ТЕМА 3. ЗОВНІШНЄ СЕРЕДОВИЩЕ ГОСПОДАРЮВАННЯ ПІДПРИЄМСТВ

3.1. Структура і зміст зовнішнього середовища підприємства.

3.2. Методи державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

3.3. Зовнішньоторговельний контракт.

3.1. Структура і зміст зовнішнього середовища підприємства

Після встановлення місії підприємства, його цілей і постановки завдань перед персоналом вище керівництво підприємства приступає до аналізу дії зовнішнього середовища, щоб визначити можливості і загрози для фірми. Вплив зовнішнього середовища на підприємство різнопланово і схематично зображено на рис. 3.1.

Рис. 3.1. Схема дії зовнішнього середовища на підприємство

Економічні фактори. Багато факторів економічного зовнішнього середовища повинні постійно оцінюватися, оскільки стан економіки впливає на ціль фірми. Це темпи інфляції, платіжний баланс країни, рівень зайнятості тощо. Кожний з них може відображати або загрозу, або нову можливість для підприємства.

Політичні фактори. Політична система істотно впливає на ділову активність підприємств, вона створює труднощі і можливості для розвитку багатьох сфер бізнесу. Організація повинна мати чітке уявлення про політичну ситуацію в країні, бо ведення бізнесу є ризикованою справою в нестабільній політичній обстановці.

Ринкові фактори. Ринкове середовище є постійною небезпекою для фірми. До факторів, які впливають на успіх і провал організації, належать розподіл доходів населення, рівень конкуренції в галузі, демографічні умови, що змінюються, бар'єри проникнення на ринок.

Технологічні фактори. Аналіз технологічного середовища повинен щонайменше враховувати зміни в технологіях виробництва, застосування ЕОМ у проектуванні і наданні товарів та послуг або сучасні технології засобів зв'язку. Спостерігається прискорене впровадження інновацій у компаніях.

Фактори конкуренції. При вивченні конкурентного середовища необхідно оцінити, наскільки сильна конкуренція, як вона впливає на організації, визначити головних конкурентів, реальні і потенційні загрози з їхньої сторони.

Фактори соціального характеру. Ці фактори відображають соціальні процеси і тенденції, що впливають на діяльність організації (традиції, звички, ставлення людей до роботи, смаки і психологію споживачів тощо). Соціальна складова впливає на рівень попиту, вибір ринків збуту продукції, визначає параметри регіонального ринку робочої сили тощо.

Міжнародні фактори. Керівництво фірм, які діють на міжнародному ринку, повинне постійно оцінювати і контролювати зміни в цьому середовищі. Останніми роками посилилася конкуренція з боку іноземних фірм на українському ринку і небезпека витіснення вітчизняних виробників іноземними.

Правові фактори. Це закони й інші правові акти, що встановлюють права, відповідальність, обов'язки організації, що регулюють діяльність, включаючи обмеження на окремі її види, визначальні форми і методи захисту інтересів тощо. Від знання і дотримання прийнятих законів залежить правомірність підприємницької діяльності підприємства.

Для успішного планування вище керівництво повинно мати повне уявлення не тільки про істотні зовнішні проблеми, а й фактори, які безпосередньо діють на підприємство. До факторів прямої дії зовнішнього середовища на підприємство належать:

споживачі продукції й послуг;

постачальники матеріальних і природних ресурсів;

конкуренти;

інфраструктура (банки, фондові біржі, рекламні і кадрові агентства, охоронні агентства, залізниці тощо);

фінансові організації;

ринок робочої сили;

транспортні організації;

державні і муніципальні організації, органи влади тощо.

Таким чином, аналіз зовнішнього середовища дає підприємству змогу звести до мінімуму ті небезпеки і негативні наслідки, з якими воно стикається в цьому середовищі. Аналіз же внутрішнього середовища дозволяє виявити сильні і слабкі сторони підприємства і намітити шляхи щодо підвищення його конкурентоспроможності.

3.2. Методи державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності

Зовнішньоекономічна діяльність підприємства – це підприємницька діяльність юридичних і фізичних осіб, яка включає зовнішньоторговельну й інвестиційну діяльність, міжнародну виробничу кооперацію, валютні і фінансово-кредитні операції. Вибір конкретного виду зовнішньоекономічної діяльності залежить від спеціалізації підприємства, механізму державного регулювання.

Для сучасного етапу розвитку економіки України наймасовішим видом зовнішньоекономічної діяльності підприємств є зовнішньоторговельна діяльність, тобто діяльність зі здійснення операцій у сфері зовнішньої торгівлі товарами, послугами, інформацією й інтелектуальною власністю. Державне регулювання зовнішньоторговельної діяльності ґрунтується на Конституції України й здійснюється відповідно до закону та інших нормативно-правових актів, а також загальновизнаних принципів і норм міжнародного права й міжнародних договорів.

Основними принципами державного регулювання зовнішньоторговельної діяльності є: захист державою законних інтересів учасників зовнішньоторговельної діяльності, а також законних інтересів українських виробників і споживачів товарів та послуг; рівність і недискримінація учасників зовнішньоторговельної діяльності; обґрунтованість і об'єктивність застосування заходів державного регулювання зовнішньоторговельної діяльності; виключення невиправданого втручання держави або його органів у зовнішньоторговельну діяльність і нанесення збитку учасникам зовнішньоторговельної діяльності та економіці України; забезпечення оборони країни і безпеки держави; єдність системи державного регулювання зовнішньоторговельної діяльності; єдність застосування методів державного регулювання зовнішньоторговельної діяльності на всій території України.

Державне регулювання зовнішньоторговельної діяльності здійснюється за допомогою двох методів: тарифного й нетарифного.

Тарифний метод включає в себе митно-тарифне регулювання.

Нетарифний метод передбачає:

нетарифне регулювання;

заборону й обмеження зовнішньої торгівлі послугами й інтелектуальною власністю;

заходи економічного й адміністративного характеру, які сприяють розвитку зовнішньоторговельної діяльності.

Митно-тарифне регулювання є методом державного регулювання зовнішньої торгівлі товарами, здійснюється шляхом застосування ввізного і вивізного митного збору.

Митний збір – обов'язковий внесок, що стягується митними органами при ввезенні товару на митну територію або вивезенні товару з цієї території і є невід'ємною умовою такого ввезення або вивозу.

В Україні застосовуються також особливі мита:

сезонні – для оперативного регулювання ввезення і вивезення товарів;

спеціальні мита як захисний захід, якщо товари ввозяться на митну територію України в кількостях і на умовах, що завдають збитків вітчизняним виробникам подібних або безпосередньо конкуруючих товарів, і як у відповідь захід на дискримінаційні й інші дії, що обмежують інтереси держави, з боку інших держав;

антидемпінгові мита застосовуються у випадках ввезення на митну територію України товарів за ціною нижчою, ніж їхня нормальна вартість у країні вивезення, якщо таке ввезення завдає матеріального збитку вітчизняним виробникам подібних товарів або перешкоджає організації або розширенню їх виробництва в Україні;

компенсаційні мита застосовуються у випадках ввезення на митну територію України товарів, при виробництві або вивезенні яких прямо або побічно використовувалися субсидії, якщо таке ввезення завдає матеріального збитку вітчизняним виробникам подібних товарів або перешкоджає організації чи розширенню їх виробництва в Україні.

В Україні застосовуються такі види ставок мит:

адвалорні, що нараховуються у відсотках до митної вартості оподатковуваних товарів;

специфічні, що нараховуються у встановленому розмірі за одиницю оподатковуваних товарів;

комбіновані, які поєднують обидва згадані види митного оподаткування.

Нетарифне регулювання є методом державного регулювання зовнішньої торгівлі товарами, яке здійснюється введенням кількісних обмежень та інших заборон і обмежень економічного характеру.

Заборони і обмеження зовнішньої торгівлі товарами, послугами і інтелектуальною власністю можуть вводитися:

у зв'язку з участю України в міжнародних санкціях;

з метою підтримки рівноваги платіжного балансу України;

у зв'язку із заходами валютного регулювання і як, у відповідь, заходи відносно дискримінаційних дій окремих держав.

Ліцензування в сфері зовнішньої торгівлі товарами встановлюється в таких випадках:

введення тимчасових кількісних обмежень експорту та імпорту окремих видів товарів;

реалізація дозвільного порядку експорту і (або) імпорту окремих видів товарів, які можуть несприятливо впливати на безпеку держави, життя та здоров'я громадян, майно фізичних або юридичних осіб, державне або муніципальне майно, зовнішнє середовище, життя або здоров'я тварин і рослин;

надання виняткового права на експорт і (або) імпорт окремих видів товарів;

виконання Україною міжнародних зобов'язань.

Серед заходів економічного і адміністративного характеру, що сприяють розвитку зовнішньоторговельної діяльності, виділяють:

заходи, здійснювані Урядом держави і органами виконавчої влади, сприяючі розвитку зовнішньоторговельної діяльності;

кредитування учасників зовнішньоторговельної діяльності, створення систем гарантій і страхування експортних кредитів;

організацію торгових виставок і ярмарків, спеціалізованих симпозіумів і конференцій;

проведення кампаній (зокрема рекламних) з просування українських товарів, послуг, інтелектуальної власності на світові ринки;

інформаційне забезпечення зовнішньоторговельної діяльності;

ведення зовнішньоторговельної статистики і забезпечення вільного доступу до неї всім учасникам зовнішньоторговельної діяльності;

забезпечення сприятливих умов для доступу українських фізичних і юридичних осіб на зовнішні ринки.

У зовнішньоторговельній діяльності виділяють особливі режими її здійснення:

прикордонну торгівлю;

вільні економічні зони.

Прикордонна торгівля здійснюється, як правило, на основі міжнародних договорів України із суміжними іноземними державами, що передбачають надання особливого сприятливого режиму зовнішньоторговельної діяльності відносно зовнішньої торгівлі товарами і послугами, здійснюваної винятково для задоволення місцевих потреб у товарах і послугах, вироблених у межах відповідних прикордонних територій.

Вільні економічні зони – особливий режим господарської (зокрема зовнішньоторговельної) діяльності на території вільних економічних зон, який встановлюється федеральним законом про вільні економічні зони. Під вільною економічною зоною розуміється частина території країни, на якій товари розглядаються як об'єкти, що перебувають за межами національної митної території і тому не підлягають звичному митному контролю і оподаткуванню. Створення вільних економічних зон переслідує три основні групи цілей – економічні, соціальні і науково-технічні. Серед економічних цілей виділяють включення національного ринку в світову систему господарства, залучення іноземних інвестицій, збільшення валютних надходжень до бюджету країни. Науково-технічні цілі переслідують використання новітніх технологій, методів організації виробництва, ноу-хау. Соціальні цілі включають розвиток регіонів, збільшення числа робочих місць і забезпечення зайнятості населення, навчання і підготовку кваліфікованих кадрів. Основним стимулом для розвитку вільних економічних зон є система пільг для інвесторів. Можна виділити чотири основні групи пільг:

податкові пільги, які стимулюють розвиток виробництва в цілому або його окремих видів;

фінансові пільги, які дозволяють субсидувати розвиток окремих виробництв, надавати знижки за користування інфраструктурою, землею, комунальними послугами, виробничими будівлями;

зовнішньоторговельні і валютні пільги, що дають змогу інвесторам у спрощеному вигляді здійснювати зовнішньоторговельні операції і репатріювати одержаний прибуток;

адміністративні пільги, що спрощують режим реєстрації підприємств, візові процедури та інші організаційні питання.

Значна частка в зовнішньоторговельній діяльності належить бартеру. Зовнішня торгівля товарами, послугами та інтелектуальною власністю з використанням зовнішньоторговельних бартерних операцій може здійснюватися тільки за умови, що такими операціями передбачений обмін рівноцінними за вартістю товарами (послугами, роботами, інтелектуальною власністю), а також обов'язок відповідної сторони сплатити різницю в їх вартості у випадку, якщо такою операцією передбачається обмін нерівноцінними товарами. Порядок здійснення контролю за зовнішньоторговельними бартерними операціями та їхнього обліку встановлюється Урядом України. У випадку, якщо зовнішньоторговельні бартерні операції передбачають часткове використання грошових і (або) інших платіжних засобів, порядок здійснення контролю за такими операціями та їхнього обліку встановлюється Урядом України і Центральним банком України відповідно до українського законодавства.

3.3. Зовнішньоторговельний контракт

У міжнародній практиці контрактом прийнято називати міжнародний договір купівлі-продажу. Договір вважається міжнародним тільки тоді, коли комерційні підприємства договірних сторін перебувають на території різних держав. Таке тлумачення міжнародного договору дається в конвенції ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів (Віденська конвенція 1980 р.). За видами контракти поділяються на такі:

контракти разової поставки;

контракти з періодичною поставкою;

контракти на поставку комплексного устаткування.

Контракт разової поставки – одноразова угода, яка передбачає поставку узгодженої кількості товару до певної дати (терміну, періоду часу). Поставка товарів здійснюється один або кілька разів протягом встановленого терміну. Контракт з періодичною поставкою передбачає регулярну (періодичну) поставку певної кількості (партій) товару впродовж установленого в умовах контракту терміну. За термінами розрізняють короткострокові контракти (на один рік) і довгострокові (тривалістю 5–10, а іноді і до 15 років). Контракти на поставку комплексного устаткування відзначаються розмаїттям, складним змістом, наявністю різних умов і припускають здійснення тісних зв'язків з покупцем (замовником) після поставки устаткування.

Контракт повинен бути в простій письмовій формі. У разі порушення цієї вимоги операція визнається недійсною. Виконавчими органами державної влади, які регулюють зовнішньоекономічну діяльність, були розроблені і затверджені Рекомендації за мінімальними вимогами до обов'язкових реквізитів і форми зовнішньоторговельних контрактів. Відповідно до Рекомендацій при укладенні контракту слід вказувати уніфікований номер контракту, що складається з трьох груп знаків. Перша група складається з двох букв або трьох цифр, які означають код країни покупця (продавця) за міжнародним класифікатором "Країни світу", який використовується при митному оформленні. Друга група складається з восьми цифр, що означають код організації покупця (продавця) відповідно до Загальноукраїнського класифікатора "Підприємства і організації". Третя група складається з п'яти цифр і є порядковим номером документа в організації-покупця (продавця). Між групами ставиться роздільний знаку у вигляді /.

Дату підписання контракту рекомендується оформляти таким чином: день – двома цифрами, місяць – двома цифрами, рік – чотирма останніми цифрами. Кожні групи цифр відділяються один від одного крапкою, наприклад – 12.05.2008 або 02.05.2008. Слід також вказувати місце підписання контракту, повне офіційне найменування організації-продавця і покупця, країну іноземного партнера і країну призначення і відправлення товару. При вказівці країн приводяться їх повне найменування і тризначний код відповідно до міжнародного класифікатора "Країни світу", який використовується під час митного оформлення.

Відповідно до Рекомендацій, у контракті обов'язково повинні бути такі розділи.

1. Предмет контракту. В цьому розділі вказується повне найменування товару і його повна характеристика (асортимент, розміри, моделі, комплектність, країна походження та інші дані, необхідні для опису товару, включаючи посилання на міжнародні і/або національні стандарти на продукцію). Наводиться найменування тари або упаковки відповідно з міжнародним класифікатором "Коди для видів вантажу, упаковок і матеріалів упаковок (з додатковими кодами для найменувань упаковок)", опис і вимоги до маркування. Вказується обсяг вантажу, його вага з упаковкою (брутто) або без неї (нетто) в узгоджених одиницях вимірювання, а у випадку необхідності - кількість товару в одиницях вимірювання відповідно до таблиці єдиних вимірювань, наведеної в Товарній номенклатурі зовнішньоекономічній діяльності.

2. Ціна і сума. В цьому розділі вказується загальна сума контракту і ціна за одиницю товару у валюті ціни з коротким найменуванням базису поставки відповідно до міжнародних правил тлумачення стандартних формулювань умов поставки товару. Вказуються також найменування і код валюти, в якій оцінено товар відповідно до класифікатора валют, що використовується для цілей митного оформлення. У випадках, коли ціна за одиницю товару і сума контракту не можуть бути точно встановлені на дату підписання контракту, наводиться докладна формула ціни або умови її визначення з таким розрахунком, щоб у разі реалізації всіх передбачених умов можна було однозначно встановити ціну товару і суму контракту.

3. Умови платежу. В цьому розділі дається опис умов платежу. Вказуються найменування і код валюти, в якій буде здійснюватись платіж, відповідно до класифікатора, що використовується для цілей митного оформлення, терміни платежу і умови розстрочки при її наданні, а також обов'язковий перелік документів, які передаються продавцем покупцю і підтверджуючий факт відвантаження, вартість і номенклатуру відвантажених товарів. Рекомендується передбачати акредитивну форму платежу або іншу форму, що гарантує безумовне надходження валютної виручки при експорті товарів, а також надання гарантій на повернення платежу, раніше переведеного в оплату товарів, що імпортуються, в разі їх ненадходження. Вказуються повні найменування і поштові адреси банків сторін, номери рахунків і платіжні реквізити.

4. Терміни поставки. Тут указується термін дії контракту, протягом якого повинна бути завершена поставка товарів і здійснені розрахунки за них. У межах цього терміну визначається графік поставки конкретних партій товару.

5. Умови приймання товару за якістю і кількістю. У цьому розділі вказується, в якому місці і в які терміни здійснюється перевірка якості і кількості товару, а за необхідності також найменування незалежного експерта, до якого може звернутися одна із сторін підчас проведення перевірки. Вказується також порядок пред'явлення рекламацій.

6. Форс-мажор. У цьому розділі рекомендується вказати форс-мажорну обмовку, тобто умову при настанні якої сторони звільняються від відповідальності за невиконання своїх зобов'язань. До форс-мажорних обставин належать події надзвичайного характеру, які не можна передбачити наперед, наприклад, стихійні лиха (повінь, пожежа, землетрус тощо), війни. Сторони можуть включити до форс-мажорної обмовки й інші події (військові перевороти, страйки, зміна законодавства). При настанні форс-мажорних обставин у контракті повинен бути передбачений механізм сповіщення іншої сторони про таку подію і правила надання документального підтвердження факту настання форс-мажору (як правило, свідоцтво національної торгової або торговельно-промислової палати). В такому разі термін виконання зобов'язань за контрактом або переноситься на термін дії форс-мажорної обставини, або після закінчення встановленого терміну контракт анулюється.

7. Розгляд спорів. У цьому розділі приводиться порядок пред'явлення і розгляди неврегульованих претензій, порядок платежів за претензіями, розгляд спірних питань в арбітражі. Вказується, правом якої держави регулюватимуться відносини за контрактом.

8. Санкції. В цьому розділі передбачаються санкції за неналежне виконання зобов'язань сторін (наприклад, за невчасну поставку, за невчасний платіж тощо), а також за поставку товару неналежної якості і в неналежній кількості.

9. Інші умови операції. У цьому розділі вказуються умови контракту, які не увійшли до попередніх розділів, але є важливими для його виконання (гарантійні зобов'язання, ліцензійні платежі, технічна допомога, наладка і монтаж обладнання, навчання персоналу, інформаційні та інші умови).

10. Адреси покупця і продавця. Вказуються повні юридичні і поштові адреси, контактний телефон, факс.

11. Підписи сторін. Вказуються підписи осіб, уповноважених організаціями - продавцем і покупцем на підписання контракту. Вони повинні бути розшифровані з вказівкою прізвища, імені, по батькові, посади і завірені печаткою.

При оформленні зовнішньоторговельної бартерної операції обов'язково повинні вказуватися:

дата висновку і номер зовнішньоторговельної бартерної операції;

номенклатура, кількість, якість, ціна товару за кожною товарною позицією, терміни та умови експорту (імпорту) товару;

перелік послуг, робіт, інтелектуальної власності, їхня вартість, терміни надання послуг, виконання робіт, передачі виняткових прав на об'єкти інтелектуальної власності або надання права на використання об'єктів інтелектуальної власності;

перелік документів, які надаються фізичній або юридичній особі для підтвердження факту надання послуг, виконання робіт, передачі виняткових прав на об'єкти інтелектуальної власності або надання права на використання об'єктів інтелектуальної власності.

Зовнішня торгівля товарами, послугами й інтелектуальною власністю з використанням зовнішньоторговельних бартерних операцій може здійснюватися тільки після оформлення відповідного паспорта зовнішньоторговельної бартерної операції, в якому, зокрема, вказуються відомості про платежі з використанням грошових і (або) інших платіжних засобів у випадку, якщо зовнішньоторговельна бартерна операція здійснюється з частковим використанням грошових і (або) інших платіжних засобів.