Зовнішні аналогії в реконструйованих процесах регуляції мислення

Російська психологія мислення в недавньому минулому — розділ радянської психології, у якій саме емпіричні дослідження мислення цікаві представленістю в їхніх методологічних передумовах «подвійної моралі». По-перше, це свідома орієнтація на матеріалістичний і діалектичний розвиток концепцій мислення як вищої форми психічного відображення. По-друге, зазначені німецьким автором старанність і скрупульозність аналізу емпіричних результатів на основі залучення протоколів «міркувань вголос», у яких предмет вивчення реконструювався з досить різних теоретичних позицій, але з явним виділенням процесів саморегуляції як ведучих у становленні думки. Розглядаючи регулюючі фактори процесів вирішення завдань або інтелектуальних стратегій вітчизняні психологи виявляли рідкісну гнучкість, лавіруючи між декларованою методологічною позицією «детермінізму» на рівні теорії і виявленням на рівні емпірії свідчень активності суб'єкта мислення, що часто виглядало як індуктивні узагальнення конкретного матеріалу.

Однак проблема індуктивних висновків полягає саме в тому, що сама емпірія не може диктувати критерії для виявлення найбільш істотних її властивостей. Насправді саме діяльнісна і субєктно-діяльнісна парадигми лежали в основі тих теорій (у школах О. К. Тихомирова й А. В. Брушлінського), що припускали принцип активності в контексті діяльнісного опосередкування. Теоретичної ж інтерпретації в структурі психологічного знання, якщо вони наближаються до мети встановлення істотних (або сутнісних) властивостей досліджуваної реальності, можуть приводити до подібних психологічних висновків при досить різних методологічних установок авторів. Останнє твердження може служити підставою для наступного висновку: ідеї, закладені представниками вюрцбуржської школи, у великому ступені проглядаються у вітчизняній психології мислення — і це показує Маттеус. Однак вони не просто «перекочували» у вітчизняну психологію, а знову були розкриті в інших методологічних і дослідницьких парадигмах. Останнє є істотним для розуміння як спільності, так і специфіки постановки проблем активності пізнання в німецькій і вітчизняній психології мислення.

Вихідна позиція Маттеуса дозволяє йому зіставляти, наприклад, роботи С. Л. Рубинштейна, марбуржського і московського періодів по-іншому, ніж це роблять учні Сергія Леонідовича Рубінштейна в іншій перспективі проблем, а також дослідження цілеутворення й установки. Однак вона не завжди дає можливість простежити наступність ідей, споріднення якої не проглядаються в хронологічних і термінологічних зіставленнях. Самі автори не завжди розкривають ці підтексти, що часто імпліцитно утримуються; при цьому залишається можливим різноманіття інших інтерпретаційних схем.

Для ряду ідей можна було б указати різні — у радянській і німецькій психології — джерела їхнього обґрунтування, тобто їхнє зовнішнє, удаване споріднення. Так, ідеї активності в радянських дослідженнях мислення й активної регуляції пізнання, як нам здається, припускають інші сфери психологічної реальності, ніж ті, котрі обговорювалися вюрцбуржцями на початку століття. Російські і німецьку школи поєднує аж ніяк не загальна емпірія, або використовувані конструкти, а скоріше єдина цільова перспектива, що виходить із психологічної проникливості в розумінні факторів саморегуляції думки, при різних методологічних реконструкціях суб'єкта мислення. Ідеї багаторівневості в процесуальному і регулятивному аспектах мислення були прийняті вітчизняною психологією завдяки їх багаторазовій емпіричній підтримці і найчастіше при умовчуванні необхідних теоретичних передумов розуміння джерел і факторів саморегуляції пізнавальної діяльності, що і дозволило німецькому психологові говорити про наступність цих ідей.

Спеціального пояснення вимагає використання Маттеусом терміна реактивності, або імпульсивності. З одного боку, у вітчизняній психології склалися встановлені схеми, що припускають рівневі класифікації мимовільної, довільної і постдовільної регуляції дії і пізнання. З іншого боку, самі терміни реактивного й імпульсивного рівнів регуляції функціонують у настільки різних понятійних схемах, що при сучасному осмисленні роботи Узнадзе вимагають не тільки буквального відтворення, але і роз'яснення специфіки їхнього розуміння автором. Інакше виникають аналогії з іншими механізмами, що лежать в основі регуляції «автоматичної», «установчої» або «реактивної» поведінки.

Проблеми диалогічності мислення також можуть бути розглянуті в більш широкому контексті «того, що переглянула», за словами Маттеуса, вюрцбуржська школа. Дослідження видів цілеутворення як процесів, що опосередковують становлення, або актуалгенез, мислення, ґрунтувалися в радянській психології на інших принципах (як і розведення термінів понятійного і предметного мислення), ніж уведені, зокрема, у роботі А. Мессера.