Загальна методика психологічного дослідження. Етапи психологічного дослідження.

Психологічне до­слідження будь-якого явища, що має психологічний зміст, повинно являти собою завершений цикл. Завершеність циклу дослідження зумовлює цілісне пізнання його предмета. Загальна методика психо­логічного дослідження виступає послідовною реалізацією дослід­ником пізнавальних та перетворюючих дій щодо свого предмета, який на перших етапах дослідження має неструктурований (або недостатньо структурований) вигляд.

Отже, перший етап дослідження — вибір предмета дослідження та первинний аналіз його сутності. На даному етапі дослідник взає­модіє з об'єктивною реальністю як такою, що протистоїть пізнаваль­ному досвіду дослідника у своїх якостях: «бути невідомою, неданою» та «бути доступною для пізнання». Таким чином, основними пізнавальними діяльностями на цьому етапі для дослідника будуть:

1) узагальнення об'єктивного досвіду науки в пізнанні тих ха­рактеристик та особливостей реальності (дійсності), що зумовлюють виділення предмета даного дослідження;

2) первинне визначення сутності предмета дослідження стосовно його сутнісних, формально-логічних, якісних чи інших ознак;

3) визначення цілей дослідження, а також вибір типу дослід­ницьких дій: суто теоретичних, емпіричних, прикладних, синтезо­ваних та ін., які дослідник має намір здійснити щодо предмета дослідження.

Критерієм завершеності даного етапу є міра позитивного змісто­вого співвідношення: а) сутності предмета дослідження, представ­леної у робочому визначенні предмета, і б) масштабу пізнавальних дій, спрямованих на предмет, що постає в цілях дослідження. Таким чином можна запобігти неефективним та неадекватним дослідниць­ким діям під час дослідження.

Другий етап — теоретичне дослідження або теоретизація пред­мета. На даному етапі дослідник взаємодіє з предметом дослідження, який постає у єдності своїх взаємозв'язків зі світом. Предмет дослід­ження розглядається як самостійне, цілісне та багатомірне явище, що перебуває у постійних стосунках з іншими явищами: взаємодіє з ними, впливає на них, а також зазнає впливу з їхнього боку. Буття даного явища розглядається як багаторівневе, як таке, що здійснюється у просторі та часі, виявляє свою сутність у реальних, дійсних проявах і створює неповторний світ своїх взаємовпливів з іншими явищами. При цьому сутність даного явища залишається сталою, незмінною незалежно від умов, станів, рівнів свого існу­вання.

Пізнавальні дії дослідника на даному етапі зумовлені:

а) вибором методологічної основи теоретизації;

б) методами теоретичного дослідження, які використовуються при цьому. Методологічною основою теоретизації обирається той чи інший спосіб філософ­ствування, який є адекватним предмету теоретизації. Так, психолог може використовувати феноменологічний, онтологічний, діалектич­ний, метафізичний чи інші способи теоретичного пізнання явищ світу.

У психологічному дослідженні спосіб власне філософського піз­нання дістає суто психологічні ознаки й у результаті постає як синтезований метод теоретизації психологічних явищ. Методологією психологічного дослідження в кожному з випадків виступатимуть: феноменологія існування людини, або онтологічно орієнтована філософія людини, або діалектика людського життя та ін. Дослідник, обираючи той чи інший спосіб теоретизації, виходить з попереднього визначення сутності предмета та необхідності його повнішого, ціліс­нішого пізнання, що, безумовно, залежить від того, які методи та засоби при цьому використовуються.

Суттєвим моментом даного етапу є вибір дослідником методів теоретичного дослідження, які забезпечують повний набір (цикл) пізнавальних теоретичних «маніпуляцій» зі змістом досліджуваних ознак предмета. Це такі методи, як «моделювання», «змістова ре­конструкція», «типологічний метод» та ін. Критерієм вибору того чи іншого методу теоретизації є насамперед визначена дослідником методологічна основа дослідження, яка передбачає організацію кон­кретного циклу теоретичних дій (наприклад: феноменологічних — «логіка спонтанності та смислу», «логіка чистої та реальної свідо­мості»; онтологічних — «онтологічне коло», «абрис онтології» тощо) і зумовлює їхню дослідницьку специфіку. При цьому дослідник також керується змістовим масштабом цілей дослідження, які були визначені на попередньому етапі.

Теоретизація предмета дає можливість не тільки визначити його сутність, а й побудувати змістовий простір дослідження в цілому. Так, дослідник має можливість виробити стратегію: а) пізнавальних та б) перетворюючих дій щодо предмета свого дослідження. Пізна­вальний цикл складають дії дослідника, спрямовані на з'ясування сутності предмета дослідження. А тому теоретичне дослідження пред­мета обов'язково доповнюється власне емпіричним дослідженням та аналізом результатів проведених пізнавальних дій.

Отже, теоретизація предмета дослідження відкриває можливість змістового прогнозу дослідження в цілому, тобто дає змогу:

1) визначити «функціональний поріг» теоретичного пізнання предмета та умови організації емпіричного його дослідження; 2) з'ясувати «діалектику сутності» предмета відносно змістової структури його існування:

психологічна сутність психологічна властивість психологічна характеристика психологічна ознака

емпіричний критерій (під емпіричним розуміють дійсний, реаль­ний, такий, що підлягає безпосередньому або опосередкованому сприйняттю);

3) визначити специфіку емпіричного дослідження щодо природи та сутності психологічного явища, відображеного в предметі;

4) з'ясувати якісну своєрідність методів емпіричного досліджен­ня, які можуть бути використані для досягнення поставлених цілей пізнання, та методів аналізу і тлумачення явищ, що пізнаються;

5) здійснити прогноз перетворюючих дій щодо предмета дослід­ження після завершення пізнавального циклу.

Таким чином, другий етап психологічного дослідження виступає як теоретизація предмета, що пізнається, та побудова теоретичної моделі дослідження в цілому.

Третій етап — емпіричне дослідження сутності предмета. На даному етапі дослідник взаємодіє з предметом, сутність, логічна та формальна структура якого теоретично з'ясовані, а тому пізнавальні дії його будуть спрямовані до психологічних ознак сутності предмета; метою цих дій буде визначення емпіричних критеріїв виділених ознак.

Основними пізнавальними діяльностями дослідника на даному етапі стануть:

1) змістова диференціація психологічних характеристик, ознак та емпіричних критеріїв, що у своїй сукупності виявляють сутність досліджуваного явища (предмета дослідження);

2) вибір або побудова адекватних прийомів і методів емпіричного дослідження (спостереження, експеримент, тестові та проективні методи, біографічний метод, бесіда тощо); а також — вибір про­цедури дослідження, яка є найбільш спорідненою з сутністю пред­мета (лонгітюдне дослідження або дослідження зрізів, генетико-моделюючий або формуючий експеримент та ін.);

3) власне дослідження, що передбачає детальну організацію ситу­ації дослідження, процедурних компонентів та комплексу умов, які забезпечать найефективніше проходження учасниками дослідження всіх передбачених процедур, а також найповнішу фіксацію даних про хід та результати дослідження.

Отже, побудова емпіричної моделі дослідження, його організація та проведення — зміст дослідницьких дій третього етапу.

Четвертий етап психологічного дослідження — аналіз, інтерпре­тація та тлумачення змістових і формально-логічних даних, отри­маних дослідником під час теоретико-пізнавальної та емпіричної взаємодії з предметом свого дослідження. Це дуже відповідальний етап, оскільки на ньому виявляється дослідницький ефект попе­редніх пізнавальних дій та дослідження * в цілому.

Емпіричне дослідження предмета (попередній етап) відкриває досліднику світ реальних, дійсних проявів явища, що пізнається. Можливість безпосередньої взаємодії з сутністю даного явища є центральним моментом психологічного дослідження, а вся попе­редня робота — необхідним підготовчим комплексом пізнавальних дій. Проте для того, щоб взаємодія дослідника з сутністю предмета дослідження була якомога ефективнішою, необхідно мати в дослід­ницькому арсеналі набір методів аналізу, інтерпретації та тлумачення емпіричних даних, споріднених за змістом сутності досліджуваного явища.

Водночас методи теоретизації та емпіричного дослідження, обрані й використані на попередніх етапах, знову використовуватимуться, але в їх «зворотній діалектиці». Так, реконструкція сутності предмета, на противагу моделі теоретизації (див. вище), буде відбуватися у такій послідовності:

емпіричний критерій психологічна ознака психологічна характеристика психологічна властивість

психологічна сутність.

Якщо в дослідженні використовувався типологічний метод, то на даному етапі його використання входить у свою завершальну фазу, а виділені типи та основи типізації дістають своє практичне підтвердження. Побудована раніше теоретична модель предмета до­слідження виступатиме основою аналізу закономірностей суттєвих переходів між критеріями, ознаками, характеристиками, властивос­тями й сутністю досліджуваного явища.

Поряд із цим використовуються спеціальні психологічні методи, що забезпечують аналіз та інтерпретацію емпіричних даних дослід­ження. Це такі методи, як контент-аналіз (для узагальнення змістової інформації), матричні моделі (для узагальнення інформації зміша­ного типу: «зміст + кількісні дані»). Досить часто використовуються математичні методи: кореляційний, факторний, регресійний та інші види аналізу (для узагальнення інформації переважно кількісного характеру та підтвердження наявності закономірних зв'язків між тими чи іншими явищами).

Методи тлумачення обираються дослідником залежно від того, на якій методологічній основі та з допомогою яких методів теоретизації виконувалося дослідження. Так, якщо використовувалися онтологічно орієнтовані методи теоретизації, то засобами тлумачення мають обиратися відповідні за змістом методи: «онтологічне моде­лювання», «герменевтичне коло», «трансцендування сутності» та ін. Якщо методологічною основою дослідження була обрана феномено­логія існування людини, то методи тлумачення будуть відтворювати феноменологічні закономірності побудови пояснювальних моделей психологічних явищ: «реконструкція логіки спонтанності», «рекон­струкція логіки смислу» та ін. У випадку побудови метафізичної або діалектичної моделі сутності психологічного явища використо­вуються адекватні за змістом методи тлумачення і т.д.

У цілому аналітична модель дослідження завжди повинна являти собою достатній (у функціональному відношенні) та споріднений (за суттю) з предметом дослідження засіб реконструкції змісту емпі­ричних проявів предмета в загальну пояснювальну модель сутності досліджуваного явища. Тому дослідник дуже уважно й відповідально ставиться до побудови необхідної дослідженню аналітичної моделі.

Нарешті, п'ятий етап психологічного дослідження — змістова презентація результатів та висновків системи пізнавальних дій, об'єднаних дослідницьким циклом. Об'єктом дослідницької уваги психолога на цьому етапі постає саме дослідження як організований ним процес психологічного пізнання конкретного явища. Основою дослідницької діяльності психолога стане «рефлексія-над-процесом пізнання», яка реалізується під час дослідження та виявляє себе у досягнутих результатах.

На даному етапі дослідник не тільки подає результати та висновки свого дослідження, обираючи для цього найбільш інформативний спосіб і форму: графічне моделювання (графіки, діаграми, структурне зображення), схематичне моделювання (схеми-моделі, які пред­ставляють не тільки змістову ієрархію досліджуваних явищ, їхніх характеристик, ознак тощо), а й моделюють закономірні взаємо-переходи та взаємовпливи між ними), ілюстративне відображення дослідницьких матеріалів та ін. Дослідник також оцінює проведене дослідження за такими його змістовими характеристиками: а) ціліс­ність, б) завершеність, в) самостійність, г) самодостатність, д) пер­спективність.

Завершення пізнавального циклу дій щодо предмета дослідження відкриває психологу можливість планування та організації перет­ворюючих впливів на психологічні явища, представлені досліджу­ваним предметом. Так починається цикл перетворюючих дій психолога, основним змістом яких стає здійснення формуючих, зміню­ючих, розвиваючих та інших впливів на сутність явищ, у взаємодію з якими психолог має професійний намір вступити. Змістова дифе­ренціація цих впливів може здійснюватися за ознакою психологічних змін, які можуть бути викликані в сутності або існуванні явища, на яке здійснюється вплив. Таким чином, можна говорити про:

1) теоретико-стверджуючий вплив;

2) психотерапевтичний вплив;

3) професійно-педагогічний вплив;

4) вплив вчительства або наставництва;

5) вплив духовного посередництва.

Саме п'ятий етап дослідження, як завершальний, передбачає можливість попереднього планування та прогнозу перетворюючих впливів психолога стосовно предмета дослідження в наступному циклі взаємодій. Схема-модель (рис.1) показує загальний цикл до­слідницьких дій психолога щодо психологічних явищ світу, де пізна­вальний та перетворюючий цикли подані у їхній змістовій єдності.

Представлений у схемі-моделі цикл відтворює загальну методику психологічного дослідження (перший рівень); кожний з етапів та підциклів дослідження реалізується за методикою конкретного типу наукового психологічного дослідження (другий рівень) — теоретич­ного, емпіричного, прикладного чи іншого. Методика психологіч­ного дослідження на третьому своєму рівні (див. с.48) як детально описана послідовність реалізації того чи іншого прийому, засобу, способу психологічного пізнання буде подана у реконструкції змісту конкретних методів психологічного дослідження.

Принципи побудови психологічного дослідження.Методологія на­укового методу психології виявляє себе також у принципах побудови психологічного дослідження. І хоча кожне конкретне дослідження відтворює ту чи іншу методологічну основу тлумачення предмета, існують і мають бути дотримані загальні принципи організації дослід­ницьких дій психолога. Йдеться про загальні вихідні положення, які обумовлюють всі сторони наукової взаємодії дослідника-психолога з явищами світу, що мають психологічний зміст.

Принцип об'єктивності психологічного дослідження вирішує про­блему співвідношення об'єктивного та суб'єктивного компонентів у науковому пізнанні та обмежує простір тлумачень змісту предмета дослідження. Індивідуальний світ «Я» людини, взятий у сукупності його психологічних проявів як предмет психології, виступає об'єктивним явищем світу, самостійним, цілісним та завершеним у своїй сутності. Існування даного явища розгортається одночасно у декількох змістових просторах: індивідуальному, соціальному, феноменологічному, природному та ін. З цим пов'язана складність визначень природи предмета психології, яка є багатозмістовною,

Рис. 1. Загальний цикл дослідницьких дій психолога щодо психологічних явищ світу

А — цикл пізнавальних дій дослідника щодо предмета досліджен­ня; В — цикл перетворюючих дій дослідника щодо психологічно­го явища, відображеного в предметі; С — загальний цикл дослід­ницьких дій психолога щодо психологічних явищ світу, але саме в цій багатозмістовності і є об'єктивність змісту предмета психології. Психічне постає як об'єктивне явище, зміст якого завжди є суб'єктивним, бо його визначає конкретне «індивідуальне само-буття» — конкретна людина (індивід, особистість, індивідуальність, суб'єкт).

Методика та методи психологічного дослідження відтворюють об'єктивний процес наукового пізнання предмета психології і за­безпечують об'єктивність розгортання у процесі пізнавального акту сутності предмета, що пізнається. «Об'єктивність розгортання» сут­ності досліджуваного явища виявляється у послідовному, систем­ному та якісно завершеному поданні наукового знання про законо­мірності, характеристики та властивості існування даного явища. Результати психологічного дослідження не можуть змінити сутність та закономірності існування предмета, що пізнається, а отже, об'єк­тивність існування його не залежить від наукових маніпуляцій з ним.

Суб'єктивний компонент привноситься в психологічне дослід­ження не тільки як змістова складова предмета психології, а й як ознака дослідницької активності самого дослідника, що зумовлю­ється: а) ініціацією дослідження як такого; б) свободою у виборі організаційних елементів дослідження від змістових до технічних; в) індивідуальними особливостями професійного пізнавального до­свіду дослідника. Проте при цьому об'єктивність наукового методу психології не порушується, а предмет науки зберігає свою цілісність.

Принцип багатомірного та багаторівневого існування предмета психології представляє в узагальненому вигляді стратегію психологіч­ного дослідження як такого, а також зумовлює спорідненість та завершеність наукових тлумачень сутності предмета дослідження. Визначення сутності предмета можуть стосуватися різних рівнів його існування, однак усі вони перебуватимуть у певній ієрархії, залежно від змістової ієрархії самих рівнів існування даного явища.

Пізнавальний процес сутності предмета може здійснюватися як послідовне осягнення кожного з можливих рівнів його існування, одного з них або окремої їх сукупності. Відповідно кожному з досліджуваних рівнів будується пояснювальна модель сутності пред­мета, обираються методи дослідження, аналізу та тлумачення. Однак загальне визначення предмета дається з урахуванням усіх можливих тлумачень його сутності. Тим самим процес психологічного дослід­ження постає як багатомірне та,багаторівневе явище, в якому пізна­вальні та перетворюючі дії здійснюються в різних змістових пло­щинах та шарах, об'єднаних між собою «вектором сутності» дослід­жуваного явища.

Дослідження індивідуального світу «Я» особистості (предмета психології) має здійснюватися як синтезуюче досвід пізнання люди­ни в інших сферах наукового знання: філософії, соціології, педагогіці та ін. Пояснюючі моделі сутності предмета повинні відображати, звичайно, власне психологічні закономірності його існування, проте отримані визначення стануть у результаті синтезованих підходів у їх побудові більш точними, місткими та завершеними.

Особливо важливим є положення даного принципу, яке свідчить про можливість багаторівневих та багатомірних перетворюючих впливів психолога на дійсному, реальному рівні існування явища, відображеного в предметі науки. Багаторівневість існування психо­логічного явища, багатомірність дослідницьких прийомів психоло­гічної науки та багатозмістовність реальних психологічних впливів на існування даного явища — свідчення завершеності наукового метода психології як теоретичної та прикладної науки.

Принцип дослідження психологічних явищ у їхньому розвитку, або принцип розвитку, визначає методичну основу будь-якого психо­логічного дослідження і грунтується на розумінні природи індиві­дуального світу «Я» особистості (предмета психології) як динамічного явища, що постійно перебуває у стані руху, зміни або очікування цієї зміни. Принцип розвитку дає змогу визначити змістовий баланс між такими характеристиками існування досліджуваного явища, як простір, час та рух, а також методичні підходи в організації дослід­ження.

Психологічне явище розглядається в кожний окремий момент його теперішнього існування як таке, що поєднує в собі елементи минулого, теперішнього та майбутнього, а тому відтворює законо­мірності освоєння часу свого життя (реальної, дійсної форми існу­вання психічного) в кожному з окремих його моментів. Психологічне дослідження предмета може здійснюватися пролонговано, тобто пізнавальні та перетворюючі дії психолога реалізуються протягом визначеного проміжку часу, а всі дані цієї розтягненої в часі взаємодії чітко фіксуються, а потім аналізуються з урахуванням умов про­веденого дослідження. Психологічне дослідження може відбуватися з метою вивчення окремого зрізу існування психологічного явища з елементами проекції його змісту в моменти минулого або май­бутнього. Проте констатація існуючого змісту явища на момент дослідження теж є важливою та має цінний дослідницький зміст.

Змістовий простір існування психологічного явища формується відповідно до закономірностей розгортання сутності даного явища як самостійного сутнісного. Тому часові характеристики цього про­цесу є сутнісними у дослідженні цього явища, а зміни, розвиток, прогресивна або регресивна реконструкція змістового простору мо­жуть виступати ознаками процесу, що відбувається. Індивідуальний світ «Я» людини зароджується, формується, розгортається та згасає у просторі та часі дійсного життя людини; вікові, генетичні та онтологічні особливості й закономірності цього процесу можуть постати реальними фактами у психологічному дослідженні, якщо методика, методи та процедура дослідження зумовлять та виявлять всі його змістові складові, а також логіку розгортання у послідовності реальних подій.

Структура та зміст методів психологічного дослідження має вклю­чати в себе можливість діагностики, констатації та прогностичного аналізу всіх динамічних моментів в існуванні досліджуваного явища, а також усіх компонентів його структури, які мають суттєвий дина­мічний ефект і можуть виявити його під час емпіричної взаємодії у науковому пізнавальному (або перетворюючому) акті.

Принцип творчої самодіяльності вказує на основну рушійну силу розвитку індивідуального світу «Я» людини (предмета психології) та змістовий напрям динаміки психологічних явищ, які в кожному конкретному дослідженні виступають у своєму специфічному змісті, але сутнісно відображають цілісну «картину» предмета психології як цілого. Психологічне дослідження організується як процес вияв­лення, констатації або ініціації акту творчої самодіяльності особис­тості — рушійної сили (умови процесу та результату водночас) становлення особистості суб'єктом свого життя, суб'єктом форму­вання неповторного світу свого «Я».

Предмет психології постає як об'єктивне явище, яке включає в себе елемент «творчої конструктивності», оскільки являє собою «конструктивне ціле», де кожний елемент визначається своїми взаємозв'язками, взаємовідносинами в середині цього ж цілого. Об'єктивність суб'єктивного змісту психологічного явища залежить не від того, даний він чи збудований, є сприйнятим чи конструйо­ваним, а від того, чи об'єднується він у завершене самостійне ціле. Лише коли суб'єкт виявляє творчу самодіяльність, його об'єкт — самостійний світ, об'єктивне буття; кожний акт, в якому перед особистістю вибудовується «світ», є актом творчої самодіяльності (СЛ.Рубінштейн).

Суб'єкт у своїх діяннях, в актах своєї творчої самодіяльності не тільки виявляє себе, айв них також формується та визначається. Діяльність, що визначає об'єкт, над яким вона здійснюється, визначає водночас і суб'єкта, який її реалізує; чим більше значущою є діяльність, тим більш завершеним постає її продукт, тим багатшим стає світ «Я» даного суб'єкта. Продукт діяльності людини виступає змістовим і структурним параметром взаємовідносин її зі світом, а також результатом саморозвитку та самовтілення сутності «Я» людини (С.Л.Рубінштейн).

Положення про розвиваючий зміст акту творчої самодіяльності для світу «Я» особистості ставить перед психологом-дослідником питання про можливість побудови та запровадження таких технік і технологій психологічного впливу, в яких сутнісним розвиваючим моментом стане механізм «само-рефлексії» або «само-впливів» осо­бистості на процес та зміст її буття. Поряд із цим виникає питання про організацію в процесі дослідження такого типу особистісних діяльностей, зміст яких безпосередньо ініціює ефект саморозвитку індивідуального світу «Я» особистості.

Принцип організації формуючих та розвиваючих психологічних впливів у процесі взаємодії психолога з предметом свого дослідження визначає необхідний та очікуваний ефект, результат цієї взаємодії. Психологічний зміст «впливу» як механізму здійснення пізнавальної або перетворюючої діяльності психолога полягає в активації реаль­них, дійсних станів предмета та наданні йому інтенції зміни, роз­витку, перетворення.

Психологічну структуру «впливу» слід розглядати на декількох рівнях: 1) у системі «предмет відносно самого себе», де під впливом розуміють умову, процес та результат існування даного явища як самостійного сутнього; 2) в системі «психолог — предмет», де вплив постає як змістовий простір, характер та результат професійної взаємодії психолога з предметом своїх дій; 3) у системі «психолог відносно самого себе» вплив означає індивідуально-психологічний, професійний та культурно-історичний план розгортання різнорівневої взаємодії особистості психолога зі світом психологічних явищ у цілому, а також з кожним конкретним явищем, яке виступатиме предметом пізнавальних та перетворюючих дій психолога, взаємодії, різнорівневий ефект якої спрямований до власного «Я» психолога.

Сутнісно «вплив» означає систему дій, які в результаті «змістового співнастроювання» з об'єктом впливу викликають сутнісне для об'єкта перетворення в реальних проявах його існування. Отже, психологічне дослідження (пізнавальне або перетворююче) має організовуватись як таке, що за своїм змістом і структурою ініціює «вплив». Отриманий розвиваючий ефект виступає свідчен­ням здійсненого впливу, методика ж його досягнення в кожному окремому дослідженні буде специфічною та своєрідною, що зумов­лено:

1) сутністю предмета дослідження;

2) своєрідністю пізнаваль­ного досвіду психолога;

3) змістовою наповненістю методів та при­йомів дослідження.

Отже, індивідуально орієнтоване тлумачення сутності предмета дослідження, необхідність прогнозу ефективності пізнавальних та перетворюючих дій, спрямованих до сутності даного предмета та ініціації його розвитку, змінювання, вибір адекватних засобів за­безпечення даних змін — складові стратегії психологічного дослід­ження, спрямованого до свого змістовного ефекту — психологічного впливу.

У цілому психологічне дослідження — об'єктивний процес на­укового пізнання дійсності в сукупності її психологічних ознак та характеристик, забезпечений об'єктивною методикою та засобами, прийомами відтворення суб'єктивного змісту цієї реальності з метою осягнення синтетичної природи індивідуального світу «Я» людини та побудови ефективних технік і технологій гармонійних впливів та перетворень життєвих проявів предмета психологічного пізнання.