система MS-DOS широко використовувалася на комп’ютерах з процесорами 80386 та 80486. Хоча первинна версія MS-DOS була досить примітивна, подальші версії системи виходили з усе краще розробленими властивостями, включаючи багато того, що було запозичене від CP/M та UNIX.

У 1984 р. Microsoft вийшла на ринок офісних додатків, випустивши Word та Excel для Apple Macintosh. Наступного року побачила світ операційна система з графічним інтерфейсом Windows 1.0 для IBM-сумісних ПК.