В.Симоненко

Справжньою душею, совістю шістдесятництва, став поет Василь Симоненко (1935 – 1963). Його творчій манері і життєвій позиції були притаманні моральний максималізм, нетерпимість до тоталітарної системи, якою так було оповите життя і культура. Поезія Симоненка була незвичним явищем того часу, вона змушувала замислитися над долею України, її майже не друкували, але читали один одному і переписували від руки. Передчасна смерть В. Симоненка у віці лише 28 років усвідомлювалася шістдесятниками як трагічна подія в українській культурі.

1963 рік вважається переломним у розвитку руху шістдесятників. Відкритий тиск влади призвели до посилення політизації руху, частина учасників якого стала на відверто дисидентські позиції. Символічною подією остаточного розриву влади з передовою українською інтелігенцією було знищення за прямою вказівкою ЦК КПУ вітражу у вестибюлі Київського держуніверситету ім. Т. Шевченка, виготовленого з нагоди 150-річчя з дня народження Т. Шевченка. У цій монументальній роботі, авторами якої були художники-шістдесятники А. Горська, П. Заливаха, Л. Семикіна, Г. Севрук та ін., постав образ гнівного Кобзаря, що пригорнув покривджену жінку – Україну і у високо піднятій руці тримав книгу, ніби нагадуючи знамениті слова: «Возвеличу малих отих рабів німих, я на сторожі коло них поставлю слово». Цей визначний твір був оголошений ідеологічно шкідливим і навіть хуліганським. А. Горську і Л. Семикіну виключили зі спілки художників.

Монументальним роботам світового рівня не щастило за радянських часів. За вказівкою партійно-державних органів залили бетоном майже завершений унікальний скульптурний комплекс меморіалу (Стіна пам´яті) на Байковому кладовищі (скульптори В. Мельниченко та А. Рибачук). Натомість краєвид Дніпра, неподалік від Києво-Печерської лаври «прикрасив» гігантський металевий монумент Матері-Батьківщини.