Літні та осінні свята в Україні.

Найрізноманітнішим є ЛІТНІЙ ОБРЯДОВИЙ ЦИКЛ, котрий тривав від русалій (кінець травня) аж до свята пророка Іллі. Він включає такі найголовніші свята: русалії, Зелені свята (Трійцю), Купайла (Івана Купала), Петрів день (святих Петра та Павла), Ілліч день.

Ключовими в літньому обрядовому циклі були два поняття: вода і рослини. Саме довкола них вибудовувалися обрядові й магічні дії, пов'язані з шануванням сонця, рослинності, предків і покликані забезпечити врожай. На це спрямовувалися і русалії — перший обрядовий тиждень перед Зеленими святами.

На “Зеленi свята” (так в народі називалося християнське свято Трійці) хатину і двір прикрашали зеленими гілками верби, липи, клену. Підлогу застеляли гілочками м'яти, любистку, чебрецю. До цього свята належить цікавий обряд “завивання берези” або “водiння куща”. Дівчинку або молоду дівчину прикрашали квітами, зеленню і водили по селу. Цим обрядом і спеціальними піснями хотіли вимолити у природи багатий урожай.

Особливо виділяється давньослов'янське свято літнього сонцестояння - Купала або Івана Купала (7 липня).За період християнізації наших предків прадавнє купальське торжество поєдналося зі святом Івана Хрестителя. Вже Густинський літопис (анонімна пам’ятка XYII ст.) наголошує на тому, що купальське торжество відзначали напередодні жнив.

Це свято не сприйняло християнські риси і залишилося в архаїчній язичницькій формі. Більш того, церква намагалася боротися з традицією проведення Купала, оголошуючи його гріховним, диявольським і т.д. Але, незважаючи на всі заборони, Івана Купала залишився одним з найбільш поширених і улюблених народних свят. Він об'єднував у собі елементи солярного культу (культу Сонця), аграрної магії, очисних і еротичних обрядів. На Купала запалювали колесо і пускали його з гори, неодружені юнаки і незаміжні дівчата стрибали через багаття, водили хороводи, плели вінки і пускали їх за течією річки. Ця гра мала велике значення. Вважалося за честь “очиститися вогнем” - тричі перескочити через багаття. Якщо юнак стрибнув вище за всіх, це провіщало його сім'ї добрий урожай, а якщо ступив ногою у вогонь, зачепив дрова - накличе біду. Якщо юнак з дівчиною вдало разом перестрибнуть багаття - обов'язково одружаться і проживуть вік в любові і злагоді. Уважно стежили за поведінкою вінків на воді. Дівчата плели, як правило, два вінки - для себе і нареченого. На віночках ставили запалені свічки і пускали за течією. Згасла свічка провіщала біду. Якщо вінки пливли поруч - в цьому році молоді одружаться, якщо нарізно - не судилося бути разом.

У ці дні дозволялася певна свобода поведінки, але торкалася вона неодружених.

Збереглася народні основа купальських обрядів: звичай запалювати купальські вогні, влаштовувати дівочі ворожіння, збирати цілющі трави. Найбільш стійкими по всій Україні були народні вірування в цілющу силу купальського зілля. Тому під час купальських торжеств скрізь було поширено збирання різноманітних лікарських рослин. Одночасно до цих раціональних чинників долучалися й фантастичні. Зокрема, повсюдно існували повір’я про чудодійні зела, які розквітають тільки єдиний раз на рік – у ніч на Івана Купала. Найбільш чародійну силу приписували в народі цвіту папороті. Кому поталанить зірвати цю квітку, тому найбільше щаститиме у житті: він розумітиме мову тварин і рослин, перед ним розкриватимуться зачаровані скарби.

Вірили, що в ніч на Івана Купала з'являються представники “нечистої сили”: біси, лісовики, відьми, вовкулаки, упирі. Існувала безліч оберегів від них. Практикувався і звичай спалення або утоплення в річці солом'яного опудала та обрядженого деревця (Купали, Мари, Уляни), що символізувало відьму. Таким чином магічно знищувалася вся нечиста сила.

Заключними акордами літнього обрядового циклу були звичаї, приурочені до церковних святих Петра і Павла (12 липня). До цього дня колись майже по всій Україні починали зажинати жито – справляти ”зажинки”.

Жниварська обрядовість розпочиналася зажинками – обрядами, що супроводжували початок жнивної пори. Припадали вони на час святкування дня апостолів Петра і Павла. Очевидно, у давнину зажинки теж були важливим народним святом. До цієї події хлібороби часто зодягалися, дівчата причепурювалися квітками. У “легкий” день (а таким у народі вважали вівторок або четвер) з хлібом – “зажиначем” ішли зажинати достигле збіжжя. Першого снопа, званого “воєводою”. “зажинком”, урочисто приносили додому і ставили у світлиці, де він стояв аж до кінця жнив.

Часом до Петра пекли вже перший хліб з нового врожаю. У більшості випадків з цим днем пов’язували закінчення літньої пори. Недаремно в народі казали: “Як по Петрі, то й по теплі”.

Закінчувався літній цикл днем пророка Ілії, в народі – Іллі, який, згідно з повір’ями, відав громами і блискавками. Хоча в народі день 2 серпня вважали присвятком, усе ж намагалися не працювати, особливо у полі, щоб не накликати на себе біди. Незважаючи на те, що грім має “своє право” до Чесного Хреста, але після Іллі вже заборонялося купатися в річках і ставках, бо “святий Ілля літо кінчає”. У народних повір’ях пророк Ілля в процесі християнізації замінив колись грізне божество язичників – Перуна.

Головними моментами ОСІННЬОГО ЦИКЛУ були звичаї, приурочені до завершення збору врожаю чи повернення худоби з літніх пасовищ – полонин (у Карпатах). У них, як і в попередніх циклах, фрагментарно відображена головна селянська турбота – забезпечення родючості полів, плодючості худоби, продовження людського роду. А це і є основною ідеєю осіннього обрядового циклу Його рамки в сучасній інтерпретації охоплюють період від перших серпневих днів (від дня пророка Іллі) до дня святого Пилипа (27 листопада), після якого настає зимовий піст – Пилипівка, що триває аж до Різдва.

Одним з важливих осінніх свят день пам’яті мучеників Макавеїв – у народі його називали Маковія, Першого Спаса, Спаса на воді (14 серпня). Ще напередодні, у день праведного Євдокима, жінки й діти йшли д лісу, на луки збирати квіти і трави. Перев’язували їх житнім чи пшеничнім вінком, встромляли головки маку і воскову свічку. Цей своєрідний букет перев’язували кольоровими нитками чи стрічками. Вранці наступного дня з тими “маковейчиками” йшли до церкви. Крім посвячення “маковійчиків”, у багатьох місцевостях відбувалося освячення криниць. Від Маковія починався піст – Спасівка, який тривав до Успіня Пресвятої Богородиці (28 серпня).

Другим важливим святом був день Преображення Господнього. Його називали другим Спасом яблучним (19 серпня). У цей день святили яблука та груші, які заборонялось їсти, поки вони не будуть освячені. Виходячи з церкви, люди обмінювалися посвяченими осінніми дарами. Ними цього дна обдаровували також бідних.

28 серпня відзначали Успіня Пресвятої Богородиці ( Хлібний Спас) Приносили до церкви святити різне зілля, в тому числі обжинкові вінки жита, пшениці, але найчастіше – льону і конопель. Зілля зберігали протягом року, клали до труни чи обкурювали хати під час грози. Вінки брали зі собою у поле, як ішли вперше засівати ниву. Зерно витереблювали у полі руками і змішували з посівним насінням, а солому клали у формі хреста на загоні, присипаючи середину землею. Цього дня закінчувався спасівський піст і розпочиналась пора весіль. Недаремно в народі казали: “Як прийде Перша Пречиста, принесе сватів нечиста”.

Обрядові дійства цих свят – своєрідні елементи дохристиянських торжеств, які припадали на пору збирання меду, фруктів, збіжжя. Свідчать про це й відповідні народні назви Спасів: перший – медовий, другий – яблучний, третій – хлібний. До них приурочені в народі обжинкові звичаї та обряди – своєрідний апофеоз річного календарного кола.

Апогеєм аграрно-господарського року українського селянина було свято завершення збору врожаю - “обжинки”, багате піснями та архаїчними ритуалами. Наприклад, відгомін древніх жертвоприношень - виготовлення “спасової бороди”, яку зав'язували з останніх пучків незжатого колосся і залишали на полі; плетіння обжинкового вінка (його заквітчували стрічками і зберігали до весни, зерном з цього вінка починали сівбу).

Важливими у народному та церковному календарях українців вважаються свята : 19 вересня - день чуда архангела Михайла, 21 вересня - день Різдва Пресвятої Богородиці, 27 вересня - день Воздвиження Чесного Хреста, 14 жовтня - свято Покрови Пречистої Богородиці.

З Покровою Пречистої Богородиці (14 жовтня) найтісніше поєднані весільні мотиви. З цього дня починалася пора осінніх весіль. На Покрову дівчата на виданні молили Богородицю швидше послати їм щасливу пару.

Завершувалося осіннє обрядове коло передріздвяним постом, званим Пилипівкою. На день смерті апостола Пилипа (27 листопада) влаштовували заговіни, або, як казали в Галичині, “запусти”. Ходили в гості до родичів, кумів, сусідів. Наступного дня ті, що спільно влаштовували “пилипівські заговіни”, приходили, як і в перший день Великого посту, “полоскати зуби”. А в східних районах України, як і під час Масляни, побутував колись звичай “в’язати колодку”. Її в’язали батькові за те, що сина не оженив, а матері – що доньку заміж не видала впродовж осінньої пори. В осінньому циклі, який завершував річне календарно-обрядове коло, знову повторюються всі мотиви, властиві для інших циклів. Так формувалося безперервне циклічне обрядове коло святкових дат з різними атрибутами і символами, але одними і тими ж мотивами.