Етап нагромадження емпіричного матеріалу

В 20-ті роки Г.Сіменсом був розроблений порівняно надійний метод ідентифікації МЗ і ДЗ близнюків — полісимптомний діагноз подібності (Simens H., 1924). Було показано, що надійна ідентифікація зиготності близнюків можлива тільки на основі зіставлення великої кількості фізичних ознак (колір очей, колір волосся, форма носа, губ, вух, група крові і т.д.). Тоді ж Г.Сіменс запропонував використовувати для досліджень не тільки МЗ, але й ДЗ близнюків. Цією публікацією Г.Сименс заклав основи наукового застосування близнюкового методу в генетику людини.

Поява методу полісимптомної подібності й розвиток методів виміру в експериментальній психології стимулювало близнюкове дослідження в генетиці поведінки. До цього моменту в дослідженнях спадкоємної обумовленості психологічних характеристик найчастіше використовувався сімейний метод. Так, наприклад, ще в 1904 році Карл Пірсон проводив дослідження подібності розумового розвитку в сибсів. Виявилося, що коефіцієнт кореляції рівня розумового розвитку, який діагностувався за оцінками учителів, склав для братів 0,52. Такий рівень подібності відповідав рівню подібності за фізичними характеристиками, на підставі чого К.Пірсоном був зроблений висновок про вплив спадковості на рівень розумового розвитку (Pearson С, 1904). Розвиток психодіагностичних методів дав можливість використовувати стандартизовані тести. В одній з перших робіт з використанням тесту Біне-Сімона були виявлені досить високі кореляції (0,61) між сибсами (Gordon К., 1919).

У перших близнюкових дослідженнях вивчали, як правило, і одностатевих, і різностатевих близнюків (Fuller J., Thomson W., 1978). В 20 — 30-ті роки, після появи досить надійних методів діагностики зіготності, число близнюкових досліджень значно збільшилося. Досліджувалася спадкоємна обумовленість морфологічних ознак людини (Dahlberg G., 1926; Бунак В.В., 1926; Verschuer О., 1927 і ін.), дерматогліфіки (Newman H., 1930; Vershuer ПРО, 1933; Волоцкой М.В, 1936 і ін.), особливостей серцево-судинної системи (Шинков І.Б, Рибкін І.А., 1924; Vershuer О., 1931/32; Малкова Н.Н., 1934 і ін.) і моторики (Frischeisen-Kohler I., 1930; Lehtovaara A., 1938; Міренова А.Н. та ін.), інтелекту (Tallman G., 1928; Holzinger К., 1929 і ін.) і особистісних характеристик (Carter H., 1933; Newman H., Freeman F., Holzinger J., 1937і ін.).Ми не будемо докладно зупинятися на цих роботах, оскільки частина з них має лише історичне значення, а інша — аналізується в наступних розділах. Зупинимося лише на тих дослідженнях, які мали принципове значення для розвитку генетики поведінки людини:

- перші дослідження прийомних дітей.Суть методу полягає в зіставленні дітей, розлучених при народженні зі своїми біологічними родичами і виховуваних прийомними батьками в родинах з дітьми, яких виховують біологічні батьки. Початок дослідженням прийомних дітей поклала опублікована в 1919 році робота К.Гордон, у якій було показано, що подібність показників інтелекту (г=0,53) сибсів, що виховуються в притулках, практично не відрізняється від подібності сибсів, що живуть удома. В 1928 році була опублікована робота, виконана за класичним варіантом методу "прийомних дітей". Автор цієї роботи, Б.Барке, показала, що коефіцієнти кореляції показників інтелекту прийомних дітей і їх прийомних батьків значно нижче (г=0,07 — для батька й г=0,19 — для матері), ніж відповідні кореляції з біологічними батьками (0,45 і 0,46 для батька й матері відповідно). У наші дні метод прийомних дітей широко використовується в генетиці поведінки.

Окремим варіантом методу прийомних дітей можна вважатиметод розлучених близнюків.Першою роботою, у якій використовувався цей метод, було дослідження Х.Ньюмана, Ф.Фрімана й К.Холзінгера, виконане в 1937 році (Newman H. et al., 1937). У цій, класичній тепер, роботі вперше поряд з вибіркою МЗ і ДЗ близнюків, що виховувалися разом, досліджувалося 19 пар МЗ близнюків, що виховувалися роздільно. Близнюки виконували ряд стандартизованих інтелектуальних і особистісних тестів: тест Стенфорда-Біне, Стенфордський тест досягнень, особистісний опитувач Вудвортса-Меттьюса, опитувач темпераменту й ряд інших тестів. Незважаючи на те що коефіцієнти кореляції розлучених МЗ близнюків були трохи нижче таких же коефіцієнтів МЗ близнюків, що виховувалися разом, все ж вони були значно вищі, ніж у ДЗ. Метод розлучених близнюків дозволяє здійснити в експерименті практично ідеальний поділ генетичних і середовищних джерел варіативності й постійно використовується в генетиці поведінки.

Перші публікації результатів близнюкових досліджень у Росії відносяться до початку 1900-х років. Це роботи С.А.Суханова, Т.І.Юдіна, В.В.Бунака, Г.В.Соболєвої. В 1900 році С.А.Суханов опублікував роботу "Про психози в близнюків", у якій проаналізував 30 випадків подібності психозу в близнюків. Цю роботу надалі продовжив Т.І.Юдін, який описав уже 107 випадків психозів у близнюків. Із цих 107 випадків в 82 випадках були хворі обоє близнюки, а в 25 випадках — тільки один із пари.

Однак систематичні дослідження близнюків почалися тільки в 1929 році в Медико-біологічному інституті (в 1935 році він був перейменований у Медико-генетичний інститут).

Основне завдання інституту, на думку його директора С.Г.Левіта, полягало "у розробці з погляду генетики і суміжних з нею наук (біометрії, цитології, біології розвитку, еволюційного навчання) проблем медицини, антропології й психології, так само як розробка проблем теоретичної антропогенетики" (Левіт С.Г., 1936, стор. 5). Інститут дотримувався комплексного підходу до розв'язання поставлених завдань, для чого в ньому були відкриті наступні відділення: генетики, цитології, механіки розвитку й імунобіології, внутрішніх хвороб, психології. Проте основним напрямком досліджень інституту було дослідження ролі генетичних і середовищних впливів в етіології хвороб. В інституті вивчалася спадкоємна обумовленість ряду захворювань, таких, наприклад, як базедова хвороба (С.Г.Левіт, І.А.Ривкін), бронхіальна астма (Н.Н.Малкова), євнухоідизм (І.Б. Ліхциер), виразка шлунка й дванадцятипалої кишки (А.Е.Левін), діабет (С.Г.Левіт, Л.Н.Песікова) та інші. Працівниками інституту були отримані цікаві дані про роль спадковості у формуванні фізіологічних особливостей дитячого віку (Л.Я.Босик), будову деяких відділів кісткової системи (І.Б.Гуревич), особливості електрокардіограми (І.А.Ривкін, І.Б.Шинков). В інституті також велика увага приділялася розробці математичних методів аналізу близнюкових досліджень (М.В.Ігнатьєв).

Психологічний напрямок робіт очолив А.Р. Лурія, який керував психологічним відділенням інституту (Левіт С.Г., 1934).

В інституті проводилися дослідження спадкоємної обумовленості моторних функцій, різних форм пам'яті, рівня психічного розвитку, уваги, особливостей інтелекту.

Взагалі слід сказати, що Медико-біологічний, а згодом Медико-генетичний, інститут був унікальним для свого часу як за метою, так і за результатами роботи, яка проводилася його співробітниками. Більш 700 пар близнюків всебічно вивчалися медиками й психологами інституту. Існуюча в інституті система надання всіх видів амбулаторної й стаціонарної медичної допомоги близнюкам забезпечувала постійне спостереження за кожною обстежуваною парою. При інституті був створений і спеціальний дитячий садок для близнюків, де вони перебували під постійним спостереженням лікарів і психологів (Левіт С.Г., 1936).

На жаль, події, що розвернулися навколо генетики (у період засилля в біологічній науці Т.Д.Лисенко) в 30-ті роки, не обійшли й Медико-генетичний інститут. В 1936 році почалося відкрите цькування С.Г.Левіта й інституту в цілому, що привело до його закриття влітку 1937 року. В 1938 році С.Г.Левіт був арештований і згодом розстріляний. Після цього дослідження з генетики поведінки в СРСР припинилися. І лише після ослаблення позицій Т.Д.Лисенко в 60-ті роки наукова праця в цьому напрямку стала знову можливою.

Таким чином, з 20-х по 60-ті роки були розроблені основні методи генетики поведінки й отриманий великий експериментальний матеріал, що стосується різних особливостей людини — від морфології до складних і комплексних психологічних характеристик.