Контроль за фізичною підготовленістю спортсмена

Контроль за фізичною підготовленістю спортсмена включає вимірювання рівня розвитку швидкісних і силових якостей, витривалості і фізичної працездатності, спритності, гнучкості, рівноваги і т.п. Можливі три основні варіанти тестування:

1. комплексна оцінка фізичної підготовленості з використанням широкого кола різноманітних тестів (наприклад, вимірювання досягнень за тестами шкільної програми);

2. оцінка рівня і структури якого-небудь однієї якості (наприклад, витривалості у бігунів);

3. оцінка рівня одного з проявів якості (наприклад, швидкісної витривалості у бігунів).

Додатковими вимогами до тестів фізичної підготовленості є наступні:

1. техніка виконання тестів повинна бути порівняно простий і не робити істотного впливу на їх результат;

2. тести повинні бути освоєні настільки добре, щоб при їх виконанні основна увага була спрямована на досягнення максимального результату, а не на прагнення виконає завдання технічно правильно.

Координаційні здібностей – це генетично обумовлена в розвитку комплексна рухова якість, яка дозволяє успішно управляти руховою діяльністю і регулювати нею.

Комплексний контроль розвитку КЗ може здійснюватись шляхам підбору різноманітні тести для виконання яких обладнується місце в певній послідовності, так звана «смуга перешкод». Наприклад використовують французький тест розвитку КЗ Фортена, український тест Сергієнка-Мацієвича.

Також має місце контроль здібностей до диференціювання просторово-часових параметрів рухів, статичної рівноваги, ритмічної діяльності та орієнтації в просторі.

Швидкісні здібності спортсменів виявляються у здатності виконувати рухи в мінімальний проміжок часу з оптимальною швидкістю. Прийнято виділяти елементарні і комплексні форми вияву швидкісних здібностей. Показниками елементарних форм є:

1. швидкість реакції;

2. швидкість одиночного руху;

3. частота (темп) рухів;

4. швидкість виконання цілісних рухових актів.

Всі рухові реакції поділяються на дві групи: прості і складні.

Проста рухова реакція – це відповідь заздалегідь відомим рухом на заздалегідь відомий, але раптовий сигнал (зоровий, звуковий, дотиковий) Прикладом може бути виконання старту в легкій атлетиці, велоспорті, плаванні.

Складна рухова реакція – це відповідь заздалегідь відомим рухам на заздалегідь невідомий сигнал. До виду складних рухів можна віднести:

- реакція вибору руху (єдиноборства);

- реакція на рухомий об’єкт (спортивні ігри);

- реакція передбачення (антиципації) (реакція воротаря в футболі).

Існують апаратурні і відносно прості технології контролю розвитку швидкісних здібностей спортсменів. Контроль може проводитись в умовах неспецифічних і специфічних випробувань. Неспецифічні тести використовуються, як правило, для контролю елементарних форм прояву швидкісних здібностей: латентного часу простої рухової реакції, швидкості в одиночному руху, частоти рухів. Специфічні тести дають змогу контролювати розвиток швидкісних здібностей у специфічних для даного виду спорту умовах.

У сучасних умовах фіксація часу виконання рухів у цілому і його окремих фаз вимагає високої точності. Для цього можуть бути використані електронні вимірювальні прилади, що мають об’ємну пам’ять і друкуючий прилад, комплекси електронної та відеоапаратури.

При підборі контрольних вправ слід керуватися тим, що виконання роботи максимальної інтенсивності не повинно перевищувати 15-20 с. У процесі випробувань спортсмен повинен знаходитись у стані максимальної працездатності, без ознак попередньої втоми.

Із простих тестових випробувань для комплексного контролю швидкісних здібностей використовують біг на короткі дистанції. В єдиноборствах реєструється час виконання окремих прийомів, або кількість різноманітних прийомі, що виконуються за короткий проміжок часу. У представників спортивних ігор фіксується час виконання окремого прийому чи їх комплексу.

Силові здібності – цегенетично обумовлена в розвитку комплексна рухова якість, яка дозволяє виконувати вправи з відповідальним м’язовим зусиллям.

Виділяють на ступні основні види силових здібностей:

- максимальну силу;

- швидкісну силу або швидксно-силова здібність;

- силова витривалість.

Максимальна м’язова сила – це абсолютний прояв здібностей у різних режимах (статичному і динамічному) роботи м’язів. Розрізняють статичну абсолютну і відносну силу. Під абсолютною розрізняю силу, яку людина проявляє в статичному, або динамічному режимі роботи м’язів без урахування маси тіла, а під відносною – величину сили, яка припадає на один кілограм маси тіла людини. Розвиток максимальної сили необхідний спортсменам в пауерліфтингу, бодібілдингу.

Швидкісна сила – це прояв силових здібностей у мінімальний для даних умов відрізок часу. Високий розвиток швидкісної сили необхідний спортсменам легкоатлетам: стрибунам, метальникам; борцям, боксерам, представникам східних єдиноборств тощо.

Також швидкісну силу, яка проявляється в умовах великого опору прийнято називати «вибуховою силою», також відрізняють амортизовану і стартову силу.

Силова витривалість – це здібність людини проявляти м’язову силу протягом тривалого часу. Розвиток силової витривалості впливає на результати змагальної діяльності в циклічних видах спорту, вона необхідна в гімнастиці, акробатиці, різних видах єдиноборств, військовому мистетстві.

При контролі за силовими якостями зазвичай враховують три групи показників:

1. Основні:

а) миттєві значення сили в будь-який момент руху, зокрема максимальну силу;

б) середню силу – умовний показник, який дорівнює частці від ділення імпульсу сили на час його дії.

2. інтегральні – імпульс сили (ефект дії сили, який досягається у результаті зміни швидкості тіла).

3. Диференціальні – градієнт сили (показує, як швидко змінюється величина сили).

Відомі декілька шляхів комплексного контролю розвитку силових здібностей:

1. підбираються тести для оцінки розвитку різних видів силових здібностей, різних м’язових груп. За виконання кожного тесту нараховуються відповідні бали (складність тесту може заохочуватись коефіцієнтом). Заключна оцінка, одержана у вигляді суми балів, визначає рівень розвитку силових здібностей;

2. у комплексі підбирають тести, які оцінюють лише деякі види силових здібностей по відношенню до певних морфологічних ознак;

3. у комплексі підбираються лише ті тести, які виконуються з вагою власного тіла. Подібні комплекси в основному визначають рівень розвитку максимальної сили, необхідний для життєдіяльності людини.

Розрізняють два способи реєстрації силових якостей:

1. без вимірювальної апаратури (у цьому випадку оцінка рівня силової підготовленості проводиться за результатом найбільшої ваги, яку здатний підняти або утримати спортсмен);

2. з використанням вимірювальних пристроїв – динамометрів або динамографів.

Витривалість – це здатність тривалий час виконувати вправи без зниження їх ефективності. Існують різні види витривалості: загальна та спеціальна, анаеробна і аеробна, силова, локальна і глобальна, статична і динамічна.

Загальна витривалість – це витривалість до тривалої роботи помірної інтенсивності, яка визначається функціональними можливостями в розвитку серцево-судинної, дихальної і м’язової систем. Розрізняють наступні види загальної витривалості:

- кардіореспіраторна (аеробну) – здібність людини до тривалої діяльності (біг на довгі дистанції, тривала їзда на велосипеді, плавання), прояв такої витривалості має місце при роботі з участю не менше 70 % м’язової маси; найбільш інформативним показником є величина максимального споживанню кисню (МКС), значення найбільш характерне для марафонців, стаєрів, лижників-гонщиків, велосипедистів.

- тотальна – здібність людини долати втому при активній участі в роботі 2/3 всіх м’язових груп (багаторазове присідання зі штангою), це дозволяє визначити провідні функціональні системи витривалості;

- регіональна – це здібність людини долати втому при активній участі в роботі від 1/3 до 2/3 м’язових груп (багаторазове згинання-розгинання тулуба з вихідного положення лежачи на спині);

- локальну – це здібність людини долати втому при активній участі в роботі менше 1/3 від загальної кількості м’язових груп (вправи які виконуються одними руками або ногами).

Загальна витривалість певним чином пов’язана з фізичною працездатністю. Проте ці два поняття не ідентичні: фізична працездатність – більш широке фізіологічне поняття.

Специфічна витривалість – це витривалість окремих якісних сторін рухових можливостей людини і поділяється на види:

- швидкісна – здібність людини підтримувати максимальну або субмаксимальну інтенсивність (швидкість або темп рухів) на протязі тривалого часу (даний вид розвивають бігуни спринтери);

- швидкісно-силова – здібність людини тривало виконувати вправи швидкісно-силового характеру (стрибки у гору з місця; гирьовий спор);

- координаційна – здібність людини тривалий час виконувати вправи складно координаційного характеру (гімнастичні та акробатичні вправи).

Спеціальна витривалість – витривалість по відношенню до певної діяльності, обраної як спортивна спеціалізація або професійна робота. У цьому розумінні можна говорити про борця, бігуна, футболіста, токаря, слюсаря та ін.

Також можна говорити про розумову, емоційну, зорову, слухову витривалість людини.

При вимірі витривалості потрібно враховувати наступні моменти:

1. в основі різних проявів витривалості лежать різні механізми енергозабезпечення; величина, що характеризує їх ємність, є важливим критерієм витривалості ;

2. потужність і ефективність роботи цих механізмів залежить від техніко-тактичної майстерності спортсменів і насамперед від ефективності техніки;

3. прояв витривалості і вольові якості (те, що в спорті називають «умінням терпіти» ) взаємопов’язані.

Витривалість вимірюється за допомогою двох груп тестів:

1. неспецифічних (за їх результатами оцінюються потенційні можливості спортсменів ефективно тренуватися або змагатися в умовах наростаючого стомлення);

2. специфічних (результати цих тестів вказують на ступінь реалізації цих потенційних можливостей).

Специфічними вважають такі тести, структура виконання яких близька до змагальної. До специфічних тестів відносять: біг в тредбані; педалювання на велоергометрі; степ-тест. В практиці фізичного виховання та спорту силову витривалість визначають за результатами ходьби і бігу на дистанціях від 600 до 3000 м.

Здатність виконувати рухи з великою амплітудою називається гнучкістю. Основними ознаками для визначення структури здібності до гнучкості в суглобах є:

- режим роботи м’язових волокон: динамічна гнучкість – здібність виконувати з максимальною амплітудою динамічні вправи; статична гнучкість – здатність людини виконувати з максимальною амплітудою статичні вправи 9гнучкість в позах);

- наявність чи відсутність зовнішньої допомоги при виконання вправ: активна гнучкість – здібність людини виконувати вправи з максимальною амплітудою за рахунок власних м’язових зусиль; пасивна гнучкість – здібність людини виконувати вправи з максимальною амплітудою за рахунок зовнішньої допомоги;

- прояв гнучкості в одному або декількох суглобах;

- специфіка рухової діяльності.

При контролі розвитку гнучкості слід враховувати, що різні види спорту і, навіть різні дисципліни одного і того самого виду, пред’являють різні вимоги до рухомості в різних суглобах.

Отже , щоб оцінити рівень розвитку даної рухового якості, необхідно виміряти амплітуду рухів. Зробити це можна наступними способами:

1. візуальні методи – оцінка відбувається за якісними критеріями (рухомість погана, добра, відмінна) чи за бальною системою;

2. механічним (гоніометричної - кутоміром , до однієї з ніжок якого прикріплений транспортир);

3. механоелектричним ( електрогоніометріческім - транспортир замінюється потенціометричним датчиком );

4. оптичним (застосування фото- , кіно- , відерегістраціі);

5. ренгенографічним (теоретично допустима амплітуда руху розрахована на підставі рентгенологічного аналізу будови суглоба).

Гнучкість вимірюється:

1. у кутових градусах ;

2. в лінійних вимірах.

Щодо методології вимірювання гнучкості:

1. досліджуванні під час тестування повинні бути в легкому одязі;

2. перед виконанням тесту досліджуваний повинен провести стандартну розминку;

3. кількість спроб не потрібно обмежувати, до протоколу заноситься кращий результат.

Контрольні питання:

1. У чому полягає контроль за статурою спортсмена?

2. Які вимоги до тестування фізичної підготовленості спортсменів?

3. Дайте характеристику контролю за швидкісними і силовими якостями.

4. Охарактеризуйте вимір витривалості спортсменів.

5. Як вимірюється гнучкість і спритність?